12. Розкрийте сутність технології соціально-педагогічного захисту прав дитини.

Соціально-педагогічна робота із сім’ями та дітьми, як правило, полягає у профілактиці та корекції батьківського нехтування, знедолення та насилля; допомоги дітям з навчальними труднощами та з порушеннями здоров’я; робота з девіантними та делінквентними дітьми та їх сім’ями і таке інше.; підготовка підростаючого покоління до майбутнього сімейного життя. Існують розроблені технології роботи із соціально неблагополучними (девіантними) сім’ями: з алкоголіками та наркоманами, правопорушниками, сімейним насиллям та ін. Але практика показує, що більшість таких випадків залишається поза увагою соціуму, оскільки діти часто не знають про свої права та про способи їх захисту, або відповідальні дорослі не звертаються до відповідних служб. Специфіка і основна спрямованість соціально-педагогічного захисту дитинства полягає в послабленні для дітей негативних наслідків процесів, що відбуваються у суспільстві, а також у створенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдяки видозмінам і створенню нових соціальних інститутів. Посилення гуманітарної спрямованості соціально- педагогічної діяльності відбивається у її принципах, установці – від індивіда в його конкретній ситуації до цілісного бачення людини в її широкому соціальному оточенні. Це означає, що соціально-педагогічна діяльність покликана спиратись і орієнтуватись на пріоритет загальнолюдських цінностей.  Інший принцип – принцип “допомоги у набутті навичок самодопомоги”. Тому завдання соціального педагога полягає у підтримці, обнадіюванні та стимулюванні дитини на розвиток власних сил, на конструктивну діяльність, використання усіх потенційних ресурсів. Надання суспільством соціальної допомоги індивіду – головна характеристика соціально-педагогічної діяльності та соціальної терапії. Взаємозв’язок соціально-педагогічної діяльності та соціальної терапії випливає зі спільності їх кінцевих цілей – допомогти особистості подолати життєві проблеми, спираючись на їх виявлення, діагностування; структурування і перетворення поведінкових моделей і моделей діяльності, у разі необхідності – їх корекція. На відміну від безпосередньої допомоги соціальна допомога виявляється переважно як “допомога з метою самодопомоги”, тобто передбачає, що особистість навчиться самостійно розв’язувати життєві проблеми на основі нових знань про себе та своє оточення, вмінь та навичок повсякденного життя. Під поняттям “соціальна терапія” мається на увазі соціально-педагогічна діяльність в умовах дефіциту, який позначається на особистості, поведінці дитини або дорослого. У загальному вигляді соціальні дефіцити ділять на дві групи: дефіцити в умовах життя (відсутність сім’ї, невиконання батьками своїх функцій; входження в об’єднання, які не сприймаються суспільством) та дефіцити взаємодії особистості (дитини) із суспільством (батьками, групами, соціальними інститутами). Соціально-педагогічна діяльність з метою компенсації (соціальної терапії) названих дефіцитів має характер санкцій та допомоги. Функцію допомоги виконують заклади для соціально незахищених дітей і дорослих, спеціалізовані виховні заклади та ін. У цій діяльності реалізуються такі підходи: -    корекція відхилень у поведінці на основі індивідуально-диференційованого підходу; введення в практику роботи психолого-педагогічного інструментарію з метою вивчення особливостей поведінки особистості, її близького оточення, в тому числі емпіричні ознаки, що характеризують ступінь соціальної дезадаптації; -    надання кваліфікованої допомоги у формуванні системи взаємин, виробці моральних цінностей, що сприяють природній соціалізації; -    використання методів психоконсультативної та психотерапевтичної роботи з підлітками по полегшенню соціальної ситуації, розв’язанню побутових, шкільних конфліктів, корекції педагогічної позиції батьків, учителів щодо даного учня. Говорячи про соціально – педагогічний захист дитинства, на сучасному етапі його розвитку можна виділити такі напрямки його реалізації: -    загальноосвітній, де створюються умови для інтелектуального розвитку особистості, поглиблюються наукові соціальні знання про сфери життєдіяльності та їх суб’єкти, підтримка ініціатив з організації дозвілля, програми професійної підготовки, розвитку та захисту і т. ін. -    виховно-профілактичний, що ґрунтується на виявленні несприятливих психолого-педагогічних факторів соціального розвитку дитини та здійсненні організаційно-педагогічних заходів зі створення виховуючого середовища за місцем проживання; включення різних соціальних інститутів у процес виховання, надання соціально-педагогічної допомоги дітям із сімей груп ризику; -    охоронний (психолого-педагогічний), який передбачає соціально-педагогічну охорону і захист дітей, неповнолітніх з відхиленнями у поведінці, що постраждали від жорстокості, насильства; що повернулись з місць позбавлення волі; створення консультаційних юридичних пунктів, що забезпечують захист прав та інтересів дитини; соціально-правова і психолого-педагогічна підтримка дітей з проблемних родин, формування правового ставлення до своїх батьківських функцій і т. ін. Аналіз отриманих результатів дозволяє соціальному педагогу не лише діагностувати процес соціалізації різних категорії дітей і труднощів сімейного виховання, а й намітити цілісну програму організаційно – технологічного впливу на соціум. 2)    медико-психологічний (патронажна робота з інвалідами, робота з сиротами); 3)    організація дитячих та молодіжних ініціатив (дитяче бюро соціальних послуг, програми “Учень – учень” і т.п.); 4)    реалізація методичної та інформаційної допомоги соціального педагога (консультації в наукових центрах, робота ЗМІ); 5)    педагогічна анімація та організація дозвілля (проведення свят, виховних заходів); 6)    робота з проблемними сім’ями (контроль забезпечення умов соціально–педагогічного патронажу, роботу з багатодітними сім’ями, одинокими (неповнолітніми) матерями). Зрозуміло, що кожний з цих напрямків здійснюється за певними принципами та методами і включає в себе необхідність першочергового дотримання дитячих прав. Але виникнення критичної ситуації в сфері соціально-педагогічного захисту дитини (особливо в охоронному напрямку) вимагає створення специфічної технології діяльності соціального педагога – спеціаліста із захисту прав дитини. Під поняттям “технологія” у сучасній науці прийнято розуміти сукупність методів, що спрямовані на найефективніше виконання певної задачі. Окрім цього, до такого комплексу методів висуваються вимоги поступовості, відтворюваності, цілеспрямованості та ін. У соціальній роботі під терміном “соціальні технології” прийнято розуміти сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування і соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення. Такі технології виступають переважно у формі знань (наука), знань та вмінь (навчання), знань, умінь, досвіду і практики (діяльність). Діяльнісний аспект трактування соціальних технологій дозволяє визначити наступні їх види: соціальний контроль, соціальну профілактику, терапію, реабілітацію, соціальну допомогу і захист, соціальне страхування, соціальне обслуговування, соціальне опікунство і соціальне посередництво.  Технології соціально-педагогічної роботи є сукупністю дій, що спрямовані на встановлення, збереження або поліпшення соціального функціонування об’єктів роботи, а також на попередження негативних соціальних процесів, серед методів якої визначають і правовий. В.О.Нікітін пропонує під такими технологіями розуміти “певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом або соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах”.  Під поняттям “технологія соціально – педагогічної діяльності із реалізації прав дитини” ми будемо розуміти структуровану систему методів соціально – педагогічної діяльності, які спрямовані на послаблення для дітей негативних наслідків процесів, що відбуваються у суспільстві, а також у створенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдяки захисту прав дитини та навчання користуванню ними.