55. Філософія Гегеля

У 1807 р. Гегель видав головну свою працю «Феноменологія духу», де виклав філософську систему, відому як об’єктивний ідеалізм. В цій роботі Гегель розробив обгрунтування можливості пізнання світу людиною. Він виходив з того, що в основі світу присутня певна ідеальна субстанція, котра представлена в світі через речі (об’єкти). Цю субстанцію Гегель назвав духом. Дух одночасно простий і складний, самодостатній і в той же час прагне до самопізнання, віддалений від світу і пов'язаний з ним, він рухає світ, пізнаючи в цьому русі самого себе. Характер людського мислення споріднений людському духу, як абсолютному началу реальності – в цьому полягає можливість людського пізнання світу. Людина пізнає не сама, а через її мислення дух пізнає себе. Пізнаючи речі в світі ми потрапляємо перш за все до їхньої духовної основи, котра проявляється в поняттях. Схема самопізнання духу є такою : дух у своєму прагненні до самопізнання рухається, створюючи певні форми реальності, котрі пізнаються людською свідомістю. Отримане знання виражається в поняттях, які і є знанням духу про себе, тобто істиною. Гегель вважав, що історія філософії, як і історія філософських понять є історією різних стадій самопізнання духу, що замінюють одна одну. Саме тому, на думку філософа, той, хто хоче стати на шлях наукового філософського пізнання повинен вивчити всі попередні філософські системи. У Гегелівській філософії центральне місце відводиться об’єктивному поняттю, котре вважається найбільш істинним визначенням Абсолюту - духу. Поняття, котрі формує у ході пізнання людина є лише подобами об’єктивного поняття. Чим ближче вони до нього, тим більш істинним є людське знання. Гегель розробив особливий логічний метод «доведення» понять до об’єктивного рівня – Гегелівську діалектику. Яке б поняття(тезу) про світ ми б не склали в процесі пізнання для нього завжди знайдеться протилежне твердження (антитеза). Тому для отримання більш об’єктивного знання необхідно шляхом розмірковування об’єднати необхідні сторони тези і антитези та отримати з них синтез. Головним критерієм правильності проведеного синтезу Гегель вважав його розумність. Чим більш розумним є поняття, тим більш точно воно виражає істину дійсності. Гегелівська філософія історії. Гегель вважав, що історія – розвиток духу в часі. Розвиток духу – це його самопізнання, тобто пізнання своєї суті, а суть духу – свобода. За Гегелем історія – це процес в усвідомленні свободи. Виділяє етапи світової історії. Давні східні народи знали, що вільною є лише одна єдина людина – цар або деспот. Греки та римляни вважали, що вільною є певна група людей - аристократія, вільний демос. Германські народи, на думку Гегеля, повністю усвідомили, що всі люди вільні. У філософії історії Гегель ввів два поняття: дух епохи та дух народу. В своєму пристосуванні до усвідомлення свободи, дух, в різна епохи створює різні історичні форми організації людського життя, що проявляється в соціальному, економічному, політичному і науковому аспектах.Це і є дух епохи. В кожній такій формі дух поступово усвідомлює себе, а коли можливості усвідомлення вичерпуються – утворюється нова форма. Дух народу – це термін, що позначає це один прояв історичної закономірності. Дух епохи кожну конкретну історичну епоху у кожного народу реалізується по-різному. У кожного народу свій характер. На відміну від мінливого духу епохи, дух народу, на думку Гегеля, не підвладний змінам.

1