Теорія літератури

від танцю, у творчості А. Данте і Ф. Пет­рарки втратила рефрен, набувши ознаки канцони. У французькій поезії XIV—XV ст. балада стала формою звертання до певної особи і набула канонічних рис: три стро­фи, перехресне римування, обов'язковий рефрен. В англійському та шотландському фольклорі побутувала балада драматичного змісту (нещасливе кохання, кривава помста, зрада, легенда), яка справила значний вплив на європейську літературу. Жанр балади був поширений у творчості поетів-романтиків: Р. Бернса, С. Колдріджа — в Англії, В. Гюґо — у Франції, Г. Бюргера, Ф. Шіллера, Й.-В. Ґете — в Німеччині, В. Жуковсь­кого — в Росії, А. Міцкевича — у Польщі. Переважали фантастичні сюжети, пов'язані з народними легендами та переказами. В ук­раїнській літературі до жанру балади зверта­лися Т. Шевченко («Причинна», «Русалка»), Л. Боровиковський («Маруся»), А. Метлинський («Смерть бандуриста»), С. Руданський («Верба»), Ю. Федькович («Рекрут») та ін. У XX ст. в сюжетах балад українських поетів переважає героїчна тематика: «Три сини» П. Тичини, «Подвиг» Л. Первомайського, «Балада про комвзводу» А. Малишка, «Партизанська балада» П. Воронька тощо.

ПОЕМА (від гр. poiema — твір) — вір­шований твір з чітко визначеним сюжетом. Епічний елемент — розповідь про події час­то поєднується в поемі з ліричним — ви­раженням авторських почуттів. З огляду на співвідношення цих елементів розрізняють поеми епічні, ліро-епічні та ліричні. Чисто епічними вважаються давні поеми, що ви­никли на основі народних пісень і сказань: «Іліада», «Одіссея», «Пісня про Роланда», «Витязь у тигровій шкурі», та ін. У процесі розвитку літератури жанр поеми в різних літературних напрямах — класицизмі, ро­мантизмі, реалізмі та ін. — набував нових рис. Велику роль у його становленні в ук­раїнській літературі відіграв Т. Шевченко як автор романтичних та реалістичних поем («Сон», «Кавказ», «Катерина», «Причин­на», «Гайдамаки»). Поема була одним із провідних жанрів української поезії XX ст. Представлена творами широкого ідейно-те­матичного і стильового діапазону: «Мойсей» І. Франка, «Роберт Брюс» Лесі Українки, «Данило Галицький» М. Бажана, «Червона

зима» В. Сосюри, «Прометей» А. Малишка та багато інших.

ВЕРТЕП (від старое лов. печера) — на­родний ляльковий театр, поширений в Ук­раїні XVIII—XIX ст. Являв собою скриньку у вигляді двоповерхового будиночка із про­різами в підлозі, через які вертепник управ­ляв дерев'яними ляльками. На верхньому поверсі ставились інсценівки на релігійні теми, на нижньому — на побутові теми са­тиричного та гумористичного характеру. Дійовими особами останніх були моторний запорожець, спритний солдат (москаль), бід­ний селянин, недотепний пан, зажерливий піп та ін. Виконавцями та авторами вертеп­них драм виступали школярі й мандрівні дяки, пізніше — мандрівні артисти. Завдя­ки широкому використанню фольклорного матеріалу, соціальній загостреності і на­родному гумору, яскравому оформленню, виконанню пісень та танців вертеп здобув велику популярність серед різних верств ук­раїнського суспільства.

ШКІЛЬНА ДРАМА — один із жанрів церковної драматургії, яка виникла в краї­нах Європи в XV—XVI ст. при духовних школах. Згідно з уставом цих шкіл те­атральні вистави на релігійні теми були обов'язковою формою навчання. В Україні і в Росії шкільна драматургія розвивалася в XVII—XVIII ст. Твори писали до релігій­них свят викладачі духовних шкіл. Пізніше провідне місце посіли теми боротьби проти католицизму та історична. Однією з найвідоміших драм була трагікомедія Ф. Прокоповича «Володимир» (1705). П'єси ставилися в шкільних театрах, які діяли при школах.

ІНТЕРМЕДІЯ (від лат. intermedius — те, що знаходиться посередині) — драматичний жанр у середньовічному театрі, гуморис­тична сценка з народного життя, яка вико­нувалася в антрактах між діями драми на серйозні релігійні теми. В Україні була по­ширена в XVII—XVIII ст. і мала гострий со­ціальний характер. Героями звичайно були козак, солдат, бідний селянин, які глузува­ли з панів.

ДРАМА (від гр. drama — дія). 1) Дра­ма — один із трьох родів художньої літе­ратури (поряд з епосом та лірикою), у яко­му явища життя розкриваються через са­мовиявлення дійових осіб, їхні вчинки та

103