Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

В’єтнам та ін.). Для цієї групи було характерним намагання досягти особливихсоціальнихтаекономіко-політичнихзмін— перехідшляхом революції, повного зламу старої державно-правової організації та встановленнядиктатурипролетаріатувідкапіталістичногосуспільства до комуністичного, побудованого на відсутності майнового розшарування тадержавній власності назасоби виробництва. Право розглядалосявиключноупозитивістськомусенсіякзасібзабезпеченняінтересів та волі панівного класу під час здійснення цих перетворень. З відмиранням класів держава і право також повинні зникнути. З формальноюридичного боку соціалістичне право формувалося на здобутках романо-германського права — визнанні нормативно-правових актів основним джерелом права, загальному та неперсоніфікованому розумінні норми права, кодифікації законодавства тощо. З розпадом СРСР та ідеологічною переорієнтацією інших країн соціалістичного табору ця сім’я припинила своє існування. Країни, що залишилися на шляху побудови соціалізму, вже не є єдиною сім’єю та розвиваються незалежно одна від одної.

Процеси глобалізації у сучасному світі призвели до значної конвергенціїосновнихправовихсистем. Країнизапозичуютьпевніправовіелементизрізнихсистем, якіможутьзасновуватисяназовсімінших ідеологічних, політичних, економічних та правових принципах, що веде до формування «гібридних» правових систем, які складно однозначно віднести до певної правової сім’ї.

§3. Наступність у правовій системі суспільства

Однією із передумов формування правової системи є додержання

впроцесіїїрозвиткупринципунаступності. Формуваннянаціональної правової системи України, розвиток юридичної практики, правової ідеології, тобто всього того, що входить до правового поля держави, неможливі без урахування наступності. Будь-які істотні перетворення

вправовій системі неможуть здійснитися водночас. Нове, заперечуючи попереднє, разом з тим зберігає в ньому те, що є корисним для сучасності. Саме в цьому полягають сутність наступності у праві, її стабілізуюче значення. Наприклад, після розпаду СРСР постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасовоїдіїнатериторіїУкраїниокремихзаконодавчихактівСоюзуРСР»

568

Розділ 33. Правова система суспільства

встановлювалося тимчасове збереження попередньої форми і змісту законодавчихактів, якібулиприйнятінапідставіОсновзаконодавства Союзу РСР, за умов, що вони не суперечать новій Конституції.

Наступність— цеєсприйняттяуформізбереження, утримання, засвоєння, використання елементів правових норм, принципів, форми права, юридичної техніки в процесі розвитку та оновлення правової системи суспільства.

Наступність має закономірний, об’єктивний характер, спрямована на збереження і відтворення якості правової системи та засвоєння правових цінностей. Сутністю наступності є «сприйняття» правового матеріалу. Термін «сприйняття» є основним у визначенні форм процесу наступності, оскільки за його допомогою здійснюються зв’язки упроцесірозвиткуправовоїсистеми. Цізв’язкивиражаютьсяуформах

(способах) «збереження», «утримання», «засвоєння» та«використан-

ня» тогоматеріалуізминулого, щоможестатипотенціаломподальшого розвитку та оновлення.

Наступність у праві виражається як у збереженні позитивного із попередньої спадщини без істотних змін (у цьому разі термін «утримання» відображаєкількіснухарактеристику), такіукорегуванніперенесених у новий якісний стан елементів у процесі розвитку. Корегуванняздійснюється шляхомйогозасвоєння(«засвоїти» — переробити для себе, зробити його звичним) та використання.

Межі наступності — це можлива міра сприйняття правовою системою нових елементів. Межі містяться у самій природі права і залежать від рівня розвитку економічної і політичної систем суспільства, особливостейправовоїкультури, традиційтаменталітетународу. Межі наступності можна розглядати залежно від конкретних видів юридичної діяльності: у законодавчій чи правореалізуючій діяльності.

Упроцесінаступностіїїсуб’єкт(законодавець, правозастосувач) повинен не тільки оволодіти сумою готових правових норм і вимог, які сприймаютьсязминулогодосвіду, айузгодитиїхзсучаснимпідґрунтям, нормамитавимогамисуспільства(першзавсезКонституцією). Домежнаступності в царині міжнародних відносин слід віднести імунітет держави від підпорядкованостідіїзаконодавстваіншоїдержави, здатністьпротистояти тискунанаціональнуправотворчістьзбокуіноземнихдержав.

Наступність слід відмежовувати від близьких понять «правовий досвід», «правоваспадщина», «правовітрадиції», «повторювальність», «правонаступництво», але необхідно враховувати і використовувати при наступності.

569

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Правовий досвід являє собою колективну соціально-правову пам’ять, що забезпечує нагромадження, систематизацію, збереження і передання правової інформації, фіксування і відтворення всього, що накопичено в правовій системі. Це сукупність висновків, понять, зв’язків, відносинщодопроцесуправовоїдіяльностіабоокремихйого фрагментів.

Правова спадщина сучасної України є результатом правового досвідуїїнароду. Воназнаходитьсяурозпорядженнісучасногопокоління як здобутки минулого. До її складу слід віднести правові норми, інститути, юридичні терміни, форми тощо. Будь-яка правова система базується на правовій спадщині і одночасно поступово формує спадщину длямайбутнього. Вонаєоднимізпоказниківправовоїкультурисуспільства. Правовіелементизберігаютьсяівикористовуютьсяякврезультаті критичногопереосмислення(оцінки) правовоїспадщини, таківнаслідок об’єктивної неможливості відмовитися від традицій, що склалися.

Правові традиції передаються з покоління в покоління і зберігаються у суспільстві. Вони охоплюють об’єкти правової спадщини (матеріальні та духовні блага), процес соціально-правового успадкування, його способи. Правовими традиціями є конкретні правові настанови, норми, ідеї, звичаї, обряди та ін. Вони відображаються

утаких джерелах права, як конституції, кодекси, правові прецеденти, правові договори, релігійно-правові норми, проявляються в правових принципах, аксіомах, презумпціях, правовій термінології, правовій процедурі.

Удеякихвипадкахнаступністьототожнюєтьсязповторюваністю. Повторюваність — це повернення через деякий проміжок часу того, щовже буловтрачено напопередніх етапах правової системи суспільства. Ззовні вона виглядає як наступність, коли сприймаються цінностіправа, щовжебуливтраченівласноюдержавою. Принаступностіце новий якісний стан того, що було втрачено на попередніх етапах розвитку держави, повернення до якого зумовлено прогресивним правовим досвідом. Точніше сказати, це повернення до власних традицій.

Поняття «правонаступництво» та «наступність у праві» —

взаємопов’язані, аленеєтотожними. Правонаступництвоінаступність

управі виступають як відносно самостійні юридичні категорії. Правонаступництво— переданняправіобов’язківвідодногосуб’єктаіншому (права і обов’язки залишаються, змінюється тільки суб’єкт правових відносин), а наступність — сприйняття норм права та інших елементів правової системи в процесі її розвитку і оновлення.

570

Розділ 33. Правова система суспільства

§4. Становлення та розвиток правової системи України

Українська національна правова система формувалася у складних умовах. Цепов’язанеякзвідсутністюдержавноїнезалежностіпротягом значних періодів своєї історії, так і з геополітичним положенням Українитапов’язанимзцимідеологічнимвпливомнаукраїнськесуспільство досить протилежних за змістом європейських та східних концепцій.

Розвиток національної правової системи можна поділити на два періоди: до здобуття незалежності та після здобуття незалежності. Відлік часу формування української правової системи починається зі звичаєвого права Київської Русі, його подальшого розвитку в період Гетьманщини, існування Української Народної Республіки та Української радянської соціалістичної республіки.

Надругомуетапіпісляздобуттянезалежності в1991 р. розпочалося формування самостійної правової системи, що стало одним із проявів народного та державного суверенітету, спрямованим на задоволенняінтересівукраїнськогосуспільства. АктпроголошеннянезалежностіУкраїнивід24 серпня1991 р. обґрунтувавутвореннясамостійної Української держави, зокрема, продовженням тисячолітньої традиції державотворення в Україні.

Підчасіснування ускладіСРСРУкраїнаналежала досоціалістичної правової сім’ї. Проблема віднесення правових систем постсоціалістичних країн до певної правової сім’ї єпитанням сучасної наукової дискусії. Різні концепції, що оцінюють статус національної правової системи після здобуття незалежності, можна поділити на декілька головних напрямків.

1.Належність до романо-германської правової сім’ї. Прихильни-

ки цієї концепції виходять з того, що історично вітчизняна правова система, починаючи з дореволюційних часів, належить до романогерманської правової сім’ї. Її основні риси формувалися під впливом європейської юридичної науки, система права розвивалася на основі рецепції римського права, основним джерелом права визнається нормативно-правовий акт, законодавство кодифіковане. Радянський період історії розглядається як тимчасовий відхід від романогерманської сім’ї, а сучасний — як позбавлення соціалістичних риста повернення в лоно європейського права.

2.Належність до слов’янської правової сім’ї. Деякі науковці об-

ґрунтовують необхідність визнання формування після розпаду соціа-

571

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

лістичноїсім’їнаїїбазісамостійноїслов’янської(євразійської) правової сім’ї, до якої відносять правові системи України, Бєларусі, Росії та інших східноєвропейських держав. Стрижневою у цій сім’ї визнається правова система Росії, яка, на думку деяких авторів, має самодостатній та незалежний від інших правових сімей характер. Зокрема, її характеризують специфічна правосвідомість, відповідно до якої пріоритет надається захисту переважно публічних, а не індивідуальних інтересів, позитивістськесприйняттяправа, нерозвинутаправовакультура, особливе правозастосування — широке використання інших соціальних норм для регулювання суспільних відносин, недовіра й ігнорування державних юридичних структур та ін.

3. Утвореннянаосновісоціалістичноїправовоїсім’їтрьохокремих систем, якітяжіютьдорізнихправовихсімей. Зокрема, прибалтійські країни (Латвія, Литва, Естонія) найбільш рішуче позбавляються наслідків радянського періоду та у правовому розвитку зорієнтовані не на інші пострадянські держави, а на північноєвропейські країни, які іноді об’єднують у окрему скандинавську правову сім’ю. Російська правова система намагається розвиватися самостійним шляхом, який передбачає інтеграцію окремих елементів радянської системи зсучаснимиправовимиінститутами. Водночасдляцієїсистемиєхарактерним дуже обмежене використання іноземного правового досвіду. Все це дозволяєдійтивисновкупропоступовеформуваннянаосновіправових систем Росії та деяких інших країн (Бєларусі, Казахстану тощо) окремої євразійської правової сім’ї. Україна у правовому розвитку зорієнтована на романо-германську правову сім’ю, класичне європейське право. Водночас риси, що їх набула національна правова система, як ї системи інших постсоціалістичних східноєвропейських держав, ро-

блятьнеобхіднимїхвиділеннявокрему(східноєвропейську) групу, яка розвивається у межах романо-германського права.

Аналізсучасноїнаціональноїправовоїсистемидозволяєконстатувати, що зараз не існує істотних відмінностей від континентального права ні за способами створення правових норм, ні за способами їх систематизації, ні за способами їх тлумачення, ні за способами їх використання у правозастосовній практиці. Суттєвих змін зазнає праворозуміння: офіційно визнано ідею верховенства права, природності прав людини та їх пріоритету щодо держави, правової, соціальної, демократичної держави, поділу права на публічне і приватне, непорушності приватної власності, що є характерним для європейської правової традиції. Отже, найбільш обґрунтованою є наукова позиція,

572

Розділ 33. Правова система суспільства

відповідно до якої правова система України разом з іншими постсоціалістичними східноєвропейськими державами перебуває у стані повернення до романо-германської правової сім’ї. Разом з тим необхідність урахування історично набутих відмінностей все ж дозволяє виділити східноєвропейські країни в окрему групу в межах романогерманської правової сім’ї.

Відповідь на запитання, до якої правової сім’ї належить Україна, залежитьтакожвідздійснюваноїудержавіправовоїполітики, якавідображається у прийнятих політико-правових рішеннях, законодавстві, задекларованихправовихцінностях, напрямкахпрофесійноїпідготовки юристів тощо. Правова політика нашої держави дає змогу зробити однозначний висновок про європейський вибір України.

Україна стала повноправним членом Ради Європи в 1995 р., прийнявши Закон «Про приєднання до Статуту Ради Європи». Наша держава прийняла на себе зобов’язання підписати і ратифікувати низку міжнародно-правових угод та конвенції, а також реформувати відповідно до європейських принципів національну правову систему. Протягом десятиріччя Україна виконала взяті насебе зобов’язання, зокремаратифікувала Європейську хартіюмісцевого самоврядування, Рамкову конвенцію про захист національних меншин, Конвенцію про взаємну допомогу в кримінальних справах. Прийнято десятки нових законодавчих актів, зокрема нову Конституцію України, Цивільний та Кримінальний кодекси, Закон України «Про політичні партії» та ін. Відповідно до принципів Ради Європи було скасовано смертну кару. Значного реформування зазнали судова і правоохоронна системи. Велике значення для реформування національної правової системи має діяльність Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюєтьсяйнаУкраїну. ЗгідноізЗакономУкраїнивід23 лютого2006 р. «ПровиконаннярішеньтазастосуванняпрактикиЄвропейськогосуду з прав людини» національні суди зобов’язані застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду як джерело права, тобто визнано прецедентний характер його рішень.

Однією зі стратегічних цілей України є приєднання до ЄвропейськогоСоюзу. Так, ще14 червня1994 р. міжУкраїноютаЄвропейським Союзом було укладено Угоду про партнерство і співробітництво, яка заклалазагальнополітичнітазагальноправовіпідвалинизближеннянаших правових систем. Указом Президента України від 11 червня 1998 р. приймається Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, основні положення якої розкрито та деталізовано у Програмі інтегра-

573