Екзаменаційний білет 24

1..Хіміотерапевтичні засоби: визначення, принципи призначення. Основні групи хіміотерапевтичних засобів, препарати кожної групи.

Антибіотики - це хіміотерапевтичні засоби, що утворюються мікроорганізмами або отримані з інших природних джерел, а та¬кож їх похідні та синтетичні аналоги, що мають здатність вибірково пригнічувати в організмі хворого збудників інфекційних захворювань та пухлинні клітини.

За походженням:

1. Продукти плісеневих грибів (пеніциліни, цефалоспорини, гризеофульвін)

2. Продукти актиноміцетів - променистих грибів (карбапенеми, аміноглікозиди, тетрацикліни, макроліди, лінкозаміди, інгібітори в-лактамаз).

3. Антибіотики з бактерій (монобактами, граміцидин, бацитрацин).

1. Антибіотики з рослин (новоіманін, сальвін, хлорофіліпт, аліцин та ін.).

4. Антибіотики з тваринних тканин (інтерферони лісобакт та ін.)

За особливостями хімічної будови:

1.В-лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами).

2.Макроліди і азаліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат).

3.Кетоліди, стрептограміни (телітроміцин, синерцид).

4.Тетрацикліни (тетрацикліну гідрохлорид, метациклін, доксициклін).

5.Хлорамфеніколи (левоміцетин).

6. Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, неоміцин, мономіцин,).

7.Поліпептиди (поліміксини, граміцидин С, бацитрацин).

8.Глікопептиди (ванкоміцин, тейкопланін, ристоміцин).

9.Лінкозаміди (лінкоміцину гідрохлорид, кліндаміцин).

10.Рифаміцини (рифампіцин, рифабутин).

11.Препарати стероїдної структури (фузидин-натрій).

12.Полієни (амфотерицин, ністатин, леворин).

13.Похідні кислоти аурелової (олівоміцин, мітоміцин).

14.Похідні антрацикліну (доксорубіцин).

Принципи раціональної антибіотикотерапії

Перед початком лікування, до першого введення антибіотика, необхідно взяти матеріал від хворого (харкотиння, кров, ліквор тощо) для визначення виду збудника та його чутливості до антибактеріальних агентів (антибіотикограма). В екстрених випадках (важка абдомінальна інфекція, сепсис, менінгіт та ін.) призначення антибіотиків здійснюють негайно, не чекаючи на результати антибіотикограми. Це так звана емпірична антибактеріальна терапія, яку обирають виходячи з представлених у літературі відомостей про найчастіших збудників того чи іншого інфекційного процесу та їх чутливості до антибіотиків.

Необхідно також визначитися з тривалістю лікування, обрати найкращий спосіб введення препарату (залежно від вогнища локалізації інфекції), застосовувати його в оптимальних дозах, з оптимальною частотою. Одним із найважливіших моментів лікування антибіотиками є моніторинг та профілактика негативних побічних реакцій та ускладнень. Нерідко приходиться вирішувати питання про доцільність комбінованої антибіотикотерапії з урахуванням явної синергізму та антагонізму між препаратами.

Звичайно антибактеріальні засоби використовують у дозах, які створюють у тканинах макроорганізму концентрацію, яка перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію для збудника, що викликав захворювання. Разом з тим, після виведення антибіотика з організму, життєдіяльність мікроорганізмів може поновлюватись не одразу, а через певний проміжок часу, який отримав назву постантибіотичного ефекту, що дозволяє зменшити кратність застосування препарату протягом доби.

Важливим є розподіл антибіотиків на дозозалежні та час-залежні. Найбільшу ефективність дозозалежні препарати проявляють при їх введенні 1-2 рази на добу у великій дозі. Ефективність час-залежних антибіотиків зростає, якщо їх концентрація в організмі впродовж доби знаходиться на постійному рівні. Тому при застосуванні час-залежних препаратів важливо вводити їх з визначеною кратністю протягом доби (3-4, іноді - 6 разів) чи шляхом внутрішньовенної краплинної інфузії.

Зараз набула поширення ступенева (етапна) терапія антимікробними препаратами: внутрішньовенне їх введення на початку лікування з наступним, після стабілізації стану хворого, переходом на пероральне приймання. Для ступеневої терапії використовують засоби, які існують у лікарських формах для парентерального та перорального застосування: амоксицилін, цефрадин, еритроміцин, кларитроміцин, спіраміцин, ази-троміцин, ципрофлоксацин, офлоксацин, моксифлоксацин, левофлоксацин, доксици-клін, кліндаміцин, фузидієва кислота, хлорамфенікол, метронідазол та ін.

2. С п ір о н о л а к т о н ( в е р о ш п ір о н ) - за хімічною будовою подібний до мінералокорти-

коїда. Це зменшує рівень йонів К' в клітині, а отже, скорочує виведення калію

із сечею.

Спіронолактон також блокує проникнення натрію і в судинну стінку, чим знижує

її чутливість до судинорозширюючих препаратів.

У печінці із спіронолактону утворюється кілька (всього чотири) метаболіти.

П обічні еф ект и:

- гіперкаліємія, котра може призвести до вираженої брадикардії та метаболічного

ацидозу;

показання'.

- первинний гіперальдостеронізм (синдром Кона);

- цироз печінки;

- нефротокспчнпй синдром;

- гіпертонічна хвороба;

Фуросемід.Група механізм дії показання до застосування

Група петлевих діуретинів (сильні салуретики) .Механізм дії пригнічує реабсорбцію натрію як в проксимальнихтак і в дистальних відділах звитих канальців а також восходящей петлі Генле.Реабсорбція натрію і калію подавляється в результаті пригнічуючої дії фуросеміду на Na-К-АТФ азу малеат і сукцинатдегідрогеназу що призводить доослабленя енергії натрієвих насосів. Він підвищує базальну проникність кліток мембрани канальців для натрію в результаті цього прискорється тік натрію із позаклітиного простору в клітину накопичення його тут а також трмозиться поступленя натрію в клітину із просвіту канальців через апікальну мембрану

Показання гіпертонічний криз який ускладнився лівошлуночковою недостатністю набряк легень хронічна серцева недостатність набряковий синдром при цирозі печінки гіперкальциемія для форсованого діурезу при екзо і ендоінтоксикаіях