12. Технологія творчого розвитку особистості у роботі соціального педагога.

Зміст роботи соціального педагога з обдарованими дітьми: сприяти розвитку кожної особистості, якомога раніше виявляти обдарування кожної дитини й максимально сприяти його розвиткові.

Етапи виявлення обдарованих дітей.

За основний підхід у пошуку юних обдарувань варто визнати комплекс заходів: медичних, фізіологічних, психологічних, педагогічних, спрямованих на вирішення цих завдань сім’єю і школою. Важливо використовувати різноманітні методики вияву інтересів і здібностей дітей і надалі спостерігати за їхніми успіхами.

1. На першому етапі вияву обдарованих дітей враховуються відомості від батьків і педагогів про високі успіхи в будь-якій діяльності дитини. Можуть бути використані також результати групових тестувань, соціологічних опитувань. Це дозволить окреслити коло дітей для більш поглиблених індивідуальних досліджень.

2. Другий етап можна назвати діагностичним. На цьому етапі проводиться індивідуальна оцінка творчого потенціалу й особливостей нервово-психічного статусу дитини психологом і вчителем. З огляду на результати першого етапу можливе обстеження дітей за допомогою набору психологічних тестів залежно від переваги того чи іншого варіанта потенціальних можливостей. Якщо переважає інтелектуальна сфера, то дитина відрізняється гостротою мислення, допитливістю й легко вчиться, виявляючи практичну кмітливість. У цих випадках використовуються методики, спрямовані насамперед на визначення базових когнітивних і мовних параметрів у обдарованих дітей (наприклад, за методикою „Тест структури інтелекту” Амтхауера й т.ін.).

У дітей, обдарованих у сфері академічних досягнень, найбільш розвиненими можуть бути окремі здібності: мова й література, математика або природознавство. Тому завдання соціального педагога й психолога не тільки визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, а й оцінити тим мислення (може бути використаний Стенфордський тест досягнень).

Діти з творчим і продуктивним мисленням відрізняються незалежністю, розкутістю поведінки, здатністю продукувати оригінальні ідеї, знаходити нестандартне рішення, винахідливістю. Така творча спрямованість обдарованості передбачає оцінку насамперед їхніх творчих здібностей. Використовується „фігурна форма тесту творчого мислення” Торренса, „Тест віддалених асоціацій” Медника, вербальний тест творчого мислення „Незвичайне використовування” І. Аверіної та особистісних характеристик: „Особистісний опитник Г. Айзенка”, „Характерологічний опитник К. Леонгарда – Н. Шмішека”, „Кольоровий тест М. Люшера й т.ін.).

Діти, які відзначаються контактністю, значною потребою в спілкуванні й лідерстві, ініціативні, мають високі організаторські здібності, серед однолітків і дорослих впевнено почувають себе, їх завжди однолітки обирають на головні ролі в іграх і заняттях. У такому разі допоможуть особистісні методики й соціометрія („Комплексний особистісний соціометричний тест” О. Зварикіна).

Якщо ж у дитини переважають художні здібності, вона з раннього віку виявляє схильність до малювання або музики, психологічне тестування тут повинно бути спрямоване на оцінку ступеня емоціональної стійкості й рівня, нейротизму, оскільки ці діти часто відрізняються від інших високою вразливістю й вимагають індивідуального психологічного підходу з боку педагогів і часто психотерапевтичної корекції лікаря-фахівця.

Обдарованість у руховій сфері виявляється у високому ступені психомоторних реакцій, спритності, значній фізичній силі, розвиткові рухових навичок (біг, стрибки). Діагностика обдарованості в цій сфері проводиться методиками визначення зорово-моторної координації („Тест творчих здібностей у дії та русі” Торренса).

Багато дітей виявляють високий ступінь обдарованості не в одній якійсь сфері, а в декількох. Завдання педагогів і психолога – не тільки виявити таку поліобдарованість, а й удосконалювати, розвивати її.

На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль мають виконувати педагоги, завдання яких – формування й поглиблення дитячих здібностей. Реалізується ця вимога за допомогою широкого спектра педагогічних прийомів і методів (авторські програми, індивідуальні заняття-консультації й т.ін., а також різнобічні програми спецкурсів, міні-спецкурсів).

Обдаровані діти набагато швидше своїх однолітків проходять початкові рівні соціальної адаптації, їм властиві слухняність і зразкова поведінка, орієнтована на одержання позитивної оцінки дорослих, у підлітковому віці вони немовби минають фазу дитячого конформізму і чинять опір стандартним правилам, груповим нормам і внутрішньогруповим орієнтаціям на авторитарних лідерів.

Навчальна програма для обдарованих і талановитих дітей повинна:

• передбачати розвиток продуктивного мислення, а також навичок практичного застосування знань, що дозволяє учням переосмислювати наявні й генерувати нові знання;

• давати їм можливість залучатися до нової інформації, прищеплювати їм прагнення до здобуття знань;

• передбачати наявність і вільне використання відповідних джерел;

• заохочувати їхню ініціативу й самостійність у навчанні й самовдосконаленні;

• сприяти розвитку їхньої свідомості й самосвідомості, розумінню зв’язків з іншими людьми, природою, культурою й т.ін.;

• особлива увага має приділятися складним розумовим процесам, творчим здібностям і виконавчій майстерності.

Для роботи з дітьми, що мають ознаки обдарованості, створюються спеціалізовані заклади додаткової освіти – математичні, технічні, музичні й т.ін., літні школи-табори;

• їх заохочують до діяльності за інтересами (гуртки, факультативи і т.ін.);

• проводяться олімпіади, конкурси, змагання;

• застосовується міждисциплінарний підхід, інтеграція програм, поєднання обов’язкової й позакласної роботи;

• поглиблено вивчаються ті проблеми, які обрані самими учнями;

• прискорено проводяться програми, застосовуються індивідуальні програми;

• розвивається вміння самостійної роботи;

• розвивається продуктивне абстрактне мислення й вищі розумові процеси;

• їх навчають творчим методам роботи;

• заохочуються результати, які кидають виклик існуючим поглядам і містять нові ідеї;

• заохочується використання різноманітних форм пред’явлення й втілення результатів роботи;

• заохочується порухи до розуміння самих себе, спільного й відмінного з іншими, до визнання своїх здібностей;

• результати роботи оцінюються на основі критеріїв, пов’язаних із конкретною сферою інтересів.

Зміст роботи соціального педагога – психолого-педагогічне супроводження й підтримка обдарованих дітей, вирішення проблем, з якими зустрічаються обдаровані діти в навчально-виховному процесі.

Психолого-педагогічна робота соціального педагога може проводитися за такими напрямками:

• розвиток індивідуальних здібностей дитини;

• формування адекватного самосприйняття;

• допомога адаптації дитини в навколишньому світі;

• засвоєння нею конструктивних форм спілкування з однолітками й дорослими;

• допомога батькам, вчителям і самій дитині правильно організувати навчальну діяльність.

Методи вивчення соціальним педагогом творчої дитини.

Здібності є якісною характеристикою кожної особистості. Високий рівень розвитку здібностей слід вважати обдарованістю. Одночасно, обдарованість – це не тільки своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й „своєрідний” сплав її особистісних характеристик. У зв’язку зі складністю психологічної структури обдарованості необхідно при її діагностиці визначити не тільки рівень розвитку конкретного виду здібностей, а й “віднайти” риси характеру, які сприяють творчим успіхам особистості: її внутрішні установки, мотиви, стиль поведінки, специфіку спілкування.

При розробці діагностичних процедур необхідно визначити ступінь спрямованості особистості на навчальну діяльність, готовність до самостійності, вольового напруження, досягнення успіху. Здібна дитина з яскраво вираженою спрямованістю на творчий підхід до улюбленої справи, як правило, виявляє при цьому підвищений розумовий тонус. Труднощі „вимірювання” цього тонусу полягають у видимих відмінностях між дітьми за показниками їхньої рухової експресії, нервової витримки, темпу та ритму мислительної діяльності. Діагностичні характеристики, що є різними у дітей, наочно ілюструють відмінності у процесі їхньої мислительної діяльності та „стилю” працездатності. Усе це зобов’язує ретельно розробляти програми спостереження за процесом навчальної діяльності, залучати учнів до навчальних і творчих завдань.

При розробці програми спостереження за здібною дитиною необхідно реєструвати такі показники її поведінки у пізнавальній діяльності, як:

1) наявність стійкої допитливості: дитина ставить багато запитань різного рівня складності й уміє їх правильно формулювати;

2) систематичний вияв пізнавальної активності: оперативна готовність до відповіді, дослідницька допитливість, прагнення до пошуку;

3) глибока захопленість предметом пізнання та здатність до детального аналізу його ознак і функцій;

4) володіння великим запасом слів і вияв високої мовленнєвої продуктивності при контакті.

У творчій діяльності здібних учнів має реєструватися наявність таких показників:

1. багато ідей, навіть фантастичних;

2. здатність запропонувати широкий спектр своїх варіантів розв’язання певного завдання;

3. вміння психологічно перебудовуватися, коли заважають умови або виникають нові завдання;

4. схильність до винахідництва у ігрових та практичних ситуаціях, із виявом при цьому власного оригінального підходу.

Матеріали спостережень, які проводяться в різноманітних шкільних ситуаціях (а також у родинах) дозволяють зібрати дані для попередньої й більш точної характеристики учнів. Важливо при цьому зіставляти такого роду відомості. Однак спостереження далеко не завжди подають нам інформацію про внутрішнє спонукання та стан здібної дитини в процесі її діяльності. У цьому плані необхідно використовувати методи опитування самого учня.

При складанні опитувальних листів, анкет, інтерв’ю необхідно отримати довідку про динамічні характеристики як у самої здібної дитини, так і в конкретного кола експертів (батьків, учителів, ровесників). Важливо тут зафіксувати через відповіді респондентів підвищену потребу особистості в розумових діях, схильність до занять з високим ступенем захопленості, ступінь вияву її інтелектуальних та творчих поривань, кмітливість та винахідливість.

Розробка шкільними психологами й соціальними педагогами методичних процедур діагностики здібностей мають на меті встановлення конкретного спектру умов, що впливають на розвиток обдарованої особистості. У цьому плані слід зрозуміти думки самих дітей щодо тих умов, за яких їм „добре думається”, „добре працюється”: індивідуально або в колективі, а також місце, час, настрій, особливості переживань, якщо є конкретні перешкоди тощо. Крім того, необхідно „дізнаватись” про думки батьків, учителів, ровесників – свідків їхньої пізнавальної активності та продуктивної діяльності.

Опитувальні листи можна підготувати з конкретного переліку тверджень, які розкривають характер дій батьків та вчителів і культивуються ними у процесі праці, спілкування та організації дозвілля дітей. Зміст тверджень має бути таким, щоб отримати інформацію про конкретну „технологію” родинного, дошкільного та шкільного виховання обдарованої дитини, рівень психологічної культури та педагогічної майстерності педагогів. В опитувальний лист бажано включати не більше 10-15 тверджень. Найбільш значущими серед них можуть бути такі:

1. я допомагаю дитині будувати її особисті плани та підтримую її у прийнятті нею рішень;

2. я допомагаю дитині удосконалити результат її праці;

3. я забезпечую дитину книгами й матеріалами для її улюблених занять;

4. я заохочую дитину до вигадування історій та фантазування;

5. я підтримую в дитині прагнення знаходити проблеми та вирішувати їх;

6. я обговорюю з дитиною широке коло проблем;

7. я сприяю розвиткові у дитини позитивного бачення власних здібностей;

8. я відповідаю на всі запитання дитини зі всією щирістю й без роздратування;

9. я розробляю практичні завдання (експериментального характеру) з метою спрямування дитини на творчий пошук та досягнення успішних результатів.

Дані, отримані з матеріалів опитування батьків (учителів, вихователів), дозволяють визначити стиль, різноманітність способів, характер їхніх стосунків у спільній праці та під час спілкування з іншими дітьми. Одночасно такі матеріали дають можливість побачити риси характеру дитини.

Однак кожен з учнів постійно перебуває також і серед своїх однолітків. У шкільних ситуаціях думки однолітків, їхня оцінка та ставлення багато що можуть змінити у її поведінці. Саме тому важливою є інформація однолітків при вивченні здібностей школяра. Так, при опитування ровесників дитині можна запропонувати перелік таких запитань:

1) назви коло друзів, з якими тобі подобається фантазувати, щось вигадувати, винаходити;

2) до яких своїх занять ти б запросив цих друзів?

3) у спільних заняттях з ровесниками найчастіше: а) тобі „дістається” роль лідера; б) тебе обирають лідером інші; в) ти вибираєш сам роль лідера;

4) при обговоренні досягнутих результатів заняття (діяльності чи справи) оцінка кого із названих трьох – семи друзів для тебе є найвагомішою, значущою, цікавою?

При розробці інтерв’ю зі здібною дитиною педагог, психолог має передбачити момент знайомства та ретельний аналіз її навчальних та творчих досягнень. Використовуючи метод інтерв’ю, ми можемо глибше визначити бажання або прагнення здібної дитини діяти, стимулювати, контролювати та оцінювати себе саму. Такого роду інтерв’ю, на нашу думку, має охоплювати серед інших і такі запитання:

1. назви свої улюблені види занять (діяльності, справ) вдома, у школі, на вулиці;

2. кому із людей (дорослих, однолітків) ти віддаєш перевагу при обговоренні своїх планів, задумів, проблем?

3. чия оцінка є для тебе найбільш значущою вдома, у школі, на вулиці?

4. на кого ти найчастіше розраховуєш у складних або скрутних ситуаціях вдома, у школі, на вулиці?

5. кого найчастіше ти прагнеш наслідувати у роботі, навчанні, поведінці?

Аналіз навчальної та творчої продуктивної діяльності дозволить соціальному педагогу й психологу отримати інформацію про джерела її творчого задуму, терміни виконання, причини переробки задуманого образу, міру задоволення від того, що власноручно зроблено, бажання рекламувати свій успіх. При аналізі навчальної та творчої діяльності учня увага дослідника має акцентуватися на критеріальних ознаках, закладених у схему аналізу (як кількісного, так і якісного). У схему аналізу треба закладати ті критеріальні питання, що відбивають суттєві вияви поняття („оригінальність”). Мабуть, найбільші труднощі виникають під час визначення „почерку” майстерності, при оцінюванні якого завжди спостерігаються великі розбіжності між експериментами.

Оцінка творчого потенціалу за допомогою спостережень, опитувань, анкет та аналізу продуктивної діяльності не виключає застосування спеціально розроблених експериментальних завдань, складання яких передбачає оперативне збирання широкого кола інформації.

Тренінгові методи виявлення й розвитку обдарованості.

Головна відмінність тренінгових методів від інших пов’язана з тим, що з їхньою допомогою увага переключається з аналізу досягнутих результатів на вивчення способів здійснення діяльності. При цьому виявляється, що способи виконання одного й того ж завдання можуть бути різними.

Дослідження цих методів особливо є доречним для:

• виявлення прихованих здібностей обдарованих дітей та їхнього розвитку;

• подолання дисинхронії, а також емоціональних, міжособистісних та інших психологічних бар’єрів, що утруднюють розвиток обдарованих дітей;

• розвитку різних видів обдарованості;

• професійної й особливо особистісної підготовки педагогів і психологів, які працюють з обдарованими дітьми.

Широко використовується соціальним педагогом метод розвиваючого дискомфорту. Суттю цього методу є не усунення негативних ситуацій, не їх зневага, а формування навичок їхнього активного подолання. При цьому використовуються як ті, що природно виникають, так і створені штучно несприятливі ситуації (перш за все на групових та індивідуальних заняттях з психологом і тією чи іншою мірою на навчальних заняттях).

За своєю суттю даний метод передбачає такі основні моменти, які в ряді випадків є й наступними етапами індивідуальної або групової роботи з учнем:

• вироблення „почуття реальності”;

• створення психологічної готовності до подолання негативних і навіть кризових ситуацій при загальному зниженні сенситивності до таких ситуацій;

• набуття навичок ефективного реагування на ситуації дискомфорту;

• розвиток закріплення потреби й здатності до вияву ініціативи, прийняття відповідальності за свою діяльність (внутрішній локус контроль);

• формування особливого особистісного „сценарію переможця”, що передбачає спрямованість на самоактулізацію в реальних умовах соціуму.

Соціальний педагог у роботі по виявленню, розвитку обдарованих дітей діє спільно з учителями школи, тобто тільки спільні зусилля здатні принести конкретні, ефективні результати. Доцільно для вирішення проблеми розвитку обдарованих дітей використовувати такі форми, методи:

І. Створення в школі психолого-педагогічного консиліуму, що складається з учителів, соціального педагога й психолога. Для підготовки консиліуму проводиться комплексна діагностична робота в 1-му, 3-му, 5-му, 8-му, 10-му класах, організується анкетування дітей, батьків, вчителів. Завдяки цьому складається багаторівневий і багатопрофільний „банк даних” здібностей учнів. Причому, ці дані не завжди відповідають показникам успішності учнів, оскільки існує поняття „схована обдарованість”. Завдяки цьому педагоги мають можливість виявити й простежити розвиток кожної дитини, своєчасно надати їй педагогічну підтримку.

ІІ. Проведення активної роз’яснювальної роботи з батьками. Регулярне проведення лекторію для батьків з проблем виявлення, розвитку й підтримки обдарованості й здібностей у дітей: „Виявлення й розвиток обдарованості й здібностей дітей”.

ІІІ. Добір учнів у класи для організації рівневого навчання на основі системи діагностичних робіт.

ІV. Залучення учнів до роботи системи масових форм організації творчої активності здібних учнів (гуртки, факультативи, творчі студії, інтелектуальні конкурси й огляди, предметні тижні, наукова рада учнів, олімпіади, профільні класи, навчання в заочних школах при вузах під керівництвом учителя).

V. Систематична методична робота учителів, що містить у собі освіту вчителів з проблем обдарованих дітей, що організовується соціальним педагогом і шкільним психологом.

VI. Організація соціальним педагогом і шкільним психологом роботи теоретико-методичного семінару для вчителів:

VII. Організація матеріальної, моральної, психічної підтримки обдарованих дітей.

VIII. Підключення до вирішення проблем обдарованих дітей позашкільних культурно-освітніх, спортивних установ, соціальних служб.

12. Розробіть алгоритм програми соціально-педагогічного коригування моральних норм поведінки у дітей молодшого шкільного віку.

Алгоритм побудови програми соціально-педагогічного коригування моральних норм поведінки у дітей молодшого шкільного віку.

Починаючи розробку програми з педагогічного коригування моральних норм поведінки, враховують такі положення:

• індивідуально-диференційований підхід до учнів, залежно від характеру помилок, що припускаються в поведінці;

• врахування вікових і психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку;

• діяльніший характер навчання;

• мотивація навчально-пізнавальної діяльності в конкретній ситуації спілкування.

Ефективність програми соціально-педагогічного коригування істотно залежить також від часу здійснення інтервенції. Чим раніше виявлено відхилення та порушення в поведінці і чим раніше розпочато коригувальну роботу, тим більше можливість успішного вирішення труднощів у засвоєнні норм моральної поведінки. Інтервенція і коригування не є ізольованими технологіями, вони вплетені в цілісну діяльність соціального педагога, що включає коригування як особливий вид діяльності.

Наведемо модель коригувальної роботи, яка включає чотири послідовних етапи:

· репродуктивно-пояснювальний,

· імітаційно-практичний,

· пізнавально-альтернативний

· проблемно-оціночний.

Перший етап (репродуктивно-пояснювальний) припускає формування уяви про правильну поведінку і підводить дитину до розуміння розбіжностей в поведінці відповідно моральним нормам.

Другим завданням цього етапу є пояснення і показ елементу нормованої моральної поведінки. Цей етап носить назву репродуктивного пояснення — один з ефективних й економних у часі методів виховання. За його допомогою соціальний педагог розкриває перед дітьми суттєві властивості етичних понять, розширює їхнє уявлення. Структура методу пояснення включає такі прийоми, як бесіда, роз’яснення, навчання. Після усвідомлення учнями правил дотримуватися норм моральної поведінки можна переходити до наступного етапу коригувально-педагогічної роботи.

Другий етап педагогічного коригування моральних норм поведінки (імітаційно-практичний) припускає закріплення норм моральної поведінки. Дійовим на цьому етапі роботи є використання вправ на багатократне повторення поєднання різноманітних норм моральної поведінки в різноманітних ситуаціях спілкування: повторення правил, норм поведінки за соціальним педагогом, добір картинок за моральними нормами поведінки, вибір із варіантів картинок — правильної (що відповідає моральним нормам поведінки).

Соціальному педагогу необхідно пам’ятати про те, що імітація дитиною швидко забувається і тому правильно повторену за педагогом дію відповідно до норм моральної поведінки не можна вважати засвоєною, а роботу з коригування — завершеною. Цей етап є лише початковим у коригувально-педагогічній роботі над поведінкою відповідно до моральних норм.

Третій (пізнавально-альтернативний) етап педагогічного коригування передбачає самостійне відтворення дій правильної поведінки. На цьому етапі дії поведінки проводяться дитиною самостійно, без зразка соціального педагога. На пошуково-альтернативному етапі відбувається закріплення вже сформованих навичок моральної поведінки. За допомогою оперативних вправ досягається усвідомлення норми поведінки, що коригується, автоматизація навичок поведінки під час використання її на наступному етапі у власній поведінці. Оперативні вправи аналітичного характеру пов’язані з різноманітними операціями по виділенню норм поведінки з поданих варіантів, визначення поведінки, яка відповідає нормам моральної поведінки, добору норм поведінки на певну ситуацію спілкування. До оперативних вправ конструктивного характеру можна віднести виконання завдань такого роду, як заміна поведінки відповідно до норм моральної поведінки, упорядкування ситуації нормованою поведінкою за моделлю (конструкцією, заданою соціальним педагогом), самостійне конструювання, розширення ситуації взаємодії (додавання до викладеної ситуації відповідних норм поведінки), виправлення помилок поведінки у своїй поведінці і поведінці товариша.

Слід зауважити, що вправи названої групи не можуть призвести до автоматизації навичок поведінки, якщо після них не використовуються проблемно-оціночні вправи, тобто такі завдання, які відповідають останньому етапу соціально-педагогічного коригування.

Пошуково-пізнавальні завдання потребували самостійного аналізу ситуації поведінки, творчого застосування знань норм моральної поведінки. Для проведення проблемно-ситуативних вправ у формі завдань до описаної ситуації учням пропонується після ознайомлення з текстом, висловити свої міркування відповідно до поставленого завдання. Перед соціальним педагогом ставиться мета, щоб виконання зазначеного виду вправ в остаточному підсумку вилилося в міркування (учні повинні виражати власні думки, міркування, звертаючи увагу на дотримання норм моральної поведінки).

На прикінцевому етапі соціально-педагогічного коригування бажана участь батьків у спільній діяльності. До моменту завершення коригувальної роботи необхідно провести спеціальну бесіду-консультацію з батьками і педагогами, що підсумовує результати програми, формулює індивідуальні рекомендації, забезпечує перенесення досягнутого дитиною в практику реальних життєвих відносин. Коригуванню підлягає не тільки поведінка відповідно до моральних норм, але й соціальна ситуація розвитку в цілому, вся система взаємовідносин між дитиною та її соціальним оточенням, побудова якого є результатом спільних зусиль як самої дитини, так і батьків, соціальних педагогів і вихователів.

Тобто перехід моральних вимог у норму поведінки відбувається шляхом зрозуміння дітьми самої ситуації, усвідомлення і переживання ними мотиву вчинку, його наслідків для інших. Відтак, дитина не лише засвоює норму, але й привносить у її змістовну характеристику власний смисл, ця норма набуває для неї особистісної значущості, і, таким чином, забезпечується єдність обєктивного і суб’єктивного засвоєння норм моральності.

Ефективними педагогічними умовами технології соціально-педагогічного коригування моральних норм поведінки молодших школярів в умовах шкільної дезадаптації виступили:

• здатність учнів регулювати свої вчинки та поведінку, враховувати наслідки своєї діяльності, протидіяти аморальним явищам;

• взаємозв’язок коригувальної роботи з соціалізуючими функціями всіх суспільних інститутів;

• цілеспрямований розвиток сприйняття й усвідомлення учнями норм поведінки;

• спільний виховний вплив сім’ї, школи та потенціалу соціуму;

• вмотивованість вироблених розумових дій, спрямованих на засвоєння норм моральної поведінки.

Створення умов для виникнення потреби в спілкуванні відповідно до норм моральної поведінки і мотивів, що спонукають учнів слідувати їм у спілкуванні, сприяє бажанню дітей помічати і виправляти помилки, що допускаються ними в своїй поведінці, й підлітка у поведінці своїх однолітків, перетворення моральних норм у регулятор поведінки молодшого школяра обумовили: співвідношення моральних норм, уявлень і поведінки дітей, єдність об’єктивного сенсу діяльності і її суб’єктивної значущості та залучення дітей до традицій і моральних норм українського народу.