4.9. Стратегії подолання конфліктів під час реформування каїн

У реальному житті реформа ас шкжди вибуваю іьді т, м описано у теоретичних моделях. Вони стикаються і іюзсредбачв ними труднощами, неочікуваиими поворотами, слршямш незначні та серйозні конфлікти між оежмамма мшаамаааямн групами Які стреті! застосовують реформатори, аж спаха­ються із запереченнями та різними думками? Таигеруд (1917}* у праці ««Розробка політики а плюралістичний і аіашрііяааш країнах» описус найбільш поширені сіраіагй.

Стратегій омагаї середини»*. Коли ініціюються система» зміни, імамі сфери реформи на мллвплі наглі» різні жавааама трупи, які переходять а опозицію до них. У відповідь аа умів» че невдоволення стратегію реформа переглядають, і маю аша» сить тім, де існує найменше конфліктів.

Стратегія делегування. Розв’язання псами* яоифингтів моам бути тривалим і потребувати багато часу. З метою уанпювв зайвого напруження центральна влада делегус араао рот*штат конфліктів реї юнальиим і місцевим освітнім утюавдіииям.

Харжзматнчиа стратегія. Реформатори можуть звартатиеа безпосередньо до фоааада. описувати іюнгтмип аежапв рафор- ми, намагаючись вплинути на них

Розділ 5. Міжнародний розвиток освітньої політики

5.1«Гравці», які формують освітню політику на міжнародному рівні

Серед основних «гравців», які формують освітню політику на міжнародному рівні, виділяють такі групи:

Влада: міністерства фінансів, планування та розвитку, га­лузеві міністерства (освіти, охорони здоров’я, сільського госпо­дарства, жінок та дітей, соціального добробуту).

Агентства багатосторонньої допомоги: Міжнародна орга­нізація охорони здоров’я, Агентство ООН з боротьби зі СНІДом, ПРООН, ЮНЕСКО, Фонд народонаселення ООН, ЮШСЕФ, Сві­това продовольча програма, Світовий банк, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжнародний валют­ний фонд.

Агентства взаємної допомоги: ІІ8АЮ, США, Датське агентство з міжнародного розвитку, Міністерство Великобрита­нії з міжнародного розвитку, Європейський Союз, Фінське аге­нтство з міжнародного розвитку, Німецьке агентство технічної співпраці, Ірландська допомога, Японське агентство міжнарод­ного співробітництва, Рада державної охорони, Шведське агент­ство міжнародного розвитку, Агентство міжнародного розвитку США.

Міжнародні дослідницькі організації та фонди: Організа­ція економічного співробітництва і розвитку, Фонд Білла та Ме- лінди Гейтс, Інститут відкритого суспільства, Фонд Форда.

Міжнародні/національні НДО та асоціації: Форум з осві­ти жінок Африки , Асоціація розвитку освіти Африки, Врятуйте дітей, Оксфам, національна мережа фондів Сороса у країнах Східної Європи, Середньої Азії та Африки.Зусилля, спрямовані на підвищення ефективності допомоги у розвитку. Значні зусилля спрямовано на підвищення ефективності до­помоги у розвитку країнам, які цього потребують. Останні 40 ро­ків були успішними щодо допомоги у розвитку, зокрема:

валовий внутрішній продукт на душу населення у країнах, що розвиваються, збільшився до 2,2% на рік з 1965 року і еконо­міка цих країн зростала швидше, ніж у країнах ОЕСР (1,9% проти 1,6%) з 1990 року;

середня тривалість життя збільшилася на 20 років, непи­сьменність дорослих знизилася з 47% до 25%, і кількість лю­дей, які живуть на менш ніж $1 в день, знизилася в останні 20 років.

Однак є й невдачі:

рівень деяких регіонів або країн зріс незначною мірою або знизився в останні десятиріччя;

у країнах Африки, що знаходяться на південь від Сахари, не відбулося зростання доходу на душу населення між 1965 і 1999 роками, й тривалість життя у цьому регіоні скоротилася з 50 до 47 років, а в окремих країнах - до 40 років;

багато систем з перехідною економікою у Східній Європі та Центральній Азії потерпали від зниження рівня життя та різко­го зростання бідності у 90-х роках;

більша частина населення країн, що розвиваються, живуть на менш ніж $2 в день.

Виникає низка запитань «Чому?»:

Чому в деяких випадках допомога у розвитку надавалася насамперед з геополітичних цілей, а не з метою зниження бід­ності?

Чому донорські методи стали переважно тягарем для країн- партнерів у вигляді власності, витрат на допомогу, ефективності допомоги?

Чому рекомендації для реформи були занадто формуля- тивні та ігнорували головні потреби специфіки країни в струк­турі, послідовності та впровадженні реформи

? Чому в багатьох країнах донори недооцінювали важливість державних та інституційних реформ і соціальний внесок як до­повнення до макроекономічних і ринкових реформ?

Чому на доходи розвитку вплинули зростання кількості во­єнних конфліктів, фінансова криза, епідемія ВІЛ/СНІД?

Існує спільна думка, що допомога може бути постійною, коли реципієнти дуже зацікавлені в розвитку та відповідають за процес. У результаті міжнародні об’єднання рухаються у таких напрямах:

ретельної перевірки типу і рівня допомоги та національ­ного досвіду розвитку;

стають більш перебірливими у наданні підтримки та зміні ресурсів, спрямованих на поліпшення управління, побудову ін­ституцій, виділення власності та виділення місця для інших міс­цевих потреб;

спрямування сил на цільову допомогу бідним країнам, які довели, що можуть ефективно використовувати допомогу;

гармонізації донорських засобів для підвищення ефектив­ності доставки допомоги.

Цілі тисячоліття

18 вересня 2000 року під час роботи 55-ої Генеральної Асамблеї ООН було прийнято «Декларацію тисячоліття Організації Об’єднаних Націй». Усі держави-члени ООН (191 держава) під­твердили своє зобов’язання працювати над створенням світу, в якому постійний розвиток та скорочення бідності будуть найви­щим пріоритетом.

22вересня 2003 року під час роботи 58-ої Генеральної Асам­блеї ООН Президент України Леонід Кучма передав Генерально­му секретарю ООН Кофі Аннану аналітичну доповідь «Цілі розвитку тисячоліття: Україна».

Цілі тисячоліття були прийняті як основа для оцінювання прогресу розвитку. Вони зосереджують зусилля на досягненні важливого та суттєвого поліпшення життя людей.

Цілі тисячоліття створюють критерії виміру результатів не лише для країн, що розвиваються, а й для багатих держав, як¹ допомагають фінансувати програми розвитку, та для організація, що допомагають проваджувати їх.

Вісім цілей тисячоліття охоплюють 18 завдань і 48 індика-

1. Подолати крайню бідність і голод

Завдання 1. До 2015 року знизити на 50% (порівняно з базо­вим рівнем 1990 року) частку людей, які живуть на менш ніж 1 долар у день.

Індикатори

1.Частина населення, яка живе на менш ніж один долар у день (Світовий банк).

2.Показник бідності (масштаб X ступінь бідності) (Світовий банк).

3.Частина найбіднішого квантелю в національних витратах (Світовий банк).

Завдання 2. До 2015 року знизити на 50% (порівняно з базо­вим рівнем 1990 року) частку людей, що живуть у злиднях і голодують.

Індикатори

1.Частина дітей молодших за 5 років, які голодують (ЮНІСЕФ - Всесвітня організація охорони здоров'я ВООЗ).

2.Частина населення, яка перебуває нижче від середнього рі­вня людей, що отримують достатню норму харчування (Органі­зація харчування та сільського господарства).

3.27,8% українців живуть нижче від офіційного рівня бідно­сті, що становить 126 гривень (приблизно 24 дол. США на мі­сяць).

Як свідчать результати дослідження МОП, 83% населення України фактично вважають себе бідними.

4.Економічний спад в Україні протягом 1990-1998 рр., порів­няно з Великою депресією 1930 років у США, був удвічі більшим і утричі тривалішим, перш ніж досяг найнижчого рівня і почалося зростання.

5.1,2 млрд. людей у світі живуть на менш ніж 1 долар у ден

ь2.Дати всім дітям початкову освіту

Завдання 3. До 2015 року забезпечити для всіх хлопчиків і дівчаток можливість загального доступу до початкової освіти та її здобуття (порівняно з базовим рівнем 1990 року).

Індикатори

1.Відсоток дітей, які отримують початкову освіту (ЮНЕСКО).

2.Частина учнів, які провчилися з 1-го по 5-й клас (ЮНЕСКО).

3.Рівень грамотності 15- 24-річних людей (ЮНЕСКО).

За період 1992-1998 рр. кількість учнів у початковій і се­редній школі скоротилася на 16% і 13% відповідно.

Водночас 29,7% людей, що належать до вікової групи від 19-ти до 24-х років, навчалися в університетах, і ця цифра щоро­ку неухильно зростає.

82% дітей світу мають доступ до базової і початкової освіти; 100 млн. дітей у світі все ще не мають доступу до базової освіти³⁵.

4.Сприяти рівності жінок і чоловіків

Завдання 4. До 2005 року ліквідувати тендерну нерівність у здобутті початкової і середньої освіти (порівняно з базовим рівнем 1990 року) та не пізніше 2015 року - на всіх рівнях освіти.

Індикатори

1.Відсоткове співвідношення дівчат і хлопців у початковій та середній освіті (ЮНЕСКО).

2.Відсоткове співвідношення грамотності серед жінок і чо­ловіків віком 15-24 роки (ЮНЕСКО).

3.Кількість жінок, які працюють поза межами сільськогос­подарського сектора (Міжнародна організація праці).

4.Частина посад, які обіймають жінки в національному пар­ламенті (Міжпарламентський Союз).

Україна - єдина країна світу, в якій понад 50% загальної ро­бочої сили становлять жінки.

У 1999 році трудові доходи, отримані жінками, становили 54% від доходів чоловіків.

Тендерна нерівність все ще існує: на високих постах в Укра­їні спостерігається надзвичайно низьке представництво жінок

. У 2000 році частка неписьменного населення світу станови­ла 30,6% серед дорослих жінок, спостерігається зниження порів­няно з 33,2 % у 1996 році³⁶.

5.Зменшити дитячу смертність

Завдання 5. До 2015 року знизити на дві третини (порівняно з базовим рівнем 1990 року) відсоток смертності дітей від 1-го до 5-ти років.

Індикатори

1.Рівень смертності дітей віком до 5-ти років (ЮШСЕФ - Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ)).

2.Рівень смертності немовлят (ЮШСЕФ - Всесвітня орга­нізація охорони здоров’я (ВООЗ)).

3.Частина однорічних дітей, яким зроблено щеплення проти кору (ЮШСЕФ - Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ)).

У 2000 році у світі 81 дитина з 1000 вмирала, не досягнувши 5-річного віку (порівняно з 94 із 1000 у 1990 році), поліпшення становить 14%.

В Україні у 2000 році з 1000 дітей вмирало 16, не досягши 5-річного віку³⁷.

4.Поліпшити стан здоров’я матерів

Завдання 6. До 2015 року знизити материнську смертність на три чверті (порівняно з базовим рівнем 1990 року).

Індикатори

1.Рівень смертності матерів (ЮШСЕФ - Всесвітня організа­ція охорони здоров’я (ВООЗ)).