- •Усна народна творчість (загальна характеристика)
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Іван Вишенський
- •Давня українська література
- •Історія русів •••••••••••
- •Григорій Сковорода (1722-1794)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Іван Котляревський (1769-1838)
- •Тарас Шевченко (1814-1861)
- •Література кінця XVI» - початку XX ст.
- •Пантелеймон Куліш (1819-1897)
- •Панас Мирний (1849-1920)
- •Іван Карпенко-Карий (1845-1907)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Михайло Старицький (1840-1904)
- •Іван Франко (1856-1916)
- •Ольга Кобилянська (1863-1942)
- •Леся Українка (1871-1913)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Михайло Коцюбинський (1864-1913)
- •Література кінця xvi11 - початку XX ст.
- •Василь Стефаник (1871-1936)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Володимир Винниченко (1880-1951)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Микола Вороний (1871-1938)
- •Олександр Олесь (1878-1944)
- •Література XX століття
- •Література XX століття
- •Павло Тичина (1891-1967)
- •Література XX століття
- •Максим Рильський (1895-1964)
- •Література XX століття
- •Володимир Сосюра (1898-1965)
- •Література XX століття
- •Юрій Яновський (1902-1954)
- •Література XX століття
- •Микола Хвильовий (1893-1933)
- •Література XX століття
- •Григорій Косинка (1899-1934)
- •1920 Р. Вступив до Київського інституту народної освіти (кіно), який згодом дове-
- •Микола Куліш (1892-1937)
- •Література XX століття
- •Остап Вишня (1889-1956)
- •Література XX століття
- •Валер'ян Підмогильний (1901-1937)
- •Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)
- •Іван Кочерга (1881-1952)
- •Олександр Довженко (1894-1956)
- •Андрій Малишко (1912-1970)
- •Олесь Гончар (1918-1995)
- •Павло Загребельний (нар. 1924 р.)
- •Література XX століття
- •Іван Драч (нар. 1936 р.)
- •Дмитро Павличко (нар. 1929 р.)
- •Борис Олійник (нар. 1935 р.)
- •Василь Стус (1938-1985)
- •Григір Тютюнник (1931-1980)
- •Іван Багряний (1906-1963)
- •Українські письменники-емігранти
- •Василь Барка (1908-2003)
- •Улас Самчук (1905-1987)
- •Українські письменники-емігранти
- •Євген Маланюк (1897-1968)
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Теорія літератури
- •Композиція художнього твору
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Види комічного шшШтШШтШшЕїтШіШй
- •(А. Бобенко)
- •Теорія літератури
- •Поетичний синтаксис
- •Теорія літератури
- •(Леся Українка)
- •2) Неточна рима, в основі якої співзвучність наголошених голосних звуків.
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •(А Бобенко)
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Роди і види літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
Література XX століття
роман
«Жива вода», який вже після смерті
автора вийшов у спотвореному вигляді
під назвою «Мир» (1956).
Полегшення
прийшло лише 1949
року,
коли письменникові було присуджено
Сталінську премію за збірку
«Київські оповідання». 1953 року Ю. Яновський видав драму «Дочка прокурора», яка користувалася успіхом у глядачів.
Помер Ю. Яновський 25 лютого 1954 року в Києві.
«Твір Яновського [«Вершники»] найкраще визначити як синоптичний або панорамний роман.
Приклад Дос Пассоса [американський письменник] допоміг Яновському зробити великий крок вперед у своїй романістиці. Завдяки йому він знайшов спосіб шляхом нанизування ніби незалежних епізодів і розділів, внутрішній зв'язок між якими все яскравіше окреслюється, представити обличчя країни в певну історичну добу. Відмовляючись від приписування всіх пригод обмеженому числу «героїв», з самого початку тісно зв'язаний між собою, він дістав змогу охопити величезну площину, дати відчуття безмежних просторів батьківщини і яскраво показати, як на її безмірних степах вирішувалась у достопам'ятних боях доля народу».
(Ласло-Куцюк М. Шукання форми: Нариси з української літератури XX століття. — Бухарест: Критеріон, 1980. — С. 190.)
«Герой Яновського, культивуючи принцип «повного», істинного життя, виступає антагоністом будь-якої імітації у ставленні до . смерті. І у своїй зорієнтованості на антиімітаційність героя автор був настільки послідовним, що залишив її навіть у позазмістових пластах творів. Ідеться насамперед про жанр — роман у новелах... В жанровій природі «Чотирьох шабель» та «Вершників» можна спостерігати віддзеркалення амбівалентної природи смерті, синтез у ній дуже особистісного й абсолютно універсального: «адже помирають усі, але в той же час смерть є найбільш особиста подія». Нарація кожної новели розгортається навколо факту смерті героя чи героїв, так що всі смислові структури (візьмімо у «Вершниках»: 1) смерть братів; 2) смерть родичів і діда Данила; 3) рефлексія матір'ю смерті синів і передчуття нею смерті чоловіка; 4) загибель сім'ї Данила; 5) смерть листоноші; 6) смерть поранених і солдата-сухотника; 7) смерть коваля Максима; 8) смерть Адаменка) помічені знаком або індивідуального вмирання, або індивідуальною реакцією на смерть інших. При цьому елементові смерті у наративному тілі обов'язково властива особистісна рефлексія та усвідомленість, він повністю замкнутий в індивідуальній свідомості. Вмирання кожного героя у кожній новелі є знаком індивідуального стану, стану індивідуального усвідомлення...»
(Хоменко Г. Юрій Яновський: танатологічна версія ранньої творчості.— Харків: ХДПУ їм. Г. С Сковороди, 1998.— С. 29—ЗО.)
55
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Микола Хвильовий (1893-1933)
Микола Григорович Фітільов (справжнє прізвище письменника) народився 1 (13) грудня 1893 року в селі Тростянець Охтирського повіту на Харківщині (нині місто Сумської області) в родині сільських вчителів. Приблизно 1904 чи 1905 року мати майбутнього письменника Єлизавета Іванівна, забравши дітей, переїхала тимчасово на хутір Зубівка до сестри, яка була одружена з дрібним поміщиком М. Смаковським. Незабаром, діставши посаду, вона вчителювала в селі Чернеччині на Богодухівщині, а згодом — на хуторі Дем'янівка поблизу Диканьки.
Так з 11 чи 12 років Микола виростав без батька. Крім матері, ним опікувалися М. Смаковський та збіднілий ліберальний поміщик Савич. У великій бібліотеці, якою міг користуватися хлопець, були «Кобзар» Т. Шевченка та ще деякі українські книжки. Микола закінчив Краснокутську вище-початкову школу та вступив до Богодухівської гімназії, з якої за розповсюдження нелегальної соціалістичної літератури й зухвалу поведінку був виключений з п'ятого класу. З 1911 року він працював писарем у Рублівській волосній управі, активно займаючись самоосвітою. 1916 року Микола успішно склав екстерном іспити за курс гімназії і отримав диплом. Того ж року він добровільно пішов в армію. Восени 1917 року Микола
повернувся до Дем'янівки. На початку 1918 року М. Хвильовий оселився в Богодухові, де працював у волосній управі. Наприкінці літа 1918 року він брав участь в організації повстанського загону (за деякими свідченнями очолював його), який в листопаді 1918 року захопив Богодухів. З початком наступу армії генерала Денікіна М. Хвильовий відступив на північ, де цей загін влився до лав Червоної армії. 1919 року М. Хвильовий став членом КП(б)У.
Десь наприкінці 1918 чи на початку 1919 року М. Хвильовий одружився з молодою вчителькою Катериною Гащенко. У них народилась донька Іраїда. Проте шлюб цей не був тривалим. Весною 1921 року М. Хвильовий переїхав до столичного Харкова, де 1922 або 1923 року він одружився з Юлією Уманцевою.
Микола Хвильовий одразу увійшов у харківське українське культурне коло, яке формувалося навколо редагованої Василем Елланом-Блакитним газети «Вісті ВУЦВК». Влітку 1921 року вийшла окремим виданням його поема «В електричний вік», а в листопаді того ж року — збірник «Жовтень», в якому замість передмови був надрукований «Наш універсал до робітництва і пролетарських митців українських», підписаний Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою та Майком Йогансеном, що став маніфестом нової української радянської літератури. Саме в цей час авторитет і талант М. Хвильового в літературі зростав блискавично. Майже в усій тогочасній періодичній пресі друкуються його твори, окремим виданням виходять збірки поезій «Молодість» (1921) та «Досвітні симфонії» (1922). З кінця 1922 року починають з'являтися новели М. Хвильового, а збірка «Сині етюди» (1923) стала подією в історії української пореволюційної прози. На думку майбутнього академіка О. Білецького, який назвав М. Хвильового «основоположником справжньої нової української прози», фактично його збірки новел «Сині етюди» та «Осінь» «визначили все коло тем нашої революційної белетристики».
Новий етап творчості М. Хвильового почався з 1925 року, коли він 20 листопада заснував літературно-мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської
56
