Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ukr.lit_.2008_borzenko...dovidnyk.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Література XX століття

роман «Жива вода», який вже після смерті автора вийшов у спотвореному вигляді під назвою «Мир» (1956). Полегшення прийшло лише 1949 року, коли письменникові було присуджено Сталінську премію за збірку

«Київські оповідання». 1953 року Ю. Яновський видав драму «Дочка прокурора», яка користувалася успіхом у глядачів.

Помер Ю. Яновський 25 лютого 1954 року в Києві.

«Твір Яновського [«Вершники»] найкраще визначити як синоптичний або панорамний роман.

Приклад Дос Пассоса [американський письменник] допоміг Яновському зробити великий крок вперед у своїй романістиці. Завдяки йому він знайшов спосіб шляхом нанизування ніби незалежних епізодів і розділів, внутрішній зв'язок між якими все яскравіше окреслюється, представити обличчя країни в певну історичну добу. Відмовляючись від приписування всіх пригод обмеженому числу «героїв», з самого початку тісно зв'язаний між собою, він дістав змогу охопити величезну площину, дати відчуття безмежних просторів батьківщини і яскраво показати, як на її безмірних степах вирішувалась у достопам'ятних боях доля народу».

(Ласло-Куцюк М. Шукання форми: Нариси з української літератури XX століття. — Бухарест: Критеріон, 1980. — С. 190.)

«Герой Яновського, культивуючи принцип «повного», істинного життя, виступає антагоністом будь-якої імітації у ставленні до . смерті. І у своїй зорієнтованості на антиімітаційність героя автор був настільки послідовним, що залишив її навіть у позазмістових пластах творів. Ідеться насамперед про жанр — роман у новелах... В жанровій природі «Чотирьох шабель» та «Вершників» можна спостерігати віддзеркалення амбівалентної природи смерті, синтез у ній дуже особистісного й абсолютно універсального: «адже помирають усі, але в той же час смерть є найбільш особиста подія». Нарація кожної новели розгортається навколо факту смерті героя чи героїв, так що всі смислові структури (візьмімо у «Вершниках»: 1) смерть братів; 2) смерть родичів і діда Данила; 3) рефлексія матір'ю смерті синів і передчуття нею смерті чоловіка; 4) загибель сім'ї Данила; 5) смерть листоноші; 6) смерть поранених і солдата-сухотника; 7) смерть коваля Максима; 8) смерть Адаменка) помічені знаком або індивідуального вмирання, або індивідуальною реакцією на смерть інших. При цьому елементові смерті у наративному тілі обов'язково властива особистісна рефлексія та усвідомленість, він повністю замкнутий в індивідуальній свідомості. Вмирання кожного героя у кожній новелі є знаком індивідуального стану, стану індивідуального усвідомлення...»

(Хоменко Г. Юрій Яновський: танатологічна версія ранньої творчості.— Харків: ХДПУ їм. Г. С Сковороди, 1998.— С. 29—ЗО.)

55

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Микола Хвильовий (1893-1933)

Микола Григорович Фітільов (справж­нє прізвище письменника) народився 1 (13) грудня 1893 року в селі Тростянець Ох­тирського повіту на Харківщині (нині місто Сумської області) в родині сільських вчи­телів. Приблизно 1904 чи 1905 року мати майбутнього письменника Єлизавета Іванів­на, забравши дітей, переїхала тимчасово на хутір Зубівка до сестри, яка була одруже­на з дрібним поміщиком М. Смаковським. Неза­баром, діставши посаду, вона вчителю­вала в селі Чернеччині на Богодухівщині, а згодом — на хуторі Дем'янівка поблизу Диканьки.

Так з 11 чи 12 років Микола виростав без батька. Крім матері, ним опікувалися М. Смаковський та збіднілий ліберальний поміщик Савич. У великій бібліотеці, якою міг користуватися хлопець, були «Кобзар» Т. Шевченка та ще деякі українські книж­ки. Микола закінчив Краснокутську вище-початкову школу та вступив до Богодухівської гімназії, з якої за розповсюдження неле­гальної соціалістичної літератури й зухвалу поведінку був виключений з п'ятого класу. З 1911 року він працював писарем у Рублівській волосній управі, активно займаю­чись самоосвітою. 1916 року Микола успіш­но склав екстерном іспити за курс гімназії і отримав диплом. Того ж року він добровіль­но пішов в армію. Восени 1917 року Микола

повернувся до Дем'янівки. На початку 1918 року М. Хвильовий оселився в Богодухові, де працював у волосній управі. Наприкінці літа 1918 року він брав участь в організа­ції повстанського загону (за деякими свід­ченнями очолював його), який в листопаді 1918 року захопив Богодухів. З початком наступу армії генерала Денікіна М. Хвильо­вий відступив на північ, де цей загін влився до лав Червоної армії. 1919 року М. Хви­льовий став членом КП(б)У.

Десь наприкінці 1918 чи на початку 1919 року М. Хвильовий одружився з молодою вчителькою Катериною Гащенко. У них на­родилась донька Іраїда. Проте шлюб цей не був тривалим. Весною 1921 року М. Хви­льовий переїхав до столичного Харкова, де 1922 або 1923 року він одружився з Юлією Уманцевою.

Микола Хвильовий одразу увійшов у харківське українське культурне коло, яке формувалося навколо редагованої Ва­силем Елланом-Блакитним газети «Вісті ВУЦВК». Влітку 1921 року вийшла окре­мим виданням його поема «В електричний вік», а в листопаді того ж року — збірник «Жовтень», в якому замість передмови був надрукований «Наш універсал до робітниц­тва і пролетарських митців українських», підписаний Миколою Хвильовим, Володи­миром Сосюрою та Майком Йогансеном, що став маніфестом нової української ра­дянської літератури. Саме в цей час авто­ритет і талант М. Хвильового в літературі зростав блискавично. Майже в усій того­часній періодичній пресі друкуються його твори, окремим виданням виходять збірки поезій «Молодість» (1921) та «Досвітні сим­фонії» (1922). З кінця 1922 року починають з'являтися новели М. Хвильового, а збірка «Сині етюди» (1923) стала подією в історії української пореволюційної прози. На дум­ку майбутнього академіка О. Білецького, який назвав М. Хвильового «основополож­ником справжньої нової української прози», фактично його збірки новел «Сині етюди» та «Осінь» «визначили все коло тем нашої революційної белетристики».

Новий етап творчості М. Хвильового по­чався з 1925 року, коли він 20 листопада за­снував літературно-мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської

56

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]