Частина п’ята. Реалізація права
вибір державно-примусового заходу покарання обґрунтовується і пов’язується із специфікою властивостей особи правопорушника, ступенем суспільної небезпечності його вчинку, колом обставин вчиненого правопорушення.
Принцип доцільності гарантується правом правоохоронних, судових органів обирати і застосовувати найбільш доцільний захід впливу (санкцію) до винної особи, забезпечити індивідуалізацію примусових заходів. Саме для цього законом передбачено різні види санкцій (альтернативних, відносно-визначених), які дозволяють ураховувати конкретніумовивчинкуііндивідуальність винноїособи. Ацедаєможливість досягти цілей відповідальності (виховання, корекція поведінки особи та ін.) саме тому, що вона покладена на конкретного правопорушника, якийвідповідаєособисто, апримусовізаходидоньогоємаксимально індивідуалізованими.
Принцип доцільності також передбачає обов’язок державних органів вирішувати питання про можливість пом’якшення мір відповідальності або відмову від їх застосування, якщо можливо досягти мети юридичної відповідальності без застосування державнопримусових заходів. Отже, головне полягає не в тому, яку саме буде обрано міру відповідальності, а в питанні про те, чи забезпечить застосування такої міри до конкретної особи досягнення суспільно значущих цілей юридичної відповідальності.
Контрольні запитання
1.Назвіть ознаки юридичної відповідальності.
2.Поясніть зміст поняття «підстави юридичної відповідальності».
3.Які підстави виключають настання юридичної відповідальності?
4.Проаналізуйте головні цілі та функції юридичної відповідальності.
5.Якспіввідносятьсяпоняття«юридичнавідповідальність» та «державний примус»?
390
Розділ23
Юридична діяльність
§1. Поняття та ознаки юридичної діяльності
Юридична діяльність — це система юридично значущих, законодавчорегламентованихдійтаоперацій, спрямовананазадоволення публічнихіприватнихінтересів. Вонаявляєсобоюрізновидсоціальної діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як самостійний вид діяльності.
Юридичній діяльності притаманні певні ознаки.
1.Юридична діяльність виражається в діях та операціях, які набуваютьюридичноїзначущостізавдякиїхреалізаціїзапосередництвом правових засобів. Вони створюють саме систему, що зумовлюється цілеспрямованістю юридичної діяльності.
2.Юридична діяльність опосередкована правом. Правові приписи встановлюють компетенцію суб’єктів та правовий статус учасників діяльності, межіздійсненняїхповноважень, переліквикористовуваних засобів і прийомів, шляхи досягнення поставлених цілей, способи закріплення і оформлення одержаних результатів.
3.Юридичніпитаннявирішуютьсядлязадоволенняпублічнихіприватнихпотребтаінтересів, тобтонакористьзацікавленихсуб’єктів—
391
Частина п’ята. Реалізація права
учасниківправовідносин. Так, винесеннясудомрішеннямаєвідповідатиінтересампозивачачивідповідача, априйняттязакону— інтересам народу і держави.
4.Оскільки юридична діяльність спричиняє різноманітні матеріальні, політичні, духовні, моральні, соціальні, побутові зміни шляхом здійснення нормативного регулювання, організації та реальної зміни правового статусу учасників суспільних відносин, умовїхдії тощо, то вона є соціально перетворюючою діяльністю.
5.Юридична діяльність є найважливішим засобом здійснення контролю, охоронирізнихсоціальнихблаг, розв’язаннясуперечностей задлязадоволення публічнихтаприватнихінтересів іпотреб, щойзу-
мовлює її організуючу природу.
6.Інтелектуально-вольовийхарактерюридичноїдіяльностівиража-
ється в тому, що в процесі її здійснення відбуваються відображення, осмислення, пізнаннятаоцінкареальноїдійсності, волевиявленнясуб’єктів шляхомприйняттянайрізноманітніших раціональних рішень.
7.Юридична діяльність являє собою ціннісно-орієнтовну діяльність. Оцінказаконодавства, матеріалівюридичноїпрактики, суспільних відносин, поведінки громадян, дій посадових осіб та інших обставин дозволяє суб’єктам правильно орієнтуватися в реальній дійсності, приймати обґрунтовані рішення.
З огляду на соціальний контекст юридична діяльність характеризуєтьсясукупністюсуспільнихзв’язківівідносин, головнемісцесеред яких посідають правовідносини. Завдяки своїй нормативній заданості, гарантованості, персоніфікованості правовівідносинивкожномуконкретному випадку визначають спрямованість юридичних дій та операцій, склад їх учасників, їх права і обов’язки та інші змістовні аспекти. Співвідношенняюридичноїдіяльностііправовідносинєтаким, що останні виступають і як передумова, і як форма, і як засіб, і як мета,
іяк результат діяльності уповноважених суб’єктів.
Доситьчастоюридичнадіяльністьрозглядаєтьсяякрізновидправової поведінки посадових осіб. Обмеженість цього підходу полягає в тому, що увага акцентується лише на особистісному аспекті компетентногооргану. Протесистемнийпідхідвимагаєрозглядативідповідний орган як складне утворення, цілісну частину державного організму, що посідає певне місце в ієрархії органів, має підрозділи, окремі ланки тощо. Крім того, за такого розуміння юридичної діяльності звужується її суб’єктний склад, оскільки суб’єкти і учасники юридичної діяльності не завжди наділені державно-владними повноваженнями.
392
Розділ 23. Юридична діяльність
Якщо співвідносити юридичну діяльність із правовою поведінкою громадян, то тут розбіжності ще більш істотні. Правова поведінка громадян маєнезавждиусвідомлений іумиснийхарактер, протеюридичнадіяльністьзавждиєсвідомоспрямованою. Цяцілеспрямованість обумовлюється тим, що перед суб’єктом юридичної діяльності
внормативно-правовому порядку встановлюються конкретні цілі, компетенція, порядок здійснення юридичних дій. До того ж, юридичнадіяльністьмаєофіційнийхарактеріоформлюєтьсязазвичайвактахдокументах. Правова поведінка може виражатися як у діях, так і в бездіяльності, а юридична діяльність здійснюється тільки за допомогою певних дій та операцій.
Як синоніми нерідко вживаються поняття «активність» і «діяльність». Юристи започаткували таку позицію з філософської та соціологічної літератури, де активність вважається переважно проявом усякої діяльності соціального суб’єкта. Проте більш влучним є розуміння того, що активність характеризується як міра діяльності, тобто активноюєнебудь-якаюридичнадіяльність, алишетворча, ініціативна, посилена, щохарактеризуєступіньїїінтенсивностітаефективності в суспільстві. Правова активність є виявом високого рівня професіоналізму, правосвідомості і правової культури суб’єктів. Такий підхід нетількидозволяєвідмежуватицідвасамостійніпоняття, айстворює певніпередумовидляподальшоговдосконаленняюридичноїдіяльності, націлюючи суб’єктів на досягнення найвищої ефективності праці.
Існують декілька позицій щодо співвідношення юридичної діяльностітаюридичноїпрактики. Однівченіототожнюютьцідвапоняття, тим самим виключаючи із юридичної практики такий важливий її елемент, якюридичнийдосвід. Інші, навпаки, зводятьюридичнупрактику до певних висновків, узагальнень, результатів юридичної діяльності, тобто до її об’єктивованого досвіду. При цьому не враховується те, що практичне перетворення суспільного життя відбувається не тількизадопомогоюрішеньіположень, яківиражаютьпідсумокюридичної діяльності, а й безпосередньо, при здійсненні дій та операцій. Домінуючимєпогляд, згіднозякимюридичнапрактикарозглядається
внерозривнійєдностідіяльностітасформованогонаїїосновісоціальноправового досвіду (соціально-правової пам’яті).
Важливим є питання щодо місця юридичної діяльності в правовій системі суспільства. Юридична діяльність є одним з головних систематизуючих чинників, які консолідують різні правові явища в єдине ціле, сприяє самоорганізації правової системи суспільства. В ній відбувається
393