Теорія літератури

поетів і художників, які об'єдналися навко­ло альманаху «Садок судей» (1910). До гру­пи входили В. Хлебников, В. Каменський, брати Бур люки, пізніше до них приєднався В. Маяковський. У маніфесті «Пощечина общественному вкусу» (1913) футуристи за­кликали «додушити» буржуазну культуру, «скинути з пароплава сучасності» Пушкі­на, Толстого, Достоєвського, творити нову мову й нову літературу. Великого значення вони надавали словотвору, що позначилося на мові їхніх творів. Російський футуризм мав кілька напрямів — кубофутуризм, его­футуризм та ін. Після Жовтневої революції провідною стала група Маяковського ЛЕФ (пізніше — РЕФ), яка поступово змінювала свої естетичні позиції і після смерті поета припинила своє існування.

Футуризм в українській літературі пов'язаний з діяльністю М. Семенка, який протягом 1914—1919 рр. видав 11 футу­ристичних збірок. Автор дотримувався ос­новних принципів естетики футуризму: від­мова від традицій, егоцентризм, формаліс­тичне експериментаторство, словотвір тощо. Особливістю українського футуризму було підкреслене протиставлення урбаністичної культури «сільській» поезії. З ініціативи Се­менка виникли групи «Фламінго» (1919), «Аспанфут» (1922—1924), «Комункульт» (1924), «Нова генерація» (1927—1931). До футуристів в Україні деякий час належали Г. Шкурній, О. Слісаренко, В. Ярошенко, М. Бажан, Ю. Яновський та ін.

СЮРРЕАЛІЗМ (від фр. surrealisme — надреалізм) — напрям у мистецтві та літера­турі, що виник у 20-х рр. XX ст. у Франції. Сюрреалізм ґрунтується на філософії інтуї­тивізму, східних містико-релігійних ученнях та на фрейдизмі. Естетичні засади напря­му викладено в «Маніфестах сюрреалізму» А. Бретона. Сюрреалісти закликали звільни­ти людське «Я» від «пут» матеріалізму, ло­гіки, моралі, традиційної естетики, які вони вважали породженням буржуазної цивіліза­ції. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік людської свідомості, осягнути безкі­нечне й вічне. До групи сюрреалістів входи­ли письменники Ф. Супо, Р. Дено, Т. Тцара, художники Г. Арп, Ж. Мірно та ін. Певний

час до неї примикали Л. Арагон, П. Ел го-ар, П. Шкассо, С. Далі. Як напрям сюрре­алізм припинив своє існування, хоч окремі художники продовжують працювати в сюр­реалістичній манері. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні моти­ви, елементи фантастики) використовуються в «театрі абсурду».

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від лат. existe-ntia — існування) — одна з течій у філосо­фії та естетиці XX ст. Основні ідеї викладе­но в книгах К. Ясперса «Психологія світог­лядів» (1919) та М. Хайдеґґера «Буття і час» (1927). Своїми попередниками екзистен­ціалісти вважали С. К'єркегора та Ф. Ніцше. Як течія екзистенціалізм сформувався після Другої світової війни у Франції. Його пред­ставники Г. Марсель, Ж. П. Сартр, С. де Бевуар, А. Камю та ін.— виступали водночас як філософи і письменники. Філософсько-естетичні погляди кожного з них мали свої відмінності, але спільним було розуміння абсурдності буття, визнання незахищенос­ті людини у ворожому їй світі, прагнення збагнути причини трагічної невлаштованос­ті життя. У центрі їхньої уваги — одинока людина, що переживає тривогу, страх, муки совісті і бачить вихід для себе у внутрішній свободі. Провідні жанри творчості — філо­софський роман, «театр ідей». Характерні риси — поєднання життєвої конкретики з міфом і притчевою алегоричністю, посиле­ний інтерес до підсвідомого в людині.

Екзистенціалізм мав прихильників у ні­мецькій літературі (Е. Носсак, А. Деблін), англійській (А. Мердок, В. Голлдінг), іс­пан­ській (М. де Унамуно), американській (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), японській (Кобо Абе) та ін. В українській літературі вплинув на письменників 20-х років — В. Підмогильно­го, І. Багряного, Т. Осьмачку та ін.

ПОСТМОДЕРНІЗМ (від лат. post — піс­ля і φρ. moderně — сучасний, новітній) — напрям у сучасній філософії, мистецтві, літературі та естетиці, що виник на ґрунті модернізму. Єдиної теорії генезису та сут­ності модернізму немає. Термін поширив­ся наприкінці 60-х років XX ст. на позна­чення певного менталітету, особливостей світо­сприймання і світобачення людини пост­індустріального періоду. Філософські основи постмодернізму вперше висвітлені

109