Частина п’ята. Реалізація права
§3. Стадії застосування нормативних приписів
Застосування права являє собою єдиний процес, що складається з виокремлених і взаємопов’язаних дій — стадій.
Перша(фактична) стадія— цевстановленняфактичнихобставин справи. Вперебігуцієїстадіїкомпетентніорганивиявляютьівстановлюють тільки ті факти і обставини, що мають юридичне значення і пов’язані з вирішенням юридичної справи по суті. Враховуючи, що такі обставини, як правило, мали місце в минулому, правозастосувач не може спостерігати їх безпосередньо. Тому юридично значущі факти встановлюються за допомогою доказів, одержаних у передбачених законом формах і порядку: показань свідків, протоколів огляду місця події, висновків експертів, документів тощо. При встановленні фактичних обставин справи слід керуватися вимогами належності, об’єктивності, повноти, істинності доказів. Результатом доказування є відтворення, реконструкція усіх (або частини) обставин справи, що маєвирішальнезначеннядляправильногозастосуванняправа. Наприклад, дляпризначенняпенсіїгромадянинунеобхідноподатидооргану соціального забезпечення документи (докази), що підтверджують його право на пенсію (дані про вік, стаж роботи, заробітну плату тощо).
Другою (юридичною) стадією є вибір і аналіз правової норми. Вонавключаєвсебедіїзвідшуканняюридичноїнорми, щовідповідає обставинам, встановленим на першій стадії, і підлягає застосуванню. Проводятьсяперевіркасправжностііюридичноїчинностінормизточки зору її дії в часі, просторі, відносно кола осіб, а також виявлення змісту норми. При цьому слід ураховувати загальне правило: закон та інші нормативно-правові акти не мають, як правило, зворотної дії в часі. Обравши норму, правозастосувач переконується в справжності її тексту за офіційним виданням (наприклад, «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України» та ін.), перевіряє, чи не змінена вона і чи діяла на період виникнення правовідносин. Обов’язково уточнюється зміст норми, тобто здійснюєтся її правозастосовче тлумачення (з’ясування).
На цій стадії правозастосовного процесу дається правова кваліфікація— юридичнаоцінкавсієїсукупностіфактичнихобставинсправи шляхомвіднесення конкретноговипадкудосферидіїпевнихюридичних норм.
412
Розділ 24. Застосування норм права
На завершальній стадії правозастосування приймається рішення
усправі.
Урішенні втілюються воєдино дві попередні стадії, відбувається поширеннязагальнихприписівнорминаконкретніжиттєвіобставини. Прийняття рішення дає можливість досягнути мети правового регулювання, гарантуватиздійснення суб’єктивнихправ, атакожвиконання юридичних обов’язків.
Результат рішення юридичної справи висловлюється в індивідуальному державно-владному велінні, приписі (письмовому чи в іншій формі). Цейприписусвоючергувиконуєфункціююридичногофакту, з яким пов’язані юридичні наслідки рішення, застосування права в цілому.
Таким чином, через винесення акта застосування права на підставі і в межах правових норм державний орган здійснює індивідуальне регулювання суспільних відносин.
Слід констатувати певну умовність розмежування цих стадій — вони переплітаються, зумовлюються, а також взаємно доповнюють однаодну. Практикаправозастосуваннявимагаєпостійногозвернення від фактів до юридичних норм і навпаки.
§4. Основні вимоги до правильного застосування нормативних приписів
Основними вимогами правильного застосування норм права є їх обґрунтованість, законність, доцільність.
Вимогаобґрунтованості означає, щоприйняттяправозастосовного рішення повинно базуватися на всебічному і повному дослідженні всіх фактичних обставин справи, що так чи інакше впливають на його зміст, тобто мають юридичне значення. Усі недоведені і сумнівні факти не повинні братися до уваги. Виконання вимоги обґрунтованості дозволяє застосовувати норми права до випадків, для яких вони створені, виявляти таким чином об’єктивну істину усправі, уникати невиправданого затягування правозастосовного процесу.
Вимога законності належить до юридичного боку розглядуваної справи і означає, що:
правозастосовнерішенняповинноприйматисядержавниморганом або посадовою особою в межах їх компетенції;
413
Частина п’ята. Реалізація права
правозастосовнадіяльністьмаєздійснюватисявпорядкуіформах, передбачених процесуальним законодавством;
правозастосовні органи зобов’язані правильно обирати правові норми, належнимчиномїхтлумачити, суворододержуватисяїхзмісту, не виходити за їх межі, здійснювати правильну кваліфікацію справи і приймати рішення відповідно до приписів цих норм.
Якщо державний орган або посадова особа не застосували норму, що підлягає застосуванню, і, навпаки, застосували норму, яка не підлягає застосуванню, це є підставою до скасування прийнятого в юридичній справі рішення.
Вимогадоцільностіполягаєвтому, абиправозастосувач, володіючи певною свободою в обранні рішення в рамках закону, прагнув до досягнення мети правової норми шляхом винесення справедливого, ефективного, оптимального, економічного рішення, тобто найбільш доцільним є таке рішення у справі, яке відповідає цілям, визначеним законодавцем. Водночас норма права не містить усіх особливостей кожної життєвої ситуації, і тому діяльність учасників суспільних відносин повинна відповідати конкретним умовам місця і часу вирішення такої ситуації. При цьому в межах норми учасникам надається можливістьобратинайбільшефективне, економічневирішенняпитання. Наприклад, розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя доцільно здійснювати через органи реєстрації актів громадянського стану, а не в судовому порядку, оскільки розгляд цього питання в судових органах займає набагато більше часу і для сторін є дорожчим.
Слід мати на увазі, що мотиви доцільності не повинні суперечити вимозі законності правозастосовних актів.
Можливості довільного погляду правозастосовувача далеко не однаковіврізнихдержавах. Їхмежізначноюміроюзалежатьвідполітикодержавного режиму, особливостей національної правової системи, специфіки правової думки та багатьох інших чинників.
§ 5. Акти правозастосування, їх види
Акт застосування права — це такий правовий акт індивідуального характеру, в якому формально закріплюється рішення державного органупоконкретнійюридичнійсправі. Вінявляєсобоюрізновидюри-
дичних актів і на відміну від правових приписів має такі ознаки:
– видаєтьсякомпетентнимидержавнимиорганамичипосадовими особамивпроцесіправозастосовноїдіяльності, маєдержавно-владний
414
Розділ 24. Застосування норм права
характер. Відмова від його виконання або неналежне виконання може тягнути за собою юридичну відповідальність: дисциплінарну, адміністративну, майнову, кримінальну;
–спрямований на реалізацію вимог правових норм, оскільки конкретизується їх загальний характер щодо певних життєвих ситуацій;
–адресований конкретним особам (персоніфікований), фіксує їх суб’єктивніправа, обов’язкиіміруюридичноївідповідальності, спрямованийнаіндивідуальнерегулюваннясуспільнихвідносин(конкретної життєвої ситуації);
–акти застосування норм права вичерпуються їх виконанням, хоча правові стани, що породжуються ними, можуть мати тривалий характер (наприклад, рішення про призначення пенсії);
–правозастосовні акти на відміну від нормативно-правових не можуть мати зворотної сили в часі.
Офіційний характер правозастосовного акта потребує його виконання за відповідною формою. Обов’язковими елементами правозастосовного акта є: назва, заголовок, дата та місце, де він був виданий, назва органу або посадової особи, яка видала акт, підписи уповноважених осіб. Структура акта застосування норм права містить описову, мотивовану і резолютивну частини. Він повинен викладатися ясною, чіткою, дохідливою мовою, що не допускає подвійного тлумачення, містити терміни, передбачені чинним законодавством. У тексті не бажано застосовувати іноземну, архаїчну та вузькоспеціальну термінологію, неблагозвучніабонепоєднуванісловосполучення(наприклад, «живий громадянин», «тваринний організм»).
Класифікація правозастосовних актів здійснюється з таких підстав:
1) за суб’єктом прийняття: акти представницьких органів державної влади, глави держави, органів виконавчої влади, суду, контрольнонаглядових органів, органів місцевого самоврядування;
2) за галузевою належністю норм, що застосовуються: акти засто- суванняконституційно-правових, цивільно-правових, адміністративноправових, кримінально-правових норм та ін.;
3) за юридичною формою: укази, постанови, розпорядження, накази, ухвали, протести, подання, приписи прокурорів, вироки, рішення та ін.;
4) за характером правового впливу: регулятивні, охоронні; 5) за юридичним значенням: основні акти, які містять остаточне
рішення у юридичній справі (вирок, рішення суду, указ про нагоро-
415