Поетичний синтаксис

ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio — переста­новка) — одна з фігур поетичної мови, пору­шення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. На­приклад: «Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти» (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій.

ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto — те саме, logos — слово) — повторення тотожних за значенням слів з метою посилення емоцій­ності і ритмічності мови. Часто зустрічаєть­ся в народній поезії.

Іде багач, іде дукач — п'ян валяється, Із нашої голотоньки насміхається.

Котилися вози з гори, а в долині стали, Любилися, кохалися та й вже перестали.

Інколи повторюються однокореневД сло­ва: долом-долиною, рано-пораненьку та ін.

АНТИТЕЗА (від гр. antithesis — про­тиставлення) — стилістична фігура, у якій протиставляються життєві явища, думки, образи з метою розкриття їх сутності.

У щастя людського два рівних є крила: . Троянди й виноград, красиве і корисне.

(М. Рильський)

95

Теорія літератури

Принцип антитези широко використо­вується в художній літературі. Так, Т. Шев­ченко протиставляє «райській» сільській природі тяжке життя людей в поезії «Якби ви знали, паничі».

АНАФОРА (від гр. anaphora — винесен­ня нагору, вверх) — єдинопочаток, фігура поетичної мови, коли на початку речень або рядків повторюються однакові слова чи син­таксичні конструкції, а також речення на початку строф.

Кожна птиця має свій голос, кожне поле має свій колос, кожна справа — свої почини, кожна казка — свої причини.

(Л. Костенко)

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ — фігура поетичної мови, що посилює експресивність висловлювання: мовний зворот, сформульо­ваний у формі запитання, яке не потребує відповіді.

Так де ж наша зброя?

Де військо в рядах?

Чиєю ж се крів'ю

Политий нам шлях?

(Леся Українка)

РИТОРИЧНЕ ЗВЕРТАННЯ — фігура поетичної мови: зворот мови, сформульо­ваний у формі звертання до читача, уяв­ного слухача, предмета чи абстрактного поняття.

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила...

(Леся Українка)

АЛІТЕРАЦІЯ (від лат. ad — до і littera — буква) — фонетичний засіб: повторення при­голосних для посилення інтонаційної і смис­лової виразності. Широко застосовується в поезії.

Наступ потвор. Впертість убивць. Тупіт чобіт. Ближчає. Дужчає. Глибшає. Тяжчає.

(М. Бажан)

Повторенням приголосних ті, лі, б, ж, ш тут створюється виразний звуковий образ зловісного маршу фашистського війська.

АСОНАНС (від лат. assonare — співзвучати) — 1) Повторення однакових голо­сних звуків у вірші з метою надання йому милозвучності.

І день іде, і ніч іде.

(Т. Шевченко)

2) Неточна рима, в основі якої співзвуч­ність наголошених голосних звуків.

Отак живу: як мавпа серед мавп. Чолом програшним із тавром зажури все б'юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб.

(В. Стус)

ФІГУРИ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ (від лат. figura — зовнішній вигляд, образ) — син­таксичні засоби художньої виразності. Функція їх полягає у використанні мож­ливостей синтаксису для посилення ви­разності й емоційності художньої мови. Найпоширеніші фігури — повторення, градація, риторичні запитання, інверсія, антитеза, безсполучниковість, багатоспо­лучниковість тощо.

Теорія віршування

СИСТЕМИ ВІРШУВАННЯ — способи написання віршів, які залежать від фоне­тичних особливостей національної мови. За способом творення ритму вірша розрізняють чотири основні системи віршування: мет­ричне, тонічне, силабічне і силабо-тонічне. (Див. відповідні статті). В сучасній ук­раїнській поезії переважає силабо-тонічна система, хоч використовуються й різні фор­ми тонічної.

МЕТРИЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. metron — мірка) — система віршування, ха­рактерна для мов, у яких є короткі й довгі голосні (давньогрецька, латинська, давнь­оіндійська, із сучасних — арабська). Ритм у вірші створюється правильним чергуван­ням стоп, що складаються з рівної кількості довгих і коротких голосних.

СИЛАБІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. syllabe — склад) — система віршування, характерна для мов, у яких немає істотної різниці між наголошеними і ненаголошеними голосними, а слова мають постійний наголос (французька, польська, чеська та ін.). Ця система прийшла з Польщі в Ук­раїну, а з України — в Росію і залишалася панівною упродовж XVI — першої половини XVIII ст., поки не було доведено, що вона є чужорідною українській та російській мо-

96