Українські письменники-емігранти

переселенців у Канаді та США. У. Самчук пише також спогади, присвячені передусім рокам Другої світової війни: «П'ять по два­надцятій», «На білому коні», «На коні во­роному», «Планета Ді-Ш» тощо.

Помер У л ас Самчук 9 липня 1987 р. в Торонто, похований на цвинтарі церкви св. Володимира канадського містечка Київ.

Твори У. Самчука написані в кращих традиціях європейської реалістичної про­зи, для яких характерні масштабність і багатоаспектність охоплення дійсності, глибоке розкриття психології персонажів. Письменнику вдається поєднати публіцис­тичність оповіді з поетизацією селянського життя.

Роман «Марія» належав до числа улюблених автором, він неодноразово до нього повертався у своїх письменницьких роздумах, часто читав уривки з «Марії» на власних творчих вечорах і зустрічах із читачами. Роман було написано по гарячих слідах подій із винятковим емоційним напруженням як у зображенні самих подій, так і в психологічних характеристиках героїв, у першу чергу, центральної постати роману — Марії. Життя і смерть Марії, яку вбив голодомор, набуває розширеного, символічного значення — за ними стоїть Україна. В цьому контексті зрозумілим стає й вибір імені героїні. Божа мати, вбита штучним голодом в Україні тридцятих років двадцятого століття,— що може бути жахливішим для християнського світовідчування народу? Мабуть, саме тому з такою силою співпереживання сприймали сучасники.— читачі й слухачі — цю високу трагедію.

(Безхутрий Ю. Коні У ласа Самчука/ / Самчук У. «Так бачило око і відчувала душа». Зі споминів і вражень (1941-1943).— К.: Центрмузінформ, 1998.— С 14.)

82

УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ

Євген Маланюк (1897-1968)

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Новоархангельську на Кіровоградщині. Батько походив із козаць­ко-чумацького роду, а мати, Гликерія, була дочкою чорногорця Якова Стоянова.

1914 року Є. Маланюк закінчив земське реальне училище в Єлисаветграді і вступив до Петербурзького політехнічного інститу­ту. Але з початку світової війни став слуха­чем військової школи в Києві. У січні 1916 року Є. Маланюк потрапив на Південно-Західний фронт, де до пізньої осені 1917 року очолював кулеметну роту. Невдовзі він став старшиною української армії, брав актив­ну участь у визвольних змаганнях 1917-1920 рр. Є. Маланюк був ад'ютантом гене­рала В. Тютюнника, служив сотником у 5-й Херсонській дивізії. Однак після падіння УНР разом з іншими потрапив до Польщі, де в таборі інтернованих у Каліші почав пи­сати перші вірші. Тут же в Каліші Є. Мала­нюк взяв участь у збірці «Озимина» (1923).

З 1923 року він студент гідротехніч­ного відділу інженерного факультету Гос­подарської академії у чеському місті Подє­брадах, яку закінчив 1928 року. 1925 року Є. Маланюк побрався з молодою студенткою

медицини Зоєю Равич із Полтавщини, але 1929 року вони розлучилися.

1925 року в Подєбрадах виходить перша збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», а 1926 року в Гамбурзі — друга — «Гербарій». Піз­ніші збірки поета — «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939). У грудні 1926 року в «Літератур­но-науковому віснику» з'явилося довге «Посланіє» Є. Маланюка до Максима Рильського, в якому він докоряв поетові, що той байдуже ставиться до подій в Україні. Ні П. Тичина, ні М. Рильський на це «Посланіє» не зреагу­вали, а відповідь написав В. Сосюра.

З 1929 року Є. Маланюк переїхав до Вар­шави, де працював інженером і брав найак­тивнішу участь у літературному процесі (був одним з фундаторів літературної групи «Танк»). 1930 року він одружився з чеш­кою Богумилою Савицькою, яка. померла 1963 року. У них є син Богдан.

1944 року Є. Маланюк емігрував до За­хідної Німеччини, де працював учителем ма­тематики, брав участь у літературному про­цесі, зокрема був членом «МУРу». 1949 року він виїхав до СІЛА, де працював інженером. У післявоєнний період Є. Маланюк видав кілька збірок поезій («Влада», 1951, «Про­ща», 1954, «Остання весна», 1959, «Сер­пень», 1964) та літературно-критичних ста­тей («Книга спостережень», 1962, 1966; «На­риси з історії нашої культури», 1954) тощо.

16 лютого 1968 року Євген Маланюк по­мер від серцевого нападу в Нью-Йорку. Вже посмертно вийшла збірка поезій «Перстень і посох» (1972).

Головними мотивами творчості Є. Мала­нюка є втрачена батьківщина і розбите осо­бисте життя. Мотив «втраченої батьківщи­ни» поет розвиває у багатьох своїх віршах, аналізуючи причини та наслідки цієї втрати. Другий мотив, переплітаючись із першим, ґрунтується на особистісних почуттях поета, що випливають із мотивів розлуки з рідним краєм. Для стилю Є. Маланюка характерне протиставлення протилежних властивостей якогось явища задля досягнення більшої точності й виразності провідного мотиву.

83