12. Проаналізуйте особливості реалізацій технології діяльності соціального педагога щодо профілактики адиктивної поведінки дітей та молоді.

Мета технології профілактики адиктивної поведінки – зниження рівнів усіх видів адиктивної

поведінки дітей в умовах територіальної громади.

Завданнями системи профілактики адиктивної поведінки дітей є наступні: повна відмова від хімічних

адикцій; зниження рівня технологічних адикцій; зниження рівня процесуальних адикцій; зниження рівня

харчових адикцій; зниження рівня психоемоційних залежностей.

зібрав інформацію про об’єкт впливу, визначив соціальний діагноз

Для розробки технології профілактики адиктивної поведінки дітей було запропоновано об’єднати

основні елементи загальних соціально-педагогічних технологій, які пропонують провідні фахівці даної

проблематики, і застосувати їх відповідно до контексту профілактики адиктивної поведінки.

Дані процедури дослідники пропонують здійснювати за допомогою традиційних гносеологічних

методів: методу діалектики, аналізу та синтезу, теоретичного моделювання, соціального проектування [4, с. 52].

На даному етапі відбувається індивідуалізація технології з урахуванням ситуації, особливостей об’єкту,

можливостей спеціаліста [10, с. 35].

При розробці соціально-педагогічної технології необхідно брати до уваги соціальні обставини і якості

людини, які можуть забезпечити процеси ідентифікації, індивідуалізації і персоніфікації технології [19, с. 76].

Наступний етап технології соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки дітей – етап

підготовки та планування, він покликаний виявити матеріально-технічні, організаційні та методичні аспекти,

необхідні для ефективного впровадження технології. Це дозволяє попередити ускладнення і затримку

здійснення профілактичного впливу. Даний етап соціально-педагогічної технології профілактики адиктивної поведінки дітей в умовах

територіальної громади передбачає і початок просвітницької діяльності з метою ознайомлення майбутніх

суб’єктів системи профілактики зі змістом експерименту та формування у них мотивації до активної участі у

реалізації розробленої технології.

Ми підійшли до характеристики процедурного етапу. Даний етап – це процес безпосереднього

здійснення конкретної діяльності, він уважається одним із основних [20, с. 48]. Кількість напрямків, форм і

методів роботи даного етапу технології є настільки багато чисельною, що це не дозволяє їх висвітлити в межах

даної статті, цьому будуть присвячені окремі публікації.

Наступний етап технології соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки дітей в умовах

територіальної громади – експертно-оцінювальний. Це етап, який дозволяє оцінити результат впровадження

технології, ефективність проведеної роботи

12. Розкрийте сутність та особливості реалізації технології соціально-педагогічної роботи з дітьми "групи ризику".

Соціально-педагогічна діяльність з дітьми групи ризику. Будь-яка проблема краще вирішується комплексно. Саме комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути покладений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. Ці технології частково будуть розглянуті нижче. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з дітьми групи ризику має дві основні складові: · Виявлення дітей цієї категорії в дитячому середовищі та організація роботи з ними; · Безпосередня індивідуальна або групова робота з дітьми. Комплексність проблем, які потребують вирішення в процесі соціально-педагогічної роботи з дітьми групи ризику, вимагає участі у цій діяльності різних фахівців. Однак провідна роль належить педагам, і перш за все педагогам загальноосвітньої установи. Це обумовлено тим, що в полі зору загальноосвітніх установ перебувають практично всі діти, оскільки вони зобов'язані відвідувати школу. Навіть якщо дитина не навчається в школі, вона має можливості і повноваження виявляти таких дітей, що проживають в мікрорайоні, який вона обслуговує. Тому тільки школа може забезпечити найбільш повне виявлення дітей, які опинилися у соціально небезпечної ситуації. Власне ж безпосередня діяльність з такими дітьми включає цілий блок заходів: починаючи від навчальних (залучення до навчальну діяльність) і виховних (від звичайних типових бесід і заході до участі в суспільно-корисній, насамперед для дитини, діяльності та залучення його в життя молодіжних позитивно-налаштованих організаціях) до надання соціальної допомоги та підтримки (допомога в працевлаштуванні на деякий час, дозвіл особистісних і сімейних конфліктів, надання матеріальної підтримки). У роботі з важкими дітьми важливо реалізовувати наступні напрямки: · Переклад соціальної ситуації в педагогічну (організація моральної, виховує середовища в мікросоціумі; об'єднання зусиль усіх суб'єктів соціального виховання з метою створення умов для особистісного розвитку дитини, при яких він зможе усвідомити взаємозв'язок і взаємозалежність своїх потреб, прагнень, конкретної роботи над собою і очікуваних досягнень , а також поставлених перед собою цілей); · Виховання морально-правової переконаності; · Формування адекватної самооцінки, здатності критично ставитися до самого себе; · Розвиток емоційної сфери особистості: формування волі, вміння керувати собою, адекватно реагувати на педагогічний вплив; · Включення в соціально значимі види діяльності, створення ситуації успіху в обраному дитиною виді діяльності; · Організація педагогічного впливу на думки оточуючих (сім'я, однолітки, педагоги, інші дорослі); · Попередження невротичних розладів і патологічних потягів (акцентуації характеру, неврози, суїцид, клептоманія і т. д.); · Забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату; · Сприяння заповнення прогалин у знаннях. Робота педагогів з девіантними дітьми і підлітками повинна грунтуватися як на роботі з конкретними симптомами відхилень, так і на профілактичному підході (зняття причин, чинників та умов, їх провокують). Особливе значення в силу негативної вікової динаміки девіантної поведінки набуває рання профілактика відхилень у поведінці дітей та підлітків. Діти і підлітки з поведінкою, що відхиляється, як правило, виявляються важкими у спілкуванні. Щоб встановити з ними контакт для будь-якої подальшої роботи, педагогам потрібно докласти досить багато зусиль, які можуть виявитися марними. Професійну допомогу фахівцям може надати методика контактної взаємодії Л.Б. Філонова.

Контактна взаємодія - це модель поведінки ініціатора контакту, що викликає і підсилює в іншої людини потребу в контакті, продовженні спілкування, потребу у висловленнях і повідомленнях. Автор методики розуміє контакт як довірчі відносини, позитивно пережитий психічний стан, як інструмент дослідження, вивчення і корекції. Метою застосування методики є скорочення дистанції між людьми і саморозкриття особистості в процесі спілкування. Взаємодія педагогів з девіантним підлітком розгортається в шести стадіях: 1.Расположеніе до спілкування. 2.Пошук загального інтересу. 3.Виявлення можливих позитивних для спілкування і демонстративних якостей. 4.Виявлення небезпечних для спілкування і демонстрованих якостей. 5.Потяг до позитивних установок у поведінці партнерів. На кожній стадії використовується специфічна тактика взаємодії і вирішуються конкретні завдання. Методику можна використовувати в діагностичних цілях і для налагодження постійних відносин з девіантними підлітками.

Організація соціально-педагогічної взаємодії для забезпечення роботи з учнями «групи ризику»

Соціально-педагогічна взаємодія з профілактики та подолання наслідків конфліктних ситуацій з учнями «групи ризику» являє собою координацію професійних зусиль фахівців для забезпечення ефективності роботи в даному напрямку. Класний керівник представляє соціальному педагогу дані про підлітка «групи ризику» по наступних позиціях:

· Участь учня у громадському житті класу;

· Прийнятні (позитивні) якості особистості;

· Взаємини з однолітками;

· Дозвільні переваги (чим любить займатися у вільний час);

· Як впливають сім'ї;

· Чи мають місце конфлікти в класі і їх причини;

· Яка робота проводилася з підлітком і наскільки результативно.

Заступник директора з виховної роботи (ВР) у разі відсутності позитивного результату роботи, проведеної класним керівником, психологом організовує педконсіліум за участю вчителів-предметників, класного керівника, психолога. Директор школи здійснює координацію зусиль всіх перерахованих вище учасників взаємодії; у разі необхідності приймає рішення: · Про запрошення підлітка з батьками на засідання Ради з профілактики; · Клопотання перед ПДН про складання протоколу на батьків у разі ухилення від виконання батьківських обов'язків; · Напрямку підлітка на Комісію у справах неповнолітніх літніх; · Винесення питання на педрада для обговорення та прийняття колегіального рішення Технології роботи з дітьми групи ризику Кожна з виділених складових роботи педагогів повинна бути забезпечена своїми соціально-педагогічними технологіями, які умовно можна розділити на дві групи: · Організаційні соціально-педагогічні технології;

· Соціально-педагогічні технології індивідуальної роботи.

Організаційні соціально-педагогічні технології. У цілому вони спрямовані на виявлення дітей групи ризику, діагностику їх проблем, розробку програм індивідуально-групової роботи і забезпечення умов їх реалізації. Ці функціональні напрямки діяльності педагогів обумовлюють необхідні етапи та складові соціально-педагогічної технології. 1. Формування банку даних дітей і підлітків групи ризику. Ця функція виділяється в діяльності педагогів як ключова, оскільки дозволяє організувати взаємодію різних структур, які вирішують проблеми неповнолітніх. Ініціатива створення цілісного банку даних повинна належати соціальному педагогу і здійснюватися ним спільно з інспекторами відділів попередження правопорушень неповнолітніх, дільничними інспекторами органів внутрішніх справ, з представниками органів опіки та піклування управління освіти, соціального захисту, охорони здоров'я та комісії у справах неповнолітніх. У цілісний банк даних включаються відомості про які проживають на мікроділянки освітнього закладу (як навчаються в ньому, так і не навчаються) дітей і підлітків: · З сімей, що знаходяться в соціально небезпечному положенні;

· Бездоглядних чи безпритульних;

· Займаються бродяжництвом або жебрацтвом;

· Містяться в соціально-реабілітаційних центрах для неповнолітніх, соціальних притулках, центрах допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків, спеціальних навчально-виховних та інших закладах для неповнолітніх, які потребують соціальної допомоги та (або) реабілітації;

· Вживають наркотичні засоби або психотропні речовини без призначення лікаря або одурманюючі речовини;

· Вчинили правопорушення, що призвело до застосування заходів адміністративного стягнення;

· Вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого настає адміністративна відповідальність;

· Звільнених від кримінальної відповідальності внаслідок акта про амністію чи в зв'язку зі зміною обстановки, а також у випадках, коли визнано, що виправлення неповнолітнього може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного впливу;

· Не підлягають кримінальній відповідальності у зв'язку з недосягненням віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов'язаного з психічним розладом;

· Обвинувачених або підозрюваних у вчиненні злочинів, у відношенні яких обрані запобіжні заходи, не пов'язані з взяттям під варту;

· Отримали відстрочку відбування покарання чи відстрочку виконання вироку;

· Перебувають на обліку у відділі профілактики правопорушень неповнолітніх;

· Перебувають на внутрішкільному обліку;

· Перебувають на обліку в комісії у справах неповнолітніх.

При формуванні банку даних уточнюються наступні позиції:

· Які підстави постановки на облік;

· Які структури працюють з підлітком;

· Яка робота проводиться для вирішення проблеми;

· Що ще можна зробити для вирішення даної проблеми;

· Чи немає дітей, які мають підстави, але на облік не поставлено. На даному етапі роботи соціальний педагог виступає в якості дослідника й організатора посадової, часом формального взаємодії різних організацій, покликаних надавати допомогу дітям. Формуючи банк даних, фахівець дотримується принципів конфіденційності і таємниці дитини, інформацією користується тільки для службових цілей. Здійснюючи збір даних, педагог диференціює проблематику дітей та молоді, ситуацій, в яких вони опинилися, і тим самим освоює необхідний елемент професійної адаптації - емоційне прийняття і переживання дитячих проблем. 2.Діагностіка проблем особистісного та соціального розвитку дітей та підлітків.

Ця функція необхідна для уточнення соціальних і психолого-педагогічних особливостей кожної дитини, відомості про який надійшли до банку даних. Для цього педагоги працюють з дитиною, з класним керівником, вчителями, батьками з метою з'ясування ситуації, в якій перебуває дитина.