Частина п’ята. Реалізація права

соціально-культурнітаіншізавдання(наприклад, конституційніакти), звернутого до багатьох суб’єктів, з преамбулою, що роз’яснює цілі регулювання, його необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні мета та зміст акта, призначеного для вузького кола суб’єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування).

§3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

Тлумачення здійснюється будь-яким суб’єктом на науковому, професійному чи побутовому рівні і відбиває результати його мислення. Залежновідсуб’єктівтлумачення-роз’ясненнянормправаівираження наззовні висновків, яких дійшов інтерпретатор у результаті усвідомленнясенсунорми, тлумаченняможебутиофіційнимабонеофіційним, їхвисновкиможутьзобов’язуватичинезобов’язуватиіншихсуб’єктів права до певної поведінки.

Тлумачення вважаєтьсяофіційним, якщовоноздійснюєтьсяспеціально уповноваженим компетентним в цій галузі органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов’язку, арезультатироз’ясненнянабуваютьспеціальноїюридичноїформи(постанови, інструкції) та офіційного значення (мають обов’язковий ха-

рактер своєрідної директиви). При офіційному тлумаченні суб’єкти правозастосовноїдіяльностітаіншісуб’єктиправаповиннівикористовуватизмістнормиправавйоготочномурозумінні, так, якйоговикладено в офіційному інтерпретаційному акті. Для виконавців норми, що офіційно тлумачиться, таке тлумачення завжди є обов’язковим, незалежновідтого, погоджуютьсявонизтакимроз’ясненнямчині. Основна мета офіційного тлумачення-роз’яснення полягає в забезпеченні єдиного розуміння норм всіма суб’єктами права та їх однакового застосування на всій території держави. Від останнього також залежить рівень законності та правопорядку в суспільстві.

Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення, воно може бути двох видів: нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення — це роз’яснення сенсу та змісту норми права, призначене для його поширення на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, що були предметом інтерпретації. Таке роз’яснення має аб-

430

Розділ 25. Тлумачення норм права

страктнийхарактер, тобтойогопов’язуютьнезконкретноюситуацією, суб’єктом чи обставинами, а з ситуаціями типовими, такими, що постійно виникають у житті і врегульовані нормами. Отже, результат нормативноготлумачення поширюєтьсянапевнівидисуспільнихвідносин, які врегульовані нормою права, і передбачає багаторазовість застосування. Сенс терміна «нормативне тлумачення» — саме в обов’язковості певного розуміння щодо застосування нормативноправових приписів. Прикладом такого тлумачення є роз’яснення Верховного Суду України, Вищого господарського суду України з питань застосування законів України за певною категорією справ, а не за конкретною справою.

Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм(будь-якетлумачення— цезавждитлумаченнянорм), авнаслідок того, що:

–воно має загальний характер;

–єформальнообов’язковимприрозглядівсіхсправпевноїкатегорії, які вирішуються на основі норми, що тлумачиться;

–результаттакоготлумаченнявираженоувиглядіобов’язковихдля іншихсуб’єктівінтерпретаційнихнорм(це«нормипронорми»): вних вказується, як правильно розуміти і застосовувати правові норми;

–вони є нормативними, бо містять лише аргументи, підстави на користь певного розуміння норми права.

Навпаки, результатказуального(індивідуального) тлумачення сто-

сується тільки застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної справисуб’єктамиправозастосовноїчиіншоїюридичноїдіяльностііє обов’язковим тільки у зв’язку з розв’язанням саме цієї юридичної справи.

Повернемося до роз’яснень нормативного характеру. Залежно від суб’єктів, що тлумачать нормативно-правовий припис, офіційне нормативне тлумачення поділяють на автентичне і легальне. Ці види розрізняють залежно від державних органів, що тлумачать норму, їх місця у структурі державного апарату, різної сили актів тлумачення (інтерпретаційних актів), що ними видаються.

Автентичне тлумачення — це роз’яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення), наприклад, роз’яснення міністерством сутності таокремих положень певної інструкції, щобула нимприйнята. Таке повноваження державного органу тлумачити норми, що міс-

431

Частина п’ята. Реалізація права

тяться в його актах, безпосередньо випливає з його повноважень на видання нормативно-правових актів і не потребує на це будь-якого спеціального дозволу. Особливість такого роз’яснення полягає в тому, щоакттлумаченнявидаєтьсядляроз’ясненнявжеіснуючихнорм, ане для створення нових. Цей акт, як правило, має такі самі зовнішню формуіюридичнусилу, якінормативнийакт, щопідлягаєтлумаченню. Сила автентичного тлумачення не стільки в його переконливості, скільки в його обов’язковості.

Легальнетлумачення— цероз’яснення, щопоходитьвідспеціальноуповноваженогоорганущодонормативнихактів, яківиданііншими нормотворчимиорганами. Такетлумаченняназиваютьщеделегованим, тобтовононепоходитьвідоргану, щовидавнормативно-правовийакт. Право тлумачити нормативні приписи є у всіх, але повноваження органівіпосадовихосіб, щомаютьправоофіційнороз’яснюватиїхсенс, спеціально закріплений у відповідних нормативно-правових актах. Такі повноваження можуть бути постійними або одноразовими. Результати легального (делегованого) тлумачення, що містяться у відповіднихінтерпретаційнихактах, маютьобов’язковусилутількистосовно осіб, що підпадають під юрисдикцію державного органу, судового, фінансового, податкового та інших, що тлумачать норму. Особливо важливе значення для юридичної діяльності має судове тлумачення. Закон (п. 2 ст. 150 Конституції України) відносить офіційне легальне (делеговане) тлумачення Конституції України та законів України, виданих Верховною Радою України, виключно до компетенції КонституційногоСудуУкраїни. ВідповіднодоЗаконуУкраїни«Просудоустрій України» Пленум Верховного Суду України дає роз’яснення судам з питань застосування чинного українського законодавства.

Оцінюючи правову природу результатів офіційного тлумачення, що здійснюється вищими судовими органами, слід нагадати деякі принципові положення:

а) судові органи не наділені законотворчою функцією; б) джерелом, що дає привід до видання актів нормативного тлу-

мачення, є узагальнення практики розв’язання справ судовими органами (згідно з наведеними законами Пленум Верховного Суду «розглядає матеріали узагальнення судової практики і статистики...»; Президія Вищогогосподарського суду«розглядає матеріали узагальнення практики, аналізує статистику»);

в) приводамитапричинамивиданняактівроз’ясненьвищихсудових органів держави є типові помилки кваліфікації, порушення процедури

432

Розділ 25. Тлумачення норм права

застосуваннянормативно-правовихактів, нерідкозумовленихсамевідсутністю єдності в розумінні змісту законів, що застосовуються, та ін.; г) зміст судових роз’яснень звичайно зводиться до рекомендацій того, як слід розуміти термінологію, сенс норми, як кваліфікувати юридичні факти, як саме застосовувати закон; судові роз’яснення не можуть суперечити принципу, згідно з яким суд є незалежним і під-

коряється тільки закону; ґ) акти роз’яснення містять правила, які вказують на певне ро-

зуміння законів; вони не можуть містити в текстах нічого нового, що не входить до змісту норми, яка тлумачиться, тобто не повинні містити нормативної новизни; за їх допомогою не можуть змінюватися, доповнюватися чи скасовуватися закони, а лише має розкриватися їх зміст у повному обсязі.

Особливість правової природи актів офіційного легального тлумачення судових органів полягає в тому, що чинність офіційного тлумачення поширюється за межі кола тільки судових органів. Наприклад, роз’ясненняПленумуВерховногоСудуУкраїнивичерпуютьсянетільки судами, а й слідчими, суб’єктами, які здійснюють дізнавальну діяльність, іншими службовими особами.

Офіційне тлумачення може бути і казуальним, обов’язковим для даної справи, тобто воно застосовується лише у зв’язку з розглядом конкретної юридичної справи (казусу), стосовно саме тих осіб, які маютьдосправипевневідношення. Длябудь-якихіншихсправрезуль- тати казуального тлумачення формально-юридичного значення не мають і на них не поширюються.

Аленеобхідність офіційногоказуальноготлумачення виникаєітоді, коли нижчі правозастосовні органи, на думку вищих до них, некоректно застосовують норми права щодоконкретної справи, порушуючи закон. Таке тлумачення здійснюється в межах компетенції і повноважень правозастосовних органів. Тут розрізняють:

а) тлумаченняоргану, щобезпосередньозастосовуєвпевнійпроцедурі норми права (воно відображене в акті застосування права, стає його частиною). Наприклад, судове тлумачення, що здійснюється судами при прийняттірішеньпоконкретнихюридичнихсправах, атакожадміністративне, що здійснюється органами виконавчої влади — від центральних (міністерств, відомств) домісцевих державних адміністрацій;

б) тлумачення органу, що перевіряє законність та обґрунтованість актазастосуванняправа. Наприклад, перевірказбокувищогозарівнем судового органу рішення нижчого суду.

433

Частина п’ята. Реалізація права

Вцьомусенсіможнарозумітитакожказуальнетлумачення, якемає обов’язкове значення не тільки для конкретної справи, а й для всіх аналогічних справ. Цим пояснюється оприлюдненням рішень по конкретних справах в офіційних виданнях.

У таких рішеннях вищих правозастосовних органів міститься зра-

зок розуміння законів. Тому правомірно називати їх прецедентами

тлумаченняправовоїнорми. Рішення, винесеніпоконкретнихсправах, набувають загальне значення через їх внутрішню переконливість і виступають як приклади правильного розуміння і застосування закону.

Загальнообов’язковість прецедентів тлумачення ґрунтується на силі, владі розуму. Тому авторитет мають ті прецеденти, які містять у своїй основі переконливе аргументування.

Прецедентами тлумачення виступають звичайно рішення вищих судових інстанцій. Таким чином, інтерпретаційні положення, що містяться в рішеннях по конкретних справах, перетворюються на прецедент тлумачення. Хоча такі положення формально обов’язкові тільки для конкретної справи, однак нижчі інстанції завжди враховують практику вищих і прагнуть їй слідувати, брати як приклад, зразок розуміння і застосування законів.

Отже, інтерпретаційніположення, щомістятьсяврішенняхвищих інстанцій по конкретних справах, не залишаючись формально загальнообов’язковими, фактично мають загальнообов’язкове значення, оскільки засновані на правильності їх виведення із закону, на силі авторитету вищих інстанцій.

Ще одна особливість казуального тлумачення полягає в тому, що ця форма тлумачення рівною мірою використовується як при офіційному, так і при неофіційному тлумаченні. Якщо перше має юридичну силу, але формально — тільки щодо конкретної справи, то друге (неофіційне) взагалітакоїсилинемаєіздійснюється переважно науковими установами, адвокатами, експертами та ін.

Неофіційне тлумачення нормативно-правих приписів — це таке роз’ясненняїхзмісту, щоздійснюєтьсябудь-якимсуб’єктом, приякому результаттлумаченнянемаєобов’язковоїюридичноїсили. Суб’єкт, що тлумачить норму, самостійно, без будь-якого спеціального дозволу оцінює правову ситуацію, відповідну норму і приймає рішення про перспективу настання юридичних наслідків по справі на основі власного уявлення про зміст тих приписів, що він тлумачив. Це тлумачення має форму письмових чи усних порад, пояснень, рекомендацій. Воно здійснюється недержавними органами й установами, різними науковими,

434

Розділ 25. Тлумачення норм права

навчальнимизакладами, групамифахівців-юристів, окремимигромадянами. Але їх акти, виражені у формах наукових творів, коментарів до законів тощо, не мають обов’язкового характеру и не тягнуть за собою будь-яких юридичних наслідків. Отже, посилатись на результати неофіційного тлумачення як на нормативну підставу для офіційного вирішеннясправинеможна. Всявідповідальністьзавірністьінтерпретації покладається лише на офіційного суб’єкта правозастосування. Акти неофіційного тлумачення мають лише таку силу і вагомий вплив, що базуються на професіональному авторитеті фахівців, установ.

Неофіційне тлумачення поділяється на побутове (повсякденне), професійне (компетентне) і доктринальне (наукове).

Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз’яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичноїдіяльності. Дійснірезультатитакоготлумаченняобумовленірівнем правової свідомості, юридичної обізнаності, життєвого досвіду та правової культури громадян.

Такетлумаченняпостаєвусіхвипадках, колиособаосмислюєзміст правових норм з метою їх використання, виконання, додержання, надання поради, оцінювання будь-якої життєвої ситуації, що потребує юридичного рішення або просто розширення кола своїх знань.

Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави іправа— практичніпрацівники(судді, адвокати, прокурори, посадові особидержавногоапаратутаін.) дляпрофесійноговикористанняйого результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.

Особливу роль має доктринальне (наукове) тлумачення норм пра-

ва. Воно здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковимитадослідними установамивнауково-практичнихкоментарях до законодавства, працях учених-юристів (наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях), обговореннях проблемних питань чинних нормативних актів та їх проектів у пресі, на «круглих столах», телебаченні, сторінках наукових видань.

Таке тлумачення відомо світу з стародавніх часів. У Стародавньому Римі роз’яснення римськими юристами законів мало не тільки моральне, айюридичнезначення, впливалонарозвитокзаконодавства. Під час тлумачення вони фактично створювали норми, які набували якостей авторитетності, що межувала з обов’язковістю.

435