Усна народна творчість

чого постав яскравий феномен української народної християнської субкультури.

Історико-героїчні легенди та перекази розповідають про важливі події з українсь­кої минувшини, звеличують патріотизм на­родних героїв, змальовують їх подвиги. Фі­зичні й духовні риси персонажів цих творів відчутно перебільшуються, підкреслюється їх незвичайний розум, винахідливість, дале­коглядність, іноді надприродні властивості. В образах героїв історико-героїчних легенд та переказів втілилися колективні уявлення про справедливих і мудрих народних ватаж­ків — захисників усіх скривджених і знева­жених.

На відміну від казки, легендам та пере­казам не властива стійка оповідна органі­зація. У них відсутні стереотипні оповідні елементи — зачини, повтори, словесні фор­мули. Головне передати певну інформацію, причому, як правило, у формі довільної ім­провізації.

Легенди та перекази мають велике пізна­вальне та виховне значення. Вони несуть у собі інформацію про різноманітні прояви духовного життя людей, розкривають спосіб їх мислення та характер сприйняття світу, дозволяють краще пізнати своєрідність на­ціонального характеру українців.

Думи та історичні пісні ••••••••••• Важливу сторінку української народної сло­весності становлять думи та історичні пісні. Вони представляють масштабну епіч­ну картину історичного життя українського народу. Думами називають епічні та ліро-епічні твори на історико-героїчну та соціаль­но-побутову тематику, які виконуються ре­читативом під акомпанемент кобзи, банду­ри або ліри. Дума як жанр народної поезії сформувалась у XV ст. Найдавніші повні за­писи дум відомі ще з XVII ст. Термін дума в сучасному його розумінні утвердився на початку XIX ст., тоді ж було зібрано й за­писано більшість відомих дум.

Жанр думи вимагає від виконавця ви­сокого рівня професійної підготовки. Вико­навців народних дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками. Щоб оволодіти необхідною технікою гри, кобзар нерідко проходив досить тривалий період учнівства.

Існували навіть спеціальні школи коб­зарської майстерності.

Тематика дум різноманітна. Серед них є твори на історико-героїчні теми, в яких зма­льовано боротьбу українського народу проти чужоземних загарбників («Козак Голота», «Івась Удовиченко, Коновченко», «Отаман Матяш старий»). У цих творах народ услав­лює своїх героїв, підносить почуття патріо­тизму. В окремий цикл виділяються думи, які розповідають про перебування полонених у неволі, їх поневіряння, прагнення вирвати­ся з чужини та повернутися на батьківщину («Плач невольників», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», Втеча трьох братів із го­рода Азова, з турецької неволі»). Чимало дум присвячено змалюванню подій націо­нально-визвольної війни 1648-1654 рр„ під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (« Хмельницький та Барабаш », «Перемога під Корсунем», «Хмельницький і Василій Молдавський»), У них оспівується герої­ка визвольної війни, дається висока оцінка діяльності гетьмана та найкращих представ­ників козацької старшини. В деяких думах розкриваються побутові теми, що пов'язані переважно з морально-етичними аспектами народного життя («Удова і три сини», «Брат і сестра»).

Думи мають специфічну, властиву тіль­ки для них художню організацію. Практич­но кожна дума має зачин (заспів, заплачку) і традиційну кінцівку (славослів'я). Особ­ливістю думи є використання нерівноскла­до­вого вірша (від чотирьох до тридцяти складів у рядку). Думи не мають поділу на строфи, натомість складаються з мовних ти­рад, або періодів, з різною кількістю рядків, причому кожна тирада формулює окрему за­вершену думку. Дума, як правило, викорис­товує дієслівну риму, що надає виконавцям широкий простір для імпровізації.

З народними думами тематично спорід­нені історичні пісні. Вони, як і думи, ви­никли ще в XV ст. У них розповідається про справжні історичні події та реальних історичних осіб. Допускаючи елемент ху­дожнього домислу, історичні пісні не міс­тять фантастики та уникають надмірної гіперболізації. Вони мають строфічну будо­ву та використовують рівноскладове віршу­вання.