Максим Рильський (1895-1964)

Максим Тадейович Рильський народив­ся 19 березня 1895 р. в Києві у дворянській родині. Дитинство провів переважно в с. Романівка на Житомирщині. 1908 р. він всту­пив до приватної Київської гімназії В. Науменка і здобув там глибоку гуманітарну освіту. З 1915 р. М. Рильський навчався в Київському університеті — спочатку на медичному, а потім на історико-філологічному факультеті. Революція та громадянсь­ка війна не дали змоги закінчити освіту, і М. Рильський змушений був переїхати на село, де вчителював до осені 1923 р. Після повернення до Києва він ще шість років викладав мову та літературу в серед­ній школі та на робітфаці, доки повністю не присвятив себе літературній діяльності. У 1920-і роки М. Рильський належав до літературної групи «неокласиків» (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Юрій Клен), яких об'єднувала не лише любов до своєї батьківщини та української літе­ратури. Ґрунтовна освіта, інтелігентність, наявність мистецького смаку, обізнаність у світовій культурі та відсутність ірраціо­нальної віри у світле майбутнє були при­чиною органічного несприйняття невіглас­тва і безкультур'я представників нового пролетарського мистецтва. «Неокласики» у своїй творчості були схильними до іронії, скептицизму та своєрідного фаталізму, що

породжувалися знанням про відносність явищ життя.

У 1930—1932 рр. міняється доля поета: у країні розгорталися масові репресії проти національної інтелігенції, партією був про­голошений курс на масову колективізацію, що призвело до голоду 1932—1933 рр. Не обминула доба і М. Рильського: з березня до серпня 1931 р. він пробув «під слідством» у в'язниці. Після виходу на свободу поет, щоб засвідчити свою лояльність радянській владі, друкує у серпні 1932 р. «Декларацію обов'язків поета й громадянина» та збірку «Знак терезів» (1932). Подальша творчість М. Рильського, який мусив відтепер обслу­говувати панівну ідеологію, була позначена певним зниженням рівня художності. Нетри­валий період відносної творчої свободи поет пережив у роки Вітчизняної війни. У повоєн­ний період М. Рильський зазнав несправед­ливої критики та ідеологічних гонінь. Нове духовне піднесення він відчув лише після смерті Сталіна, коли з середини 1950-х рр. був послаблений ідеологічний тиск. Цей час поет назвав періодом «третього цвітіння». Творчість М. Рильського була відзначена Сталінськими (1943; 1950) та Ленінською (1960) літературними преміями СРСР.

У 1943 р. М. Рильський був обра­ний дійсним членом Академії наук УРСР, а у 1958 ρ. — академіком АН СРСР, очо­лював Інститут мистецтвознавства, фоль­клору та етнографії АН УРСР, залишивши критичні та наукові праці з мовознавства, літературознавства і фольк­лористики. Він також багато перекладав, зокрема з анг­лійської (Шекспір), білоруської (Я. Купала, Я. Колос та ін.), польської (А. Міцкевич, Ю. Словацький); російської (О. Пушкін, М. Лер­монтов, В. Брюсов та ін.), французь­кої (Ж.-Б. Мольєр, Вольтер, П. Верлен, В. Гюго) та інших мов.

Помер Максим Рильський 24 липня 1964 р., похований на Байковому кладови­щі в Києві.

До перших літературних спроб М. Риль­ський вдався ще в дитинстві, а вже у п'ят­надцять років видав свою першу поетичну збірку «На білих островах», яка, попри уч­нівський характер віршів, була прихильно зустрінута критикою. Подальша літератур­на творчість засвідчила швидке зростання

50