- •1. Поняття світогляду, його сутність та структура
- •Історичні типи світогляду.
- •3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії
- •Основні функції філософії.
- •5. Співвідношення філософії і науки
- •Ведична філософська спадщина.
- •Самхіти :
- •7. Ортодоксальні даршани Стародавньої Індії
- •9. Філософія буддизму
- •Неортодоксальні даршани Стародавньої Індії(настика)
- •Конфуціанство.
- •11. Даосизм
- •12. Натруфілософія мілетської школи.
- •13. Філософія Геракліта Ефеського
- •14. Піфагор та філософія піфагореїзму.
- •15. Ксенофан як критик політеїзму та антропоморфізму
- •Елейська школа філософії.
- •17. Апорії Зенона
- •Натурфілософія Анаксагора.
- •19. Філософські роздуми Емпедокла
- •Атомістика Левкіппа і Демокріта.
- •21. Софістична філософія
- •Філософія Сократа.
- •23. Вчення Платона про ідеї
- •Вчення Платона про державу.
- •25. Філософія Арістотеля
- •Філософія стоїцизму.
- •27. Епікуреїзм: атомістика та етика
- •Філософія скептицизму.
- •29. Неоплатонізм як філософський підсумок античності
- •Філософія патристики.
- •31. Західна донікейська патристика. Тертулліан
- •Східна донікейська патристика. Оріген.
- •33. Латинська патристика. Августин Аврелій.
- •Діонісій Ареопагіт: апофатичне та катафатичне богослов’я.
- •35. Нікейський собор і його роль у формуванні християнської догматики
- •Філософська спадщина Северина Боеція.
- •37. Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя
- •Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи.
- •39. Дискусія про універсаліста її місце в історії середньовічної філософії
- •Філософія Ансельма Кентерберійського
- •41. Концептуалізм п’єра Абеляра
- •Філософія Фоми Аквінського.
- •43. Філософська спадщина вільяма Оккама
- •Вчення Френсіса Бекона про ідоли.
- •45. Вчення Френсіса Бекона про метод
- •Принцип універсального сумніву у вченні Рене Декарта
- •47. Раціоналістична методологія Рене Декарта
- •49. Суспільно-політичні погляди Томаса Гоббса
- •Сенсуалістична філософія Джона Локка.
- •51. Філософія Джорджа Берклі
- •52. Філософія Девіда Юма.
- •53. Класична німецька філософія в системі філософії Нового часу
- •Філософське вчення і. Канта.
- •55. Філософія Гегеля
19. Філософські роздуми Емпедокла
Філософія Емпедокла синтетична, вона містить у собі елементи монізму і плюралізму. Відомо, що Емпедокл написав два великі віршовані філософські твори: «Очищення» та «Про природу». Він вважав, що в основі світу знаходяться чотири основні стихії, («коріння речей») кожна з яких в його уявленні співвідноситься з певним персонажем з грецького пантеону богів: вогонь (Зевс), повітря (Гера), земля (Аїд), вода (Нестіда). Самі собою вони є пасивними – все в світі утворюється завдяки тому, що існують дві сили, які змішують та розділяють ці стихії. Ці сили – любов і ворожнеча – утворюють дуалістичний, тобто двополюсний світ. Любов з'єднує різнорідне і розділяє однорідне. Ненависть розділяє різнорідне і з'єднує однорідне. Емпедокл обґрунтовує вічність «коренів»: вони не гинуть, тому що було б незрозуміло, чому вони існують. Крім того, для їх загибелі у світі немає вільного місця, тобто порожнечі, наявність якої філософ заперечує. Емпедокл одним з перших запропонував досить цікаву концепцію чотирьохступінчастого циклічного розвитку Космосу. На першій стадії в світі володарює любов, і світ утворює певну нероздільну єдність – сфайрос. На другій стадії в світ втручається ворожнеча і з першопочаткової єдності починають виділятись окремі одиничні речі – це стадія часткової єдності і часткового розподілу, коли в світі все ще достатньо спів мірне та стабільне. На третій стадії встановлюється влада ворожнечі, рівновага порушується, світ розпадається на окремі стихії. На четвертій стадії в світ знову повертається любов і все знову починає рух до єдності та співмірності. Емпедокл вважав, що люди пізнають світ через свої природні почуття за принципом пізнання подібного подібним.
Атомістика Левкіппа і Демокріта.
Демокріт поступив на навчання до філософа Левкіппа (500 – 440 рр. до н. е.), який першим сказав, що Всесвіт складається із порожнечі і повноти, з яких виникає і знову розпадається нескінченна кількість світів, що представляють собою вихрові згустки великої кількості різноманітних тіл. Ці тіла Левкіпп назвав атомами. Демокріт, як і Левкіпп, вважав, що в світі існують два начала – порожнеча і атоми. Він по-своєму сприйняв концепцію Парменіда про буття і небуття. Небуття, за Демокрітом, існує і це – порожнеча. Буття – не єдине, а, навпаки, представляє собою нескінченну кількість невидимих внаслідок малих своїх обсягів атомів. Він вважав, що атоми мають випуклості і гачкоподібні зачіпки, отже при зіткненні вони можуть з’єднуватись і утворювати стійкі структури (тіла). Атоми характеризуються розмірами, формою, порядком, положенням і вагою. Кожен атом сам собою вічний і незмінний. Всі речі в світі існують як з’єднання атомів: “Атоми... рухаються в нескінченній порожнечі, при цьому вони стикаються один з одним, завдяки цьому вони з’єднуються, і з цього виникає все те, що ми бачимо”.Великі скупчення атомів в своєму русі утворюють вихрові потоки – так, за Демокрітом, виникають цілі світи, в яких все відбувається з необхідністю. Демокріт заперечував існування випадковості. Люди, казав він, самі створили образ випадковості, щоб приховати свою безпорадність. Все, що відбувається, має свою причину – рух атомів. Тому Демокріт бачив задачу пізнання в тому, щоб дізнатись про причини всього. Такий погляд в подальшому почав називатись детермінізмом.Пізнання, за Демокрітом, включає в себе два етапи. Перший етап – це чуттєве пізнання. Від кожного тіла йде випромінення, яке представляє найтонші шари атомів, що відділяються від його поверхні – їх філософ назвав образами (ідолами). Органи чуття людини сприймають саме ці образи, які впливають на їх атомні з’єднання. Другим етапом пізнання є пізнання за допомогою розуму, яке пізнає причинно-наслідкові зв’язки в речах. Уявлення Демокріта про душу людини. Вона складається з малих колоподібних цілковито гладеньких і дуже рухомих атомів, що мають вогняну природу. Душа розподілена по всьому тілі людини і відповідає за всі її дії, відчуття та емоції, її розумова частина розташована у мозкові. Життя душі, за Демокрітом, підтримується диханням, а коли людина помирає, то і душа розпадається на окремі атоми.
