Теорія літератури

змаганнях. Великого поширення ода набула в європейських літературах в епоху утвер­дження абсолютистської монархії (XIV— XVII ст.) в творчості поетів-класицистів. Те­о­рію жанру розробив теоретик класицизму Н. Буало, який сформулював суворі вимоги До оди.

В Росії розквіт оди припадає на XVIII ст. (М. Ломоносов, В. Тредіаковський, Г. Держа­він та ін.), на Україні значного розвитку цей жанр не мав.

ПОСЛАННЯ — віршований літератур­ний твір, написаний у формі звернення до певної особи чи групи людей. Жанр послан­ня досить популярний у світовій поезії, ві­домий ще з часів античності. В українській поезії до нього зверталися майже всі видат­ні поети: Т. Шевченко — «Гоголю», «Марку Вовчку», «До Основ'яненка», «І мертвим, і живим...», І. Франко — «Товаришам із тюрми», «Мойому читачеві», Леся Україн­ка — «Товаришці на спомин», «Ворогам» та ін.

РОМАНС — невелика пісня про кохан­ня, що виконується в музичному супроводі. В Україні з'явився на початку XIX ст. і став одним із популярних жанрів вокального мистецтва. Данину жанру віддали Л. Глібов, Леся Українка, І. Франко, а також ук­раїнські поети XX ст.

ВІРШ — (від лат. versus — вірш) — 1) Ря­док у віршованому поетичному творі, основ­на ритмічна одиниця. У кінці рядка завжди є ритмічна пауза, яка може не відповідати синтаксичним нормам. Вірш-рядок не слід ототожнювати з реченням, оскільки в ньому не завжди висловлюється завершена думка.

2. Поетичний твір (Поет написав вірш.).

3. Система віршування (Вірш Маяковського якісно відрізняється від вірша Пушкіна.).

ГРОМАДЯНСЬКА ЛІРИКА — поетич­ні твори, присвячені гострим політичним проблемам суспільного життя. Існує пара­лельний термін — політична лірика. Про­відні теми — свобода, захист прав людини, викриття несправедливого соціального ладу, заклик до боротьби. Класичним зразком громадянської лірики є творчість Т. Шев­ченка.

СПІВОМОВКА — невеликий сюжетний гумористичний вірш, побудований на на­родному анекдоті. Співомовка близька до

байки, але на відміну від байки в ній діють не тварини, а люди, і в кінці немає моралі. Найвиразніше представлений цей жанр у творчості С Руданського, який видав три збірки «Співомовок». Наявність у терміні лексеми спів підкреслює близькість співо­мовки до коломийки.

ДУMA — українська народна ліро-епіч­на пісня героїчного характеру про історичне минуле. Відома з XV ст. Виконувалася на­родними співцями під акомпанемент кобзи чи ліри. Більшість дум присвячена бороть­бі з татарськими і турецькими поневолю­вачами, тяжкій долі невільників, народно-визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького («Козак Голота», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Хмельни­цький та Барабаш», «Іван Богун» та ін.). Глибокий історичний зміст, гаряче ав­торське почуття і виразність поетики спри­яли утвердженню думи як жанру та впливу її на українську і російську поезію (Т. Шев­ченко, К. Рилєєв, М. Лермонтов, А. Малиш­ко та ін.).

БАЙКА — короткий, здебільшого віршо­ваний твір дидактичного змісту, який в але­горичній формі відтворює життя людей. Найчастіше дійовими особами байок висту­пають тварини. Розповідь про певну подію завершується повчальним висновком — мо­раллю (застар. «силою»).

Байка — один із найдавніших жанрів літератури. Широковідомим байкарем ста­родавньої Греції був Езоп (VI—V ст. до н. е.), через що алегоричну мову часто нази­вають езопівською. В Україні байки ві­домі з XVII—XVIII ст. Автором прозови* байок був Г. Сковорода. Талановиті бай­карі XIX ст. — П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Глібов. Жанр байки розви­вався і у XX ст.

Байковий вірш — різностопний ямб, який називається вільним віршем.

БАЛАДА (від прованс. ballar — танцю­вати) — віршований твір з гострим драма­тичним сюжетом, любовного, казково-фан­тастичного, легендарно-історичного, герої-ко-патріотичного змісту. У різних народів у різні часи термін мав різне значення. В середні віки у Провансі (Франція) баладою називали народну танцювальну пісню з реф­реном. Пізніше в Італії вона відокремилася

102