59. Повітряне середовище, джерела забруднення, контроль за його станом

Деякі виробничі процеси супроводжуються виділенням у повітряне середовище шкідливих речовин (парів, газів, пилу). Чистота та склад повітря змінюється, що може спричинювати захворювання чи відхилення у стані здоров’я працюючих.

Чисте повітря мас такий склад: 78,1% азоту, 20,95 кисню, 0,93% аргону, 0,03% вуглекислого газу та в незначних кількостях водяна пара, озон гоню. Критерієм ступня чистоти повітряного середовища закритих приміщень служить вміст вуглекислого газу, оскільки зі збільшенням його вмісту спостерігається збільшення у повітрі таких токсичних речовин, як індол,меркаптан та ін. Зменшення вмісту кисню до 9% призводить до кисневого голоду тканин організму, втрати свідомості. При зростанні вмісту азоту до 83% відбувається задуха, а при 93% настає смерть від нестачі кисню.

Забруднення у вигляді твердих, рідких та газоподібних речовин, що потрапляють у повітря і змінюють його природний склад, називають емісіями.

Емісії — це забруднення техногенного походження.

Такі шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Шкідливі речовини, що потрапили тим чи іншим шляхом у організм, можуть зумовлювати отруєння (гострі чи хронічні). ІІІкідливі речовини розподіляються в організмі не рівномірно і мають властивість накопичуватися в тому чи іншому органі та утворювати в організмі так зване депо.

У санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТу 12.0.003- 74 за характером виливу на організм людини поділяються на:

загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін та ін.);

подразнювальні, що зумовлюють подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон та ін.);

сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі

нітросполук та ін.);

канцерогенні, що спричиняють ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест та ін.);

такі, що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бензол,свинець, марганець, нікотин та ін.).

Шкідливі речовини класифікують за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові та ін.), за основною шкідливою дією (задушливі, наркотичні, подразнювальні та ін.), за тривалістю дії (легальні, тимчасові, короткочасні та ін.).

Виробничий пил може бути органічним (тваринний, рослинний, штучний), неорганічним (металевий, мінеральний) та змішаним. Шкідливість пилу проявляється у його здатності чинити фіброгенний вплив та викликати професійні захворювання легень, у першу чергу, пневмоконіози. Пил може бути у вигляді аерозолю (завислі у нові грі найдрібніші частинки) та аерогелю (частинки, що осідають на поверхні).

Пил характеризується хімічним складом, розмірами і формою частинок,їх густиною тощо.

Джерелами забруднення повітря є сировина, продукти, відходи виробництва та технологічні процеси гірничодобувної, хімічної, металургійної, текстильної промисловості сільського господарства та ін..

Контроль за станом повітряного середовища виробничих приміщень може здійснюватися з використанням таких методів:

- експрес-методу, який ґрунтується на явищі колориметрії (зміні кольору індикаторного порошка, розчину або паперового носія в результаті дії відповідної речовини та дає змогу з достатньою точністю визначити наявність та концентрацію шкідливої речовини безпосередньо у робочій зоні. Для цього використовуються газоаналізатори певних моделей.

- лабораторного методу, який полягає у відборі проб повітря з робочої зони і проведення фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметричного, поляриметричного та ін.) в лабораторних умовах. Цей метод дає змогу одержати точні результати, але тривалий у часі.

- метод безперервної автоматичної реєстрації використовується для визначення вмісту шкідливих хімічних речовин автоматичними газосигналізаторами, які реагують на конкретну шкідливу речовину (хлор, аміак, сірководень чи більш широкого спектра).

Запиленість визначають найчастіше вагомим методом. Дня цього зважують спеціальний фільтр до і після проходження крізь нього певного об’єму запиленого повітря, а потім вираховують концентрацію пилу в міліграмах на кубічний метр повітря. Застосовуються також електроіндукційний, фотометричний та інші методи.