Розділ 15. Система права та система законодавства

3)особливийсуб’єктнийсклад(основнимучасникомприватноправових відносин є приватні особи — юридичні та фізичні, суб’єкти приватного права можуть виступати як додаткові);

4)за своїм призначенням воно визначає сферу свободи індивіда

істворено для її реалізації (а державно-правовий порядок створюється засобами публічного права для забезпечення, охорони, захисту, відновлення прав і свобод особи, яка задовольняє приватні інтереси у сфері, що є вільною від необґрунтованого державного втручання);

5)суб’єктисамостійноздійснюютьволевиявлення. Цеозначає, що приватноправовівідносиниможутьрегулюватисяівідповідніправата обов’язкиїхсторінможутьвстановлюватисядекількомасуб’єктамиза їх власною ініціативою. При цьому застосовується договірна форма встановлення суб’єктивних прав і обов’язків;

6)використовуєтьсядиспозитивнийметод, децентралізований, що означає координаційні способи впливу, придатні для регулювання горизонтальних відносин між юридично рівними особами. Головним правовим інструментарієм таких галузей виступає дозвіл. Основним типомправовогорегулюваннявідносинєзагальнодозвільний(суб’єкти правомочні вприватноправовій сфері робитивсе, крім того, щопрямо заборонено законом);

7)відносиниміжсуб’єктамиприватногоправамаютьякмайновий, так і немайновий, особистий характер.

До складу приватного права належать галузі цивільного, сімейного, корпоративного, господарського, комерційного, аграрного права.

§3. Загальна характеристика галузей та інститутів права

Галузіправаподіляютьсязалежновідпредметаіметодуправового регулювання. Крім того, їх поділяють за місцем, яке галузі посідають у системі права (основні — конституційне, цивільне, адміністративне, трудове; комплексні — екологічне, господарське). Головне значення має поділ системи права на галузі залежно від предмета і методу правового регулювання.

Конституційне право — це сукупність правових норм, які регулюють статус людини і громадянина в суспільстві і державі, принципи суспільного і державного ладу, організацію і діяльність системи органів держави та органів місцевого самоврядування. В предметі

257

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

цієїгалузіголовнемісцепосідаютьвідносиниміжлюдиною, суспільством

ідержавою. Самевонивизначаютьустрійдержави, їїфункціонуваннята ступінь участі громадянина в цьому процесі. Такі особливості цих відносин обумовлюють і відповідні методи регулювання. Домінує імперативнийметод, бовиникненняцієїгалузіпов’язанозіснуваннямвладних відносин. Тому норми конституційного права мають переважно зобов’язальний і заборонний характер, а ті, що пов’язані з регулюванням статусулюдиниігромадянина, — переважнодозвільнийхарактер. Норми конституційного права є провідними щодо норм інших галузей права, їх базовим нормативним утворенням. Головними джерелами конституцій- ногоправабудь-якоїдержави єїїконституціятаконституційні закони.

Цивільне право — це сукупність правових норм, які регулюють сферу майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових відносин (ім’я, честь, гідність, авторство). Вонивиникаютьзприводуволодіння, користування та розпорядження власністю, її набуття та відчуження, купівлі-продажу, спадкоємства тощоміж різними суб’єктами права — фізичними і юридичними особами.

Суттєвими ознаками суспільних відносин, які регулюються нормамицивільногоправа, єнаявністьунихвільних(автономних) ірівних суб’єктівправа(покупець— продавець, замовник— підрядчиктаін.), відсутність відносин влади і супідрядності, що проводить чітку межу між предметом цивільного права і предметом адміністративного, фінансового права. Така природа відносин обумовлює диспозитивний (автономний) методправовогорегулюваннясуспільнихвідносин, який є головним для цієї галузі права.

Вринкових умовах роль цивільного права зростає. Без розвинутого, цивілізованого ринку формування громадянського суспільства та побудова правової держави практично неможливі.

Адміністративнеправо— цесукупністьправовихнорм, якірегулюютьсуспільнівідносини, щовиникаютьупроцесівиконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Вони і єпредметом правового регулювання. Їх особливістю є те, що однією зі сторін тут завжди виступає державний орган або посадова особа. Тому в основі правового регулювання адміністративногоправалежитьметодвладнихприписів(імперативнийметод) через накази, вказівки. Йому властиві ієрархія і субординація по службі, встановлення відповідальності задорученуділянку таін.

Фінансове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з діяльністю держави по формуванню

івиконанню державного бюджету, з грошовим обігом, банківськими

258

Розділ 15. Система права та система законодавства

операціями, кредитами, позиками, податками. Суб’єктами цих відносин, крім органівдержави, виступають всіюридичні тафізичні особи. Фінансова діяльність значною мірою має виконавчо-розпорядчий характер, що і визначає методи її правового регулювання. Ними є владні приписи, контроль, ревізії. В умовах переходу до ринку все більше розкриваються межі самостійності суб’єктів фінансової діяльності.

Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини між роботодавцем і працівниками. Вони охоплюють питання організації праці, її оцінки і оплати, умови виникнення, зміни та припинення трудових відносин, а також пов’язані з ними відносини щодо соціальногозабезпечення, пенсійногообслуговування; робочийчаста час відпочинку. Суб’єктами трудових відносин є робітники, державні, приватні, громадські такооперативні організації, профспілки. Методи регулювання трудових відносин — імперативні та диспозитивні, а також методи заохочення, стимулювання.

Сімейне право — це система правових норм, які регулюють особисті та майнові відносини, пов’язані з перебуванням у шлюбі та спорідненістю фізичних осіб. Метод регулювання — диспозитивний.

Земельне право — це сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з володінням, користуванням та распорядженням землею. Це питання землекористування і землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визначення правового режиму різних видів землі відповідно до їх адміністративно-господарського призначення(державні, фермерські, оренднітощо). Застосовуютьсяяк імперативний, так і диспозитивний методи правового регулювання звикористаннямвідповідногоюридичногоінструментарію— дозволів, спеціальних дозволів, заборон.

Екологічне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільнівідносиниусферіосвоєння, використанняіохоронисуспільством, державою, господарськими суб’єктами і громадянами природного середовища з метою зберігання природних багатств, запобігання екологічно шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на середовище проживання людини. Норми цієї галузі права встановлюють механізм охорони природи, порядок проведення екологічної експертизи і екологічного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства і нормативів якості довкілля. Ця галузь спрямована на реалізацію права громадян на безпечне довкілля.

Кримінальнеправо— цесукупністьправовихнорм, яківизначають коло суспільно небезпечних діянь (злочинів) і міри покарання, що за-

259

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

стосовуються до злочинців. Норми цієї галузі встановлюють правомочністькомпетентнихорганівдержавищодоосіб, яківчинилизлочин, підстави та умови притягнення їх до відповідальності, види і системи санкцій, склад конкретних діянь, форми і ступінь вини тощо. Метод регулювання, який використовуєтьсявгалузікримінального права, — імперативний (метод заборони).

Цивільне процесуальне право — це сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми цієї галузі права встановлюють права і обов’язки сторін, між якими виник спір про право, судовихіпрокурорськихорганівзприводусудовогорозглядуцивільних справ, визначають порядок подання позовів до суду, підсудність та інші питання, які виникають у зв’язку з розглядом цивільних справ.

Кримінально-процесуальне право — це сукупність правових норм,

які регулюють діяльність органів слідства, прокуратури, суду в розслідуваннізлочинівірозглядукримінальнихсправусуді. Особливістю цієї галузі права є те, що вона постає як необхідна умова реалізації норм кримінального права шляхом встановлення чіткої регламентації прав і обов’язків органів та осіб у процесі розслідування і судового розгляду. Провідним методом правового регулювання є імперативний (зобов’язальний).

Правовий інститут має таки властивості:

1)його зміст має текстовий вираз в вигляді групи виокремлених понять, термінів, конструкцій (наприклад, «спадкоємець» — в інститутіспадкуванняуцивільномуправі; «автор», «винахідник» — основні поняття авторського права; «посадова особа» — в кримінальному праві; «покупець», «продавець» — у цивільному праві; «трудова дисципліна» — утрудовомуправііт. п.). Ціпоняттястворенізаконодавцем

умежах саме даних інститутів і є наслідком їх розвитку;

2)норми інституту права набувають своєрідного офіційного способузакріпленнявзаконодавстві: а) вокремомунормативно-правовому акті (наприклад, в Законі України «Про авторське право і суміжні права») або б) лише в окремому розділі нормативно-правового акта (наприклад, у главі «Купівля-продаж» у ЦК України); книзі (наприклад, «Право власності» у ЦК України).

Інститути права можуть бути класифіковані за різними критеріями.

1. За предметом правового регулювання вони поділяються на ін-

ститути конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, процесуального та інших галузей права.

260

Розділ 15. Система права та система законодавства

Галузевий (внутрішньогалузевий) інститут складається ізнормоднієїгалузіправа(наприклад, інститутгромадянствавконституційному праві), а міжгалузевий — із норм двох і більше галузей права.

Міжгалузеві правові інститути — це сукупність норм права різних галузей права, спрямована на регулювання суспільних відносин певноговиду. Наприклад, інститутправавласностіскладаєтьсяізнормгалузей конституційного, цивільного, кримінального та інших галузей права; інститутвідшкодуванняшкоди— ізнормгалузейцивільногоітрудового права; інститут виборів Президента України — із норм галузей конституційного, фінансового, трудового, кримінального права.

2.За своїм складом інститути поділяються на прості (наприклад, інститут необхідної оборони в кримінальному праві) та складні (наприклад, інститут власності).

3.Зазмістомсуспільнихвідносинінститутиправаподіляютьсяна матеріальні (наприклад, інститут підряду в цивільному праві) та процесуальні (наприклад, інститут притягнення до кримінальної відповідальності).

4.За функціями, які інститути виконують у правовому регулю-

ванні, вони поділяються на регулятивні (інститут купівлі-продажу

вцивільному праві) та охоронні (інститут адміністративної відповідальності в адміністративному праві).

§4. Поняття системи законодавства,

їїспіввідношення з системою права

Категорія «система законодавства» є однією з найпоширеніших у сучасній юридичній науці та юридичній практиці. Важливе місце вона посідає і в теорії права. Особливістю цього поняття (категорії) є його використання для позначення певних сукупностей, не завжди однакових за формою і рівнем юридичної сили нормативно-правових актів, які приймаються різними органами держави, посадовими особами, самоврядними організаціями. В одних випадках мають на увазі тільки сукупність законів; в інших — закони, укази Президента України і урядові постанови (саме так витлумачив термін «законодавство» Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 липня 1998 р., додавши до них «чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною РадоюУкраїни...»), втретіх— іцемайже сталотрадиційним — усючиннувмежах країни (держави)

261

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

сукупність нормативно-правових актів. В останньому випадку це поняття іноді неточно використовується як синонім поняття «право», бо

система законодавства — це передусім форма права, тобто засіб існування, виразу і організації його норм у цілісну, внутрішньо узго-

джену систему. Саме завдяки законодавству стають можливими виокремлення правових норм із інших систем нормативного регулювання, формування права як цілісного нормативного явища і культурної цінності суспільства.

Під системою законодавства умовно, згідно з термінологією, що склалася в навчальній літературі, маємо на увазі усю систему чинних,

взаємодіючих нормативно-правових актів. У більш повному обсязі це поняття може бути визначене як форма існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднаннявконкретністатті, нормативніприписи, нормативно-правові акти, інститути та галузі законодавства.

Системізаконодавствапритаманнанизкаознак, якіхарактеризують

їїяк статичну і функціональну:

1)вона є елементом правової системи, більш широкої за обся-

гом;

2)система законодавства має вертикальну (ієрархічну) будову. Така будова означає розташування в ній нормативно-правових актів залежно від їх юридичної сили. Остання в свою чергу визначається місцемвідповідногоуповноваженогонормотворчогоорганувмеханізмі держави;

3)горизонтальну структуру системи законодавства утворюють його галузі відповідно до предмета правового регулювання;

4)вона характеризується цілісністю, системністю, єдиною спря-

мованістю. Кожний нормативно-правовий акт діє хоча і самостійно, але в єдиній системі відповідно до тих завдань і цілей, які закріплені вконституції, законах, іншихвищихзаюридичноюсилоюактах. Крім того, кожний нормативно-правовий акт перебуває в ієрархічних, субпідрядних зв’язках з іншими нормативними актами;

5)система законодавства має інтегративний характер. Ця її властивістьвиражаєтьсявтому, щовонаводночасєіюридичнимджерелом права, і формою його існування. Від того, наскільки оптимально система законодавства інтегрує в собі нормативно-правовий матеріал, залежить ефективність правового регулювання.

Важливим питанням є встановлення правильного співвідношення між системою права і системою законодавства. Вирішення його на

262

Розділ 15. Система права та система законодавства

належному рівні має на меті забезпечити доступність законодавства, скорочення непотрібної кількості актів, їх узгодженість між собою та ін. При цьому важливо мати на увазі ще одну обставину. Історично склалося так, що термін «право» використовується не тільки в юридичному розумінні. Його застосовують при визначенні як правових, так і таких можливостей, які випливають із корпоративних норм, зокрема, із статутів політичних партій при визначенні прав і обов’язків їхчленів. Щостосуєтьсятерміна«законодавство», товінсклався вдобу Нової історії, коли буржуазні демократичні держави (перший вид держави громадянського типу) почалимасовозакріплювати вписьмовій формі нормативи, що склалися в результаті багаторазового повторенняпевноговидувідносин. Унаслідокцьоготермін«законодавство» набув винятково юридичного значення. Нимстала позначатися сукупність нормативно-правових актів, що мають юридичну силу в результаті їх видання і захисту державою.

Однією із форм взаємодії права і законодавства є їх взаємовплив у процесі формування та розвитку. Законодавство може істотно впливати на розвиток формування права. В одних випадках цей вплив зводиться до оформлення права. Відбувається це тоді, коли суспільні відносини набули очевидної юридичної значущості (це визначається передусім їх повторюваністю), в інших випадках законодавство може викликати до життя право, окремі його підрозділи. Наприклад, закони про підприємництво, про власність в Україні сприяли формуванню галузей підприємницького права, істотно вплинули на розвиток цивільного права. Важливим напрямком впливу законодавства на розвитокправаєформуванняправовихрежимівкожноїгалузіправа. Тутбез участі держави право, по суті, не змогло б набути тих якостей, що перетворилибйогонаоднуіззагальнолюдських цінностей. Зворотній бік їх взаємодії — це вплив права на формування і розвиток законодавства, завдяки чому воно набуває певних якостей з погляду як його змісту, так і форми.

Отже, системазаконодавстваісистемаправаєпоняттямиодногоряду, але вони не тотожні. Їх слід розглядати як відносно самостійні категорії, ознакиякихмістять усобіпоказникивідмінностей міжними:

1)якщо система права має об’єктивний характер, то система законодавства залежить від суб’єктивного чинника — діяльності законодавця, інших суб’єктів правотворчих повноважень;

2)право як явище завжди виступає системою норм, а законодавство — системою нормативно-правових актів;

263