Василь Стус (1938-1985)

Василь Семенович Стус народився 6 січ­ня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінничині в селянській ро­дині. Навчався спочатку в місцевій школі, потім — у Донбасі, куди переїхала його сім'я. Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького (тоді ще — Сталінського) педагогічного інституту 1959 року В. Стус два місяці відпрацював учите­лем на Кірово­градщині, звідки був призва­ний до армії. Першою публікацією в цен­тральній пресі стала добірка віршів у «Лі­тературній газеті» (тепер — «Літературна Україна») 22 грудня 1959 року.

Повернувшись з армії, поет у 1961-1963 роках учителював у Горлівці на Донбасі, працював літературним редактором газе­ти «Соціалістичний Донбас». 1963 року В. Стус вступив до аспірантури Інституту літератури їм. Т. Г. Шевченка, полинув­ши у вир літературного життя Києва. Його поезії з'являються в журналах «Вітчизна» і «Дніпро». Але 1965 року В. Стуса виклю­чають з аспірантури Інституту літератури, коли він після прем'єри фільму С. Парад­жанова «Тіні забутих предків» у київсь­кому кінотеатрі «Україна» звернувся до глядачів і запропонував висловити про­тест проти арештів української інтеліген­ції. У наказі значилося, що поет звіль­нений «за систематичне порушення норм

поведінки аспірантів і працівників науко­вого закладу».

З того часу В. Стусові довелося працю­вати на тимчасових роботах, бо на постійну його не брали. Припинили друкувати і його твори. Рукопис першої збірки «Круговерть» дістав 1968 року негативну рецензію у ви­давництві «Молодь». Йому вдалося надруку­вати під псевдонімом Василь Петрик лише кілька перекладів з Ґете й Ґарсіа Лорки. Попри все В. Стус продовжував вести ак­тивну правозахисну діяльність, виступаючи з протестами проти свавілля влади та реп­ресій КДБ.

У ніч з 12 на 13 січня 1972 року В. Стуса разом з іншими представниками української інтелігенції було заарештовано і засуджено на 5 років таборів (Мордовія) та 3 роки посе­лення (Колима, рудник ім. Матросова). Ім'я В. Стуса та його творчість стали в цей час широко відомими за кордоном, де вийшли збірки його поезій: «Зимові дерева» (1970) та «Свіча в свічаді» (1977). Звільнили пое­та 1979 року. Повернувшись до Києва, він продовжив боротьбу, вступивши до складу Української Гельсінської спілки.

У жовтні 1980 року на нього чекав новий арешт та вирок: 10 років таборів і 5 — посе­лення. З листом на захист поета до учасни­ків Мадридської наради для перевірки вико­нання Гельсінських угод звернувся відомий правозахисник академік А. Сахаров. Строк В. Стус відбував у спецтаборі в Пермській області. Жахливі умови, створені табірною адміністрацією (поет не зміг передати на волю жодного віршованого рядка), виклика­ли протести в'язнів. Після однієї з таких ак­цій поета кинули в карцер. В. Стус оголосив сухе голодування, і в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в нього зупинилось серце. Поета поховали в безіменній могилі на табірному кладовищі. Пізніше тіло В. Стуса, разом із тілами Ю. Литвина та О. Тихого, було пе­ревезено до Києва і 19 листопада 1989 року перепоховано на Байковому цвинтарі.

Вже після смерті поета вийшла за кор­доном збірка поезій «Палімпсести» (1986). 1999 року завершено видання творів В. Сту­са в 6-ти томах, до якого ввійшли поезія, проза, переклади, драматургічні твори, лі­тературно-критичні статті та епістолярна спадщина митця.

76

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ