43. Філософська спадщина вільяма Оккама

Вільям Оккам рішуче виступив проти реалізму Фоми Аквінського і повернувся до номіналістичної позиції: загальні поняття, або універсалії, є знаками, копіями одиничних реальних речей, що виникають в людській свідомості при сприйнятті цих речей. Предмети та їхні якості, вважав Оккам, окремо один від одного “не ходять”, і кожний предмет необхідно розглядати як предмет з властивими йому якостями. Якби хто-небудь сказав Оккаму, що “білизнá є білою”, то він би тільки посміявся. Є біла стіна, білий стіл, білий рушник, але не “біла білизнá”, не “масло масляне”. Сутність Бога проявляється в Його існуванні – цим займається теологія. Але і сутність людини теж проявляється в Його існуванні – цим займається філософія, що пізнає світ і людину в ньому. Отже, за Оккамом, є дві істини – істина теології та істина філософії, і змішувати їх неможна. Головне дітище Оккама – принцип простоти, або бережливості, котрий потім отримав назву “бритва Оккама”: уникай зайвих сутностей. Або – не приймай мислиме за реальне, просте за складне, те, що здається за дійсне, керуйся здоровим глуздом. Сутнісна різниця між розумом і Богом, за Оккамом, полягає в тому, що розум, котрий сприймає кінцеві конкретні предмети, обмежений, а Бог є сутність нескінченна, яка має властивість нескінченно творити. Оккамові ближче за все “природна людина”, котра керується не розумом, а здоровим глуздом і сумлінням. Сумління дозволяє відчувати Бога і Його волю, а здоровий глузд дозволяє бачити реальність конкретних речей, дозволяє не створювати собі химер або кентаврів. Що таке “химера” за Оккамом? А просто те, що можна, звичайно, помислити, але що “не обумовлене ніяким порядком речей”.

44. Вчення Френсіса Бекона про ідоли.

Філософ вважав, що людському мисленню властиві істотні недоліки, які спотворюють істину і заважають отриманню нових знань. Ці недоліки він назвав ідолами (або примарами). Ідоли представляють собою забобони, з якими людина настільки зжилася, що не помічає їхнього існування. Для адекватного відображення світу Бекон спеціально виділяє і критично аналізує чотири типи ідолів – ідоли роду, печери, ринку і театру. Перші два він вважає “вродженими”, пов’язаними з природними властивостями розуму, тоді як ідоли ринку і театру набуваються в ході індивідуального розвитку. Ідоли роду походять з природної обмеженості людського розуму, недосконалості її органів чуттів. Ідоли печери пов’язані з індивідуальними особливостями кожної людини, яка в силу специфіки свого розвитку і виховання бачить світ нібито зі своєї печери (тут Бекон запозичає сюжет платонівського міфу, тільки в якості стін печери виступають знання і звички, отримані людиною в процесі її виховання). Третій рід ідолів – ідоли ринку – виникає в результаті взаємодії людей, тих численних зв’язків, котрі виникають між ними в процесі спілкування. Вирішальну роль у формуванні ідолів ринку відіграють застарілі поняття, мова, неправильне використання слів. Висловлюючи думку, ми вже її спотворюємо, в ще більш спотвореному вигляді вона сприймається іншими людьми, спотворюється ними при передачі далі і т. д. Нарешті, ідоли театру виникають через сліпу віру в авторитети, зокрема в абсолютну істинність застарілих філософських систем, котрі своєю штучністю схожі на події, що розігруються в театрі. Таке поклоніння призводить до упередженості відносно дійсності і заважає неупередженому сприйняттю реальності. Беккон вважав, що досягнення істинного знання передбачає подолання ідолів, що можливе тільки за допомогою досвіду (емпірії) або індукції.