- •Усна народна творчість (загальна характеристика)
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Усна народна творчість
- •Іван Вишенський
- •Давня українська література
- •Історія русів •••••••••••
- •Григорій Сковорода (1722-1794)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Іван Котляревський (1769-1838)
- •Тарас Шевченко (1814-1861)
- •Література кінця XVI» - початку XX ст.
- •Пантелеймон Куліш (1819-1897)
- •Панас Мирний (1849-1920)
- •Іван Карпенко-Карий (1845-1907)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Михайло Старицький (1840-1904)
- •Іван Франко (1856-1916)
- •Ольга Кобилянська (1863-1942)
- •Леся Українка (1871-1913)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Михайло Коцюбинський (1864-1913)
- •Література кінця xvi11 - початку XX ст.
- •Василь Стефаник (1871-1936)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Володимир Винниченко (1880-1951)
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Література кінця XVIII - початку XX ст.
- •Микола Вороний (1871-1938)
- •Олександр Олесь (1878-1944)
- •Література XX століття
- •Література XX століття
- •Павло Тичина (1891-1967)
- •Література XX століття
- •Максим Рильський (1895-1964)
- •Література XX століття
- •Володимир Сосюра (1898-1965)
- •Література XX століття
- •Юрій Яновський (1902-1954)
- •Література XX століття
- •Микола Хвильовий (1893-1933)
- •Література XX століття
- •Григорій Косинка (1899-1934)
- •1920 Р. Вступив до Київського інституту народної освіти (кіно), який згодом дове-
- •Микола Куліш (1892-1937)
- •Література XX століття
- •Остап Вишня (1889-1956)
- •Література XX століття
- •Валер'ян Підмогильний (1901-1937)
- •Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)
- •Іван Кочерга (1881-1952)
- •Олександр Довженко (1894-1956)
- •Андрій Малишко (1912-1970)
- •Олесь Гончар (1918-1995)
- •Павло Загребельний (нар. 1924 р.)
- •Література XX століття
- •Іван Драч (нар. 1936 р.)
- •Дмитро Павличко (нар. 1929 р.)
- •Борис Олійник (нар. 1935 р.)
- •Василь Стус (1938-1985)
- •Григір Тютюнник (1931-1980)
- •Іван Багряний (1906-1963)
- •Українські письменники-емігранти
- •Василь Барка (1908-2003)
- •Улас Самчук (1905-1987)
- •Українські письменники-емігранти
- •Євген Маланюк (1897-1968)
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Сучасний літературний процес
- •Теорія літератури
- •Композиція художнього твору
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Види комічного шшШтШШтШшЕїтШіШй
- •(А. Бобенко)
- •Теорія літератури
- •Поетичний синтаксис
- •Теорія літератури
- •(Леся Українка)
- •2) Неточна рима, в основі якої співзвучність наголошених голосних звуків.
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •(А Бобенко)
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Роди і види літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
- •Теорія літератури
Література XX століття
соціальних і морально-етичних проблем були присвячені роман «Південний комфорт» (1984) та повісті «В-ван» (1988) і «Гола душа» (1992). Активна творча діяльність
П. Загребельного не припиняється і в наш час. Свідченням цього стали його твори останніх років: «Тисячолітній Миколай», «Юлія», «Брухт».
«Багатий ідейно-психологічний зміст роману [«Диво»], різні розгалуження основної його проблематики зосереджуються, звичайно, не лише в образах Сивоока і Ярослава. Дід Родим, молодий стрілець Лучук, підступний медовар Ситник — суцільне втілення зла, щирий Сивооків товариш грузин Гюргій, майстер, позбавлений мужності, яку дає справжній талант, пристосуванець з одинадцятого століття Міщило (це про нього Сивоок вигукує: «Бійся посередності, о княже!») і чимало інших, зокрема майстерно виписані, не схожі між собою жінки — острів'янка Ісса, лісовичка Шуйця-Забава, Ягода з Радогості, дочка Шуйці Ярослава — багатолике велелюддя, що разом з рясним історико-суспільним тлом створюють і своєрідний образ епохи.
Серед помітних героїв роману — і наші сучасники: вчені Гордій Отава та його син Борис (історик Гордій Отава під час війни рятує фрески Софії від вивезення до Німеччини, хоча при цьому й гине; Борис Отава досліджує історію знаменитого собору, продовжує справу батька). Це все розвиток тої ж теми мистецтва — і як «дива», і як боротьби проти несвободи й зла, і як співця всього життєтворчого».
(Дончик В. Павло Загребельний // Історія української літератури.
XX століття: У 2-х кн. Кн. 2. Ч. 2: 1960—1990-ті роки / За ред.
В. Г. Донника.— К.: Либідь, 1995— С. 310—311.)
70
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Іван Драч (нар. 1936 р.)
Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинцях Тетіївського району на Київщині. Найперший вірш семикласника Івана Драча було надруковано у районній газеті «Зміна» 8 травня 1951 року. Після закінчення середньої школи в Тетієві викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, працював інструктором райкому комсомолу. Відбув трирічну службу в армії (1955—1958) і став студентом філологічного факультету Київського університету, який йому, вільнодумному студентові, не дали закінчити. П. Загребельний, що був тоді редактором «Літературної газети» (тодішня назва «Літературної України»), взяв його на роботу у відділ поезії.
Великої популярності І. Драч набув поемою «Ніж у сонце» (1961), яка була надрукована у «Літературній газеті» 18 серпня 1961 року з передмовою І. Дзюби. Першу збірку поезій видавництво «Радянський письменник» відхилило. Вона вийшла 1962 року у Держлітвидаві під назвою «Соняшник». У цій збірці поет зробив спробу
модернізувати українську поезію, залучивши сучасну термінологію та реалії науково-технічного прогресу 1960-х років, і привернути увагу до простої людини з її щоденними потребами та проблемами.
Пізніше виходили збірки «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974) (Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка 1976 року), «Київське небо» (1976), «Дума про вчителя» (1977), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Київський оберіг» (1983), «Храм сонця» (1988) та ін. Центральне місце у збірці «Храм сонця» посіла поема «Чорнобильська мадонна», в якій поет відгукнувся на жахливу подію 1986 року, що чорною плямою позначилася на всьому подальшому житті України. І. Драч, поєднуючи лірику, сатиру та гротеск, спробував осмислити моральні й суспільні причини та наслідки атомної катастрофи.
І. Драч закінчив Вищі сценарні курси в Москві, працював у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка. Він є автором кіносценаріїв «Криниця для спраглих» (1967) (прем'єра відбулася лише в 1986 році), «Камінний хрест» (1968) (за мотивами творів В. Стефаника), «Іду до тебе» (1970) (про долю Лесі Українки) тощо. За мотивами творів М. Гоголя І. Драч написав два кіносценарії — «Пропала грамота» (1971) та «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1984).
З середини 1980-х років І. Драч обирається до правління Київської організації Спілки письменників України, пізніше — його головою. З 1989 року — голова Народного руху України, з 1990 — депутат Верховної Ради, з 1992 — голова товариства «Україна».
Поезія І. Драча є цілком оригінальною і новаторською. Для поета властива підкреслена увага до форми, до інтелектуального ускладнення образу, метафори, гіперболи тощо. Новаторство форми виявляється у використанні прийомів кінодраматургії у композиції поем.
71
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Ліна
Костенко (нар.
1930
р.)
Ліна Василівна Костенко — українська поетеса. Народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині у родині вчителів. З 1936 року жила в Києві. Там закінчила середню школу і наприкінці 40-х років стала студенткою Київського педагогічного інституту. Пізніше вступила до Московського літературного інституту, який закінчила 1956 року. 1957 року побачила
світ її перша збірка поезій «Проміння землі», незабаром вийшли збірки «Вітрила» (1958) і «Мандрівка серця» (1961). Потім Ліна Костенко зазнала гострої критики, і в її творчості почалася тривала перерва. Готова на початок 1963 року до друку книжка «Зоряний інтеграл» підпала під чергову хвилю ресталінізації і була заборонена владою. Наступну поетичну книгу «Над берегами вічної ріки» читачі побачили лише 1977 року після шістнадцятирічної перерви. Подією в українській літературі став роман у віршах «Маруся Чурай» (1979). За цей роман Ліна Костенко стала лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1987). Перу поетеси належать також збірки поезій «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Останній твір поетеси — історичний роман у віршах «Берестечко», який вона почала писати ще в 1966—1967 роках, вийшов друком тільки 1999 року.
Для творчості Ліни Костенко, яка розвинулась на тлі найкращих надбань світової поезії XX століття, характерні потужна інтелектуальна напруга, тяжіння до влучності вислову, поєднання рельєфності в описі деталей і підкресленої суб'єктивності в оцінці явищ.
«Поява першої збірки Л. Костенко була явищем безпрецедентним в радянській поезії бодай від кінця 1920-х років: визначний поетичний хист втілився від самого початку (можливо, й завдяки добрій літературній освіті) в цілком зрілих поезіях, сповнених щирого ліризму і досконалих щодо форм...
Талант Л. Костенко, якщо зризикувати спробою психологічно увійти в її творчу лябораторію, справляє враження якогось гармонійного і врівноваженого. Вона ніби не силкується ні вишукувати теми, ні добирати оригінальних висловів для її оформлення. Тему їй дає кожна обсервація навколишнього, а поетичне мислення відразу одягає її в мистецьку форму, накликаючи при цьому відповідні асоціяції. А культура поетики виявляється у відборі з усієї суми вражень саме тільки тих, які варті, щоб їх зафіксувати на папері...»
(Кошелівець І. Сучасна література в УРСР.— Мюнхен: Пролог, 1964— С. 282, 289.)
72
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Василь Симоненко (1935-1963)
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській сім'ї в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство, що припало на роки війни, було трудним і голодним. Батько кинув сім'ю, і Василя виростила мати Ганна Федорівна. Писати вірші він почав ще у шкільні роки, вміщуючи їх у шкільній стіннівці. 1952 року В. Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету.
Під час навчання майбутній поет активно працював у вузівській літературній студії. Після закінчення університету В. Симоненко працював у газеті «Черкаська правда», потім — у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети». У цей час він і починає друкувати свої твори.
Перша збірка «Тиша і грім» побачила світ 1962 року. Подією в житті В. Симонен-ка стало обговорення його поезій на творчому вечорі в республіканському будинку літераторів, де прозвучали зокрема ті твори поета, які не могли на той час бути надрукованими. Друга збірка поезій В. Симоненка «Земне тяжіння» вийшла 1964 року, але поетові, на жаль, вже не судилося її побачити. 14 грудня 1963 року, на 29-му році життя, В. Симоненко помер після звірячого та безкарного побиття його міліцією.
Не всі твори поета могли бути надрукованими за тодішніх умов, тому частина з них довгий час лишалася невідомою широкому загалові. Після смерті В. Симоненка його твори кілька разів перевидавалися: «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), «Народ мій завжди буде» (1990). Варто згадати також збірку новел «Вино з троянд» (1965) та поеми і казки для дітей («Подорож у країну Навпаки», «Цар Плаксій та Лоскотон» тощо).
«Тиша і грім» засвідчила появу поета широкого мистецького діапазону, неабиякого художнього обдаровання, а головне — чесної, прямої життєвої позиції; суворого й ніжного, мудрого і наївного, який знав життя із «першоджерел» і мав усі дані, аби вирости в митця першої величини, правдивого виразника дум, сподівань і прагнень, народу. Таким він і увійшов до історії його духу, незважаючи на те, що перша збірка була водночас, на жаль, і останньою прижиттєвою книжкою поета».
(Ткаченко А. Василь Симоненко: нарис життя і творчості.— К.: Дніпро, 1990.— С 61.)
73
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
