- •1.Проблема определения статуса сравнительного правознавства.
- •2. Основні критерії науковості порівняльного правознавства.
- •3.. Основні способи обґрунтування науковості порівняльного правознавства.
- •4. . Основні підходи до визначення предмету порівняльного правознавства, та їх критична оцінка.
- •5. . Предмет порівняльного правознавства і порівняно-правових досліджень.
- •7. Основні актуальні напрями порівняно-правових досліджень.
- •8. Мета і завдання порівняльного правознавства.
- •9. Функції порівняльного правознавства
- •11. Основні етапи становлення і розвитку порівняльного правознавства: загальна характеристика.
- •10. Концептуальна і практична необхідність порівняльного правознавства.
- •12. Особливості основних шкіл порівняльного правознавства Західної Європи та сша у хіх-хх ст.
- •13. Міжнародні центри порівняльного правознавства.
- •14. Історія порівняльного правознавства в Україні: загальна характеристика основних етапів.
- •15. Становлення і розвиток порівняльного правознавства в Україні в хiх – початку хх ст.
- •16. Порівняльне правознавство в радянській Україні.
- •17. Порівняльне правознавство в сучасній Україні: проблеми і перспективи.
- •18. Система та структура порівняльного правознавства: основні доктринальні підходи.
- •19. Місце порівняльного правознавства в системі юридичних наук.
- •20. Співвідношення порівняльного правознавства з іншими компаративістськими соціально-гуманітарними дисциплінами.
- •21. Методологія порівняльного правознавства: загальна характеристика.
- •22. Методологічні принципи порівняно-правових досліджень.
- •23. Порівняно-правовий підхід, порівняльно-правовий метод, порівняння – характеристика та співвідношення понять.
- •24. Види порівняння.
- •25. Методологічні підходи, що використовуються в порівняноправових дослідженнях.
- •26. Методи, що використовуються в порівняно-правових дослідженнях.
- •27. Методика проведення порівняно-правових досліджень.
- •28. Понятійно-категоріальний апарат порівняльного правознавства.
- •29. Причини необхідності здійснення класифікації правових систем.
- •30. Поняття, компоненти і різновиди правової системи.
- •31. Критерії і фактори класифікації правових систем.
- •32. Огляд класифікації правових систем.
- •33. Основні етапи формування романо-германської правової сім'ї.
- •34. Рецепція римського права і його значення для романогерманського права.
- •35. Особливості романо-германської правової сім'ї.
- •36. Джерела та структура романо-германського права.
- •37. Романська і германська групи: спільні та відмінні риси.
- •38. Особливості англо-американської правової сім’ї.
- •39. Етапи формування англійського права.
- •40. Загальне право і право справедливості в Англії.
- •41. Особливості правової системи сша.
- •43. Прецедент, як джерело права в сім'ї англо-американського права.
- •44. Законодавство, як джерело права в сім'ї англо-американського права.
- •45. Загальна характеристика латиноамериканської правової сім'ї.
- •46. Інтеграційні процеси на території Латинської Америки.
- •47. Загальна характеристика скандинавської (північноєвропейської) правової сім'ї.
- •48. Релігійні правові системи: характерні риси, основні підтипи.
- •49. Відмінні риси і основні джерела індуського права.
- •50. Індуське право і право сучасної Індії.
- •51. Іудейське (єврейське) право (особливості, джерела).
- •52. Іудейське (єврейське) право і право сучасного Ізраїлю.
- •53. Становлення і розвиток ісламської правової системи.
- •54. Особливості і джерела ісламського права.
- •55. Класичне ісламське право і право сучасних мусульманських держав.
- •57. Далекосхідна правова сім'я: загальна характеристика.
- •58. Загальна характеристика китайського права.
- •59. Загальна характеристика правової системи Японії.
- •60. Загальна характеристика африканського звичаєвого права.
- •61. Особливості права суверенних африканських держав.
- •62. Соціалістична правова сім’я: специфічні риси, сучасний стан.
- •63. Правові системи на пострадянському просторі: тенденції розвитку.
- •64. Місце правової системи України на правовій карті світу.
- •65. Основні тенденції правового розвитку у світі, що глобалізується.
- •66. Публічне право і приватне право в порівняно-правовому ракурсі: співвідношення їх в різних правових системах.
- •67. Звичай і звичаєве право: використання в різних правових системах.
- •68. Відносність та множинність класифікації національних правових систем.
- •70. Конвергенція правових систем: прояви у сучасному світі.
- •71. Уніфікація та гармонізація, як форми взаємодії сучасних правових систем.
- •72. Запозичення досягнень інших правових систем і його межі.
- •73. Універсальне (світове) право: наскільки воно можливе?
- •74. Правова інтеграція: можливості і межі.
- •75. Європейське право і право Європейського Союзу. Поняття загальноєвропейського правового простору.
- •76. Структура права в різних правових сім'ях.
- •77. Характер праворозуміння в різних правових сім'ях.
- •78. Особливості правової культури в різних правових сім'ях.
- •79. Основні концепції прав людини: універсалізація і регіоналізм.
- •80. Значення доктрини в різних правових сім'ях
- •81. Специфічні інститути в різних правових сім'ях.
- •82. Суд в різних правових системах.
- •83. Міжнародне право і національні правові системи: питання співвідношення і взаємодії.
- •84. Міжнародне публічне право, міжнародне приватне право та порівняльне правознавство: особливості взаємодії.
- •85. Західне право і його традиції.
- •86. Право єс і західноєвропейські правові сім'ї.
- •87. Право єс і національні правові системи держав-членів.
- •88. Поняття змішаних (гібридних) правових систем, їх особливості.
- •89. Постколоніальні правові системи: особливості визначення їх місця на правовій карті світу.
- •90. Інтеграційні процеси в сучасному світі.
- •91. Проблема класифікації правових систем на пострадянському просторі.
- •92. Зміни в романо-германському та англійському праві, обумовленні процесами європейської інтеграції.
- •93. Співвідношення порівняльного правознавства і порівняльного державознавства.
- •94. Роль вестернізації права у формуванні сучасної правової карти світу.
- •95. Особливості систематизації законодавства в різних правових системах.
- •96. Проблема розширення методологічного арсеналу порівняльного правознавства
67. Звичай і звичаєве право: використання в різних правових системах.
По поводу определения понятий «обычай» и «обычное право» отсутствует единый подход. Если одни исследователи их воспринимают как понятие, различаются, то другие их не разграничивают. Обычай можно рассматривать как норму, сила которой основана не на распоряжении государственной власти, а на привычке к ней людей, на основании неоднократного применении его на практике.
Обычное право рассматривается как первичный способ создания правовых норм, возникший еще до того, как общество сформировалось в политическом отношении. Обычай как основа традиционного общества является совокупностью аналогичных действий, как правило, законных, таких, формирующие модель общественного поведения. Сфера действия обычаев всегда была шире, чем сфера влияния тех обычаев, которые были закреплены в законодательстве. С формированием правовой системы обычное право входит в нее как органическая составляющая ".
Романо-германская. Своеобразно положение обычая в системе источников романо-германского права. Он может действовать не только secundum lege (в дополнение к закону), но и praetor lege (кроме закона). Возможны ситуации, когда обычай занимает положение contra lege (против закона) (например, в Италии в навигационном праве, где морской обычай превалирует над нормой Гражданского кодекса) . В целом, однако, сегодня за редкими исключениями, обычай потерял характер самостоятельного источника права. Случается, что о нем вообще вспоминают лишь тогда, когда говорят о толковании закона . Это, однако, не означает, что обычай в романо-германском праве искусственно принижается и в своей практической значимости окончательно сводится на нет. Наличие исторической тенденции снижения роли обычаев за счет усиления роли законов и других нормативных актов не значит, что данный источник романо-германского права себя полностью исчерпал и уступил место другим источникам права. Это, исходя из практики правоприменительной деятельности в странах континентального права, выглядит далеко не так. Обычай в данной правовой семье продолжает по-прежнему существовать .
В отличие от континентального, общего и смешанного типов правовых систем, дальневосточное право отдаёт предпочтение общесоциальным нормам как образцам поведения - норме морали, норме - обычаю, норме -традиции. Ими обусловливается как закон, так и судебное решение.
3)Англосаксонская. Древним источником англосаксонского права является обычай. Сегодня его роль среди других источников права непрерывно уменьшается. Однако в содержательном плане, для становления и развития англосаксонского права обычай имел весьма важное значение. Дело в том, что присяжные заседатели по сравнению с профессиональными судьями не обладают теми знаниями о нормах, ранее принятых судебных решениях, которые необходимы для точной юридической квалификации поступков. Для них ориентиром при оценке конкретных событий, фактов выступают те традиции, обычаи, нормы поведения, которые сложились в Англии, отдельных графствах. С учетом этих норм и вырабатывается общее мнение, позиция присяжных по конкретному делу.
*** Так, в романо-германской семье, созданной под сильным влиянием классического римского права, существование правовом обычая обусловлено, с одной стороны, необходимостью объективного определения того, что у данной нации считается справедливым, а с другой - потребностью в объяснении понятий, используемых законодателем. То, что данная система придает закону (кодификации) исключительно важное значение, существенно ограничивает сферу действия обычая как самостоятельного источника права, помимо закона, а тем более, почти сводит на нет роль обычая, который мог бы действовать против закона.
В англосаксонской системе обычай сегодня проявляется в основном в казуальном праве. Например, значения технических терминов в договорах определяются обычаем. Знание коммерческого обычая очень часто помогает судье, разрешающему дела, связанные с обязательствами, вытекающими из торговых сделок. Кроме того, учитываются также местные обычаи, которые установились в разных регионах Англии до 1189 г. и действуют там поныне (хотя круг таких обычаев постепенно сужается). Например, некоторые дела требуют при их разрешении обязательного участия присяжных, как повелось еще со времен Генриха 1. Однако в Англосаксонской системе обычай только тогда считается источником права, когда он получил санкцию судьи, то есть был подтвержден судьей хотя бы в одном его решении по конкретному делу.
В мусульманском праве до сих пор господствует важнейшее положение о том, что "обычай имеет значение нормы". Обычай может служить оправданием даже отхода от некоторых предписаний Корана и Сунны.
