Розділ24

Застосування норм права

§ 1. Поняття реалізації правових норм

Право тільки тоді виконує своє соціальне призначення, коли його норми втілюються у суспільних відносинах, правомірній поведінці осіб, яким вони адресовані, тобто тоді, коли ці норми реалізуються. Реалізація норм права завершує процес правового регулювання суспільних відносин, уособлюючи тим самим його певний результат.

Реалізація правових норм завжди передбачає наявність причинногозв’язкуміжюридичноюрегламентацієюпевнихсоціальнихстосунків та набуттям ними впорядкованого стану. З огляду на це реалізацію правових норм слід відрізняти від тихпроявів людської поведінки, які хочаіузгоджуютьсязправовимиприписами, алестимулюютьсярізноманітними неюридичними чинниками (наприклад, власними переконаннями особи, релігійними настановами, чинниками біологічного порядку), що діють в одному напрямі з нормами права.

Отже, в загальному плані реалізацію правових норм можна ви-

значити як зумовлену правовими приписами правомірну поведінку учасників суспільних відносин.

Конкретний характер реалізації тих чи інших юридичних норм залежить від функцій, які вони виконують у правовому регулюванні суспільних відносин. Зокрема, реалізація класичних правових приписів, або, як їх ще іменують, «норм-масштабів» (тобто приписів, які містять всі необхідні елементи логічної правової норми, а саме: гіпотезу, диспозицію, санкцію та в яких застосовано певний спосіб регулятивноговпливунаповедінку людей: дозвіл, зобов’язання, заборона,

405

Частина п’ята. Реалізація права

рекомендація, заохочення), полягає в обранні особами, на яких поширюється їх дія, саме тих варіантів поведінки, що пропонуються цими нормами. Віншийспосіб відбувається реалізація спеціалізованих (нетипових) юридичних приписів (норм-принципів, норм-дефініцій, норм-засад, норм-конструкцій, оперативних, колізійних норм, нормстроків, норм-презумпцій, норм-фікцій, що на відміну від класичних норм не мають логічної будови та не володіють безпосередніми регулятивними властивостями), призначенням яких є створення умов для більш ефективної та узгодженої дії класичних норм права, усунення випадків невизначеності в правовому регулюванні, підвищення його економічності тощо.

Реалізаціюправовихнормнеслідототожнюватизіншимзазмістом процесом — реалізацією праваяк такого, під якою розуміютьусішляхи набуття ним властивостей позитивного утворення, переведення йогозмодусулишепотенційноможливихуданомусоціуміюридичних форм, з рівня природного права на рівень реального чинника суспільного життя. Зокрема, для країн, що входять до романо-германської правовоїсім’ї, доякихналежитьіУкраїна, згаданийпроцеспов’язаний передусім зфіксацією правовихнормунормативно-правовихактахта договорах з визнанням державою правової природи деяких звичаїв.

Акти реалізації правових норм можуть бути класифіковані за низкою підстав.

Так, залежновідюридичногомеханізмуїїзабезпеченнярозрізняють реалізацію правових норм, яка відбувається через загальні правові відносини, та реалізацію норм права, що здійснюється у конкретних правових відносинах. У першому випадку суб’єктивні юридичні права і обов’язки учасників правових відносин (набуття яких відповідними особами являє собою необхідну передумову реалізації правових норм) виникаютьбезпосередньонаосновінормиправа, тобтозпідстав, загальнихдлявсіхосіб, наякихпоширюєтьсядіязазначенихприписів. Такими, наприклад, є передбачені ст. 32 Конституції України право громадян на судовий захист, а також право на ознайомлення в органах державної влади та органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не становлять державної або іншої таємниці.

В разі ж реалізації правових норм у відносинах конкретного типу, крімзагальнихумовнаділенняпевнихосібсуб’єктивнимиюридичними правами та обов’язками, необхідна наявність й інших фактів, які здебільшогомаютьіндивідуалізований характертавідображають специфіку буття цих соціальних суб’єктів. Наприклад, для виникнення

406

Розділ 24. Застосування норм права

суб’єктивнихюридичнихправіобов’язків, яківипливаютьздоговору міни, крім їхзакріплення увідповідних нормах цивільного права згідноізст. 715 ЦКУкраїни, потрібнанаявністьщейдодатковогоюридичногофакту, якимєактобмінусторонамицьогодоговорувідповідними товарами.

За характером її суб’єктів реалізацію правових норм поділяють наіндивідуальнуіколективну. Індивідуальнареалізаціяполягаєуможливостіокремоїособисамостійно, невступаючиувідносинизіншими суб’єктами, здійснювати свої юридичні права і обов’язки. Колективна жреалізація, навпаки, потребує для цьогопоєднання зусильдекількох осіб. Зокрема, норма ст. 45 Конституції України, яка закріплює право громадяннавідпочинок, можебутиреалізованаяквколективному, так і в індивідуальному порядку. На відміну від неї норма ст. 36 Конституції України, що визнає право громадян на об’єднання в політичні партії та громадські організації, передбачає тільки колективні форми

їїреалізації.

Зогляду на методи, якими забезпечується реалізація правових норм, розрізняють добровільні та примусові акти їх реалізації.

Враховуючи те, чи вимагає реалізація правових норм здійснення якогось одного (як, наприклад, при реалізації норма ст. 15 КЗпП України, яка встановлює обов’язок реєстрації у місцевих органах виконавчої влади укладених на підприємствах, установах, організаціях колек-

тивних договорів) або ж декількох послідовних актів поведінки (як цього вимагає ч. 2 ст. 60 ГК України, що встановлює порядок ліквідації суб’єктів господарювання), вона може бути класифікована на про-

сту та складну.

Зогляду на характер поведінки, яку передбачають правові норми,

розмежовують активну (пов’язану з необхідністю здійснення певних дій) та пасивну (що полягає в утриманні від деяких вчинків) форми їх реалізації.

Залежно від проміжку часу, який вона займає, розрізняють негай-

ну (як, наприклад, при реалізації норми ст. 266 КАП, що передбачає відсторонення від управління транспортним засобом осіб, які пере-

бувають у нетверезому стані), тривалу із точно або відносно визна-

ченим її строком (як у разі реалізації норми ст. 762 ЦК України, що встановлюєстроковийобов’язокорендарясплачуватизакористування орендованим майном орендну плату) та тривалу реалізацію правових норм без визначення такого строку (як, наприклад, при реалізації норми ч. 2 ст. 202 СК України, що покладає на повнолітніх дітей

407

Частина п’ята. Реалізація права

обов’язок утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги).

За конкретними способами здійснення правових приписів виділяють такі основні форми реалізації норм права, як використання, виконаннятадодержання. Використанняєформоюреалізаціїуповноважуючих норм права і полягає в обранні особою для задоволення своїх потреб та інтересів певного юридично дозволеного варіанту її поведінки. Використання може відбуватися як через активну, так і через пасивну поведінку юридичних суб’єктів. Виконання являє собою формуреалізаціїправовихзобов’язуючихприписів, якіпокладаютьна особу юридичні обов’язки активного типу, і тому вимагає від неї здійснення дій, що становлять зміст таких обов’язків. Додержання є формою реалізації забороняючих правових норм, що встановлюють юридичні обов’язки пасивного типу, яка полягає у відмові зобов’язаних осіб від юридично заборонених видів поведінки.

Використання, виконання та додержання становлять ординарні

(звичайні) форми реалізації правових норм, тобто такі, які, по-перше,

проходить будь-який процес реалізації правових норм, і, по-друге, що здійснюються через власну поведінку осіб, яким вони адресовані. Разом з тим існують випадки, коли поряд із звичайними видами реалізації норм права виникає потреба в особливій формі їх реалізації,

асаме: у застосуванні норм права.

§2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації

Правозастосування за своїм обсягом є найоб’ємнішою ланкою в юридичному процесі, спрямованою на індивідуальне регулювання суспільних відносин.

Застосуваннянормправа— цеправоваформадіяльностіуповноважених на те органів держави і посадових осіб у реалізації приписів норм права відносно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних рішень.

Застосуваннянормправаякособливаформайогореалізаціїнавідмінувіддодержання, виконаннятавикористання маєпевніхарактерні риси. Передусімцеуправлінськазасвоєюприродоюдіяльністьорганів держави і посадових осіб у винесенні індивідуально-конкретних приписів, які містять не загальні правила поведінки, а мають адресатом

408

Розділ 24. Застосування норм права

конкретних суб’єктів. У передбачених законодавством випадках воно

єнеобхідною умовою реалізації правових норм, унаслідок чого відбувається впорядкування суспільних відносин.

Це діяльність, що здійснюється спеціальними суб’єктами, наділе- нимидержавно-владнимиповноваженнями(прокуратура, суд, міліція, президент, голова місцевої адміністрації, слідчий, ректор та ін.), які задовольняють потреби всього суспільства, тобто діють у публічних, анеусвоїхособистихінтересах. Такісуб’єктизаймаютьактивнупровідну позицію в розвитку правозастосовних відносин. Громадяни не

єсуб’єктами правозастосування, проте воно може здійснюватися з їх ініціативи (наприклад, подання заяви про вчинене правопорушення, позовної заяви до суду та ін.).

Правозастосовна діяльність здійснюється зазначеними суб’єктами в«чужомуінтересі», порядкуіпроцесуальнихформах, встановленихзаконодавством. Вона являє собою не одноразовий акт, а процес, що складається з послідовних стадій. Завершується правозастосовна діяльність винесенням індивідуального юридичного рішення у формі акта застосування норми права, обов’язковість до виконання якого забезпечується примусовою силою держави (вироком, рішенням суду, розпорядженням тощо). Усферіцивільнихвідносинособа, зацікавленаувинесенніправозастосовного акта, має право на будь-якій стадії відмовитися від його реалізації, якщо це не суперечить закону. Наприклад, виконавчий лист суду або наказ господарського суду вона може не надіслати на рахунок боржникаі, такимчином, нереалізуватисвоєправоодержатиборгзадопомогою правозастосовного органу. Отже, слід розмежовувати ознаки обов’язковості іпримусовості виконанняправозастосовних актів.

За загальним правилом безпосередня реалізація норм права здійснюється без участі органів держави. Однак у багатьох ситуаціях суб’єктивні права і юридичні обов’язки не можуть виникнути і реалізуватися без державного втручання, що і становить правозастосовну діяльність.

Це відбувається у таких випадках:

1.Колипередбаченіюридичниминормамиправаіобов’язкивконкретних осіб виникають тільки після винесення індивідуально владного рішення державного органу (наприклад, пенсію громадянину призначають на підставі постанови органу соціального забезпечення; абітурієнта до вищого навчального закладу зараховують тільки після виданнянаказуректора; житлоздержавногожитловогофондунадають відповідно до рішення органу місцевого самоврядування тощо).

409

Частина п’ята. Реалізація права

2.Коли є спір про право, і сторони не можуть дійти погодженого рішення про зміст своїх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (наприклад, прирозділімайнасудовимиорганами, господарськихспорахміжюридичнимиособамивгосподарськомусудітаін. Обсягтаких прав і обов’язків визначається судовими рішеннями).

3.Коливчиненоправопорушенняінеобхідновизначитиміруюридичної відповідальності особи (наприклад, винесення вироку за вчинений злочин).

4.Коли вимагається встановити наявність або відсутність факту, щомаєюридичнезначення (визнаннягромадянина безвісновідсутнім або оголошення його померлим).

Застосування права є етапом його реалізації. Воно може завершувати реалізацію права. Наприклад, прийняття посадовою особою органу державної реєстрації повідомлення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи завершує реалізацію усіх прав і обов’язків, пов’язаних з функціонуванням цієї особи. Але це відбувається не завжди. Застосування права може також підключатися на певному етапі до «природних» засобів реалізації — додержання, виконання, використання. Наприклад, винесенням вироку, судового рішення завершується правозастосовна діяльність, ареалізація права ще продовжується впроцесі їхвиконання.

Такимчином, правозастосовнадіяльністьмаєдодатковий, допоміжний характер у загальному механізмі реалізації норм права.

Потреба у правозастосовній діяльності при регулюванні індивідуальнихвідносинпов’язуєтьсязнаявністювідповіднихдержавнихінтересів. Ці інтереси адекватно відображають функції, що їх виконує держава. За своєю сутністю правозастосування спрямоване на досягнення проміжної, анекінцевоїметиреалізаціїнормправаікомпенсуєвтакий спосіб нерозвиненість у суспільстві процесів саморегуляції.

В окремих випадках правозастосування має бути обов’язковою стадією реалізації права, наприклад, прийняття, поновлення чи припинення громадянства, реєстрація чи розірвання шлюбу, реєстрація об’єктів нерухомості тощо. Такі функції іманентно притаманні будьякій державі і не зменшують обсягу індивідуального правозастосовного регулювання або підкорення державою громадянського суспільства. В деяких випадках воно може обмежувати реалізацію прав і свобод особистості (особи). Найчастіше це відбувається у відносинах між особою (юридичною, фізичною) і державними органами (іноді державними або комунальними підприємствами, дер-

410

Розділ 24. Застосування норм права

жавними акціонернимикомпаніями). Зокрема, прикладамиможебути встановлена Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» вимога, що зобов’язує усіх суб’єктів підприємницької діяльності переглянути у бік збільшення орендної плати раніше укладені договори оренди державного майна; обов’язок здійснювати медичне страхування іноземних громадян тільки в одній страховій компанії тощо.

Якщо держава нав’язує громадянському суспільству опікунські функції в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя, тоді очікуваного соціального результату правового регулювання можна не дочекатися. Роль державно-владного втручання полягає в посиленні його охоронної функції, зміні гарантій, методів, форми правозастосування при звуженні кола суб’єктів цієї діяльності і розширенні їх відповідальності.

Отже, сфери правозастосовної діяльності врегулятивних відносинах для держав, які є демократичними, соціальними, правовими, повинні поступово звужуватися.

За своїми формами провозастосовна діяльність поділяється на оперативно-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.

Оперативно-виконавчадіяльністьпередбачаєвиконанняприписів правових норм з метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і народження, видання наказу про зарахування на навчання, видання свідоцтва про право власності на приватизований об’єкт та ін.). Її не слід плутати зоперативно-розшуковоюдіяльністю, якаєчастиноюправоохоронної діяльності і спрямована на виявлення, попередження, припинення, розкриття злочинів і осіб, що їх вчинили.

Правоохороннадіяльністьєформоюдіяльностідержавнихорганів тадеякихнедержавнихінститутів, спрямованоюнаохоронузаконностііправопорядку, захистправісвобод людини, боротьбузізлочинністю. Вона здійснюється органами прокуратури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (наприклад, розслідуваннядіянь, щомістятьознакизлочину, наглядзадодержаннямзаконів, контрольна закупівля товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності).

Правосуддя — це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Вона здійснюється тільки загальними і спеціалізованими судами.

411