33. Латинська патристика. Августин Аврелій.

Світову славу Августину принесли “Монологи”, що були створені в період безпосереднього обрання ним християнства; “Сповідь”; трактати “Про християнське вчення” і “Про Град Божий”. Проблема пізнання та проблема творення. Августин вважав, що в центрі пізнання стоїть Бог, тому його філософію називають теоцентричною. Августин дійшов висновку, що шлях богопізнання є складний шлях віри та сумніву. Неможливо пізнати бога, не віруючи в нього – з віри починається пізнання. “Вір, щоб розуміти” – перша частина правила пізнання Августина. Парадокс вирішується ним таким чином: знання про Творця світу вже закладене Ним у людині, і його необхідно лише згадати, а для цього необхідно повірити. Але, повіривши, почавши згадувати, людина повинна весь час перевіряти – чи правильно вона згадує, чи не йде її розум, настільки недосконалий у порівняння з Божественним, хибними шляхами. І ось тут і необхідний сумнів – сумнів, заснований на вірі. “Розумій, щоб міг вірити” – такою є друга частина правила пізнання Августина. В центрі світобудови, за Августином, знаходиться Бог – причина існування всього сущого, всіх його змін. Бог не тільки створив світ, але й продовжує творити його – світ не розвивається сам, все, що в ньому відбувається, є реалізацією Божого задуму. В книзі “Про град Божий”, він виклав першу і найважливішу в історії людської думки концепцію історичного розвитку роду людського. Від початку світу, вважав Августин, існує розділення на град Божий, до якого відносяться всі духовні сили, віддані Богові, істинні християни та доброчесні люди, і град Земний, до котрого належать всі обтяжені гріхами, безчесними справами, плотськими втіхами. Засновником земного града, на думку Августина, був братовбивця Каїн, якому в історії Риму відповідав братовбивця Ромул. Рим для Августина є втіленням града земного, і всі, хто прагне до граду Божого, що дає спасіння та вічне життя або істинне буття, повинні відмовитись від Риму. Хід людської історії, вважав Августин, буде визначатися протистоянням цих двох градів – і так аж до Страшного суду, Апокаліпсису, в результаті якого врятуються тільки люди, що обрали град Божий. Августинівська концепція історії отримала назву есхатологічної, тобто орієнтованої на кінець світу.

34. Діонісій Ареопагіт: апофатичне та катафатичне богослов’я.

На церковному соборі у 532 році були вперше представлені чотири трактати, підписані іменем: Діонісій Ареопагіт. Ім’я це було відомим – воно згадувалось у “Діяннях апостолів”. автором трактатів “Про імена Божі”, “Про містичне богослов’я”, “Про небесну ієрархію”, “Про земну ієрархію”, десяти Послань тощо, є Псевдо-Діонісій. В творах Діонісія йдеться про те, що Бога можна пізнавати двома шляхами. Перший підхід, названий негативною теологією (апофатизм), означає розуміння того, що Бог – є “ніщо”, тобто “ніщо з цього світу”. Ніщо з того, що є в нашому світі, ми не можемо порівняти з Богом – Він надзвичайно вищий, більший, істинний за будь-яку річ, будь-яке поняття і визначення. В порівнянні з цим світом Бог – Інакший. І пізнається Він не через розмірковування про Нього, але через “неосяжне з Ним з’єднання”. На думку Ареопагіта, ми можемо посилатись на Бога як на Початок, вбачаючи в ньому і Світло, і Причину, і Сутність, і Життя, і Благо, і Любов, і Мудрість, і Всемогутність, і Красу. Наведені означення є імена Бога, що відповідають різноплановим людським сприйняттям.Другий підхід, названий позитивною теологією (катафатизм) означає розуміння того, що весь світ, все існуюче є певний образ Божий. Катафатизм пізнає Бога через пізнання сутнісних законів світобудови, що самі собою є наслідком або образом Божого творіння.Діонісій Ареопагіт вважав, що між Богом і світом існує межа. Вона полягає у принциповій різниці існування Бога та існування світу. Існування Бога є “сокровенна безмежність”, або транс (“непрохідне”), до якого нікому не вдавалось наблизитись. Існування ж світу полягає тільки у причетності до божественного буття, до “сокровенної безмежності”.