2.Токоферолу ацетат, аскорбінова кислота

1 мл розчину містить aльфа-токоферолу ацетату (вітаміну Е) - 50.0 мг або 100.0 мг, або 300.0 мг

Лікування м'язових дистрофій різного характеру та генезу, дерматоміазитів, дерматозів, псоріазу, порушень функцій чоловічих статевих залоз і менструального циклу, загроза переривання вагітності; склеродермія, гіпотрофія та ін. захворювання у дітей і т.ін

Аскорбінова кислота Бере активну участь в окисно-відновних процесах. Необхідна для нормального тканинного дихання. Активізує протеолітичні фермент, синтез колаген, сприяє перетворенню кальцидіолу в кальцитріол, бере участь у синтезі стероїдних гормонів та преколагену. Тонізує симпатичну нервову систему, активує клітинні та гуморальні процеси, покращує апетит, стимулює ріст, регулює проникність стінок судин, сприяє процесам регенерації, впливає на процес творення опорних тканин. Сприяє зниженню вмісту холестерину. Активує протромбін, запобігає окисненню гемоглобіну, має десенсибілізуючі властивості і відношення до пігментного обміну.Не може синтезуватися в організмі людини 3. Но-шпа. Група препаратів, показання до застосування До спазмолітичних засобів, які розширюють артерії і вени, підвищує транспорт кисню до міокарда( подібний до папаверину)діє довше ніж папаверин. Пригнічує фосфодіестеразу, зниж вмсітСа у кардіоміоцитах.Покази купірування нападів стенокардії, рідше для лікування ІХС

Побічні рідко розширення вінцевих судин- повишена потреба міокарда в кисні

Таб 0,04 амп 2% 1-2мл по 1-2таб 2-3 р\д, 2мл підшкірно

4. Супозиторії, їх використання.

Ректально (у пряму кишку) лікарські засоби вводять у вигляді супозиторіїв свічок. Ректальне введення дозволяє уникати подразнювальної дії речовин на слизову шлунка, а також дає можі ливість застосувати їх у тих випадках, коли утруднене або неможливе застосування перорально (нудота, блювання, спазм або непрохідність стравоходу). Всмоктуючись із просвіту прямої кишки, лікарські засоби потрапляють у кров не через ворітну вену, а системою нижньої порожнистої вени, минаючи таким чином печінку. Тому сила фармакологічної дії лікарських засобів і точність дозування у разі ректального способу застосування вищі, ніж перорального, що дозволяє вводити лікарські засо­би не тільки переважно місцевої дії (місцевоанестезуючі, протизапальні, дезінфікуючі), а й загальної дії (снодійні, анальгетики, антибіотики, глікозиди

Вагінальні супозиторії можуть бути сферичними - яйцевидними - або у вигляді плоского тіла з закругленим кінцем (песарії). Маса їх повинна знаходитися в межах від 1,5 до 6 м. Якщо маса не зазначена, то вагінальні супозиторії виготовляють масою не менше 4 м. Палички для введення у сечовий канал, канал шийки матки, слуховий прохід, Свищева ходи або, рідко, в порожнину носа. Палички мають форму циліндра з загостреним кінцем і діаметром не більше 1 см. Маса палички повинна бути від 0,5 до 1 м.

Екзаменаційний білет 33

1.Хіміотерапевтичні засоби: визначення, принципи призначення. Основні групи хіміотерапевтичних засобів, препарати кожної групи.

Антибіотики - це хіміотерапевтичні засоби, що утворюються мікроорганізмами або отримані з інших природних джерел, а та¬кож їх похідні та синтетичні аналоги, що мають здатність вибірково пригнічувати в організмі хворого збудників інфекційних захворювань та пухлинні клітини.

За походженням:

5. Продукти плісеневих грибів (пеніциліни, цефалоспорини, гризеофульвін)

6. Продукти актиноміцетів - променистих грибів (карбапенеми, аміноглікозиди, тетрацикліни, макроліди, лінкозаміди, інгібітори в-лактамаз).

7. Антибіотики з бактерій (монобактами, граміцидин, бацитрацин).

2. Антибіотики з рослин (новоіманін, сальвін, хлорофіліпт, аліцин та ін.).

8. Антибіотики з тваринних тканин (інтерферони лісобакт та ін.)

За особливостями хімічної будови:

1.В-лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами).

2.Макроліди і азаліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат).

3.Кетоліди, стрептограміни (телітроміцин, синерцид).

4.Тетрацикліни (тетрацикліну гідрохлорид, метациклін, доксициклін).

5.Хлорамфеніколи (левоміцетин).

6. Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, неоміцин, мономіцин,).

7.Поліпептиди (поліміксини, граміцидин С, бацитрацин).

8.Глікопептиди (ванкоміцин, тейкопланін, ристоміцин).

9.Лінкозаміди (лінкоміцину гідрохлорид, кліндаміцин).

10.Рифаміцини (рифампіцин, рифабутин).

11.Препарати стероїдної структури (фузидин-натрій).

12.Полієни (амфотерицин, ністатин, леворин).

13.Похідні кислоти аурелової (олівоміцин, мітоміцин).

14.Похідні антрацикліну (доксорубіцин).

Принципи раціональної антибіотикотерапії

Перед початком лікування, до першого введення антибіотика, необхідно взяти матеріал від хворого (харкотиння, кров, ліквор тощо) для визначення виду збудника та його чутливості до антибактеріальних агентів (антибіотикограма). В екстрених випадках (важка абдомінальна інфекція, сепсис, менінгіт та ін.) призначення антибіотиків здійснюють негайно, не чекаючи на результати антибіотикограми. Це так звана емпірична антибактеріальна терапія, яку обирають виходячи з представлених у літературі відомостей про найчастіших збудників того чи іншого інфекційного процесу та їх чутливості до антибіотиків.

Необхідно також визначитися з тривалістю лікування, обрати найкращий спосіб введення препарату (залежно від вогнища локалізації інфекції), застосовувати його в оптимальних дозах, з оптимальною частотою. Одним із найважливіших моментів лікування антибіотиками є моніторинг та профілактика негативних побічних реакцій та ускладнень. Нерідко приходиться вирішувати питання про доцільність комбінованої антибіотикотерапії з урахуванням явної синергізму та антагонізму між препаратами.

Звичайно антибактеріальні засоби використовують у дозах, які створюють у тканинах макроорганізму концентрацію, яка перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію для збудника, що викликав захворювання. Разом з тим, після виведення антибіотика з організму, життєдіяльність мікроорганізмів може поновлюватись не одразу, а через певний проміжок часу, який отримав назву постантибіотичного ефекту, що дозволяє зменшити кратність застосування препарату протягом доби.

Важливим є розподіл антибіотиків на дозозалежні та час-залежні. Найбільшу ефективність дозозалежні препарати проявляють при їх введенні 1-2 рази на добу у великій дозі. Ефективність час-залежних антибіотиків зростає, якщо їх концентрація в організмі впродовж доби знаходиться на постійному рівні. Тому при застосуванні час-залежних препаратів важливо вводити їх з визначеною кратністю протягом доби (3-4, іноді - 6 разів) чи шляхом внутрішньовенної краплинної інфузії.

Зараз набула поширення ступенева (етапна) терапія антимікробними препаратами: внутрішньовенне їх введення на початку лікування з наступним, після стабілізації стану хворого, переходом на пероральне приймання. Для ступеневої терапії використовують засоби, які існують у лікарських формах для парентерального та перорального застосування: амоксицилін, цефрадин, еритроміцин, кларитроміцин, спіраміцин, ази-троміцин, ципрофлоксацин, офлоксацин, моксифлоксацин, левофлоксацин, доксици-клін, кліндаміцин, фузидієва кислота, хлорамфенікол, метронідазол та ін.