49. Суспільно-політичні погляди Томаса Гоббса

Гоббс став відомим як філософ держави, що написав «Левіафан» Держава, яку Гоббс називає Левіафаном, створена людиною за своїм образом і подобою. Ця штучна людина могутня, її влада необмежена, що робить її земним божеством. На думку Гоббса, всі люди рівні від природи. Проте оскільки вони егоїсти і прагнуть не тільки зберегти власну свободу, але й підпорядкувати один одного, то виникає ситуація «війна всіх проти всіх». Це робить життя «безпросвітним, звіриним та коротким». У подібному товаристві людина людині вовк. У такому державному стані не може бути власності, справедливості або несправедливості, оскільки в суспільстві всі процеси визначаються інстинктами і найбільш потрібними чеснотами виступають підступність і сила. Щоб вижити у цій війні, люди об’єднуються, передавши повноваження центральній владі. Таким чином, держава постає як результат дії суспільного договору. Договір між людьми завершується вибором правителя або верховного органу – від цього залежить форма правління, – який допомагає покласти край війні. Оскільки держава відображає бажання всіх тих, хто об’єднався, то проти неї не в силах боротися окремі люди. Наступає мир. Вибір правителя або верховного органу допомагає, згідно Гоббса, самозбереженню, контролює наші бажання. Це сприяє приборканню інстинктів і обмежує бажання підкорювати інших. Дотримання законів є обов’язковим для кожного. Тим самим право виступає підґрунтям моралі. Підпорядкування владі представляє етичний вчинок, і все це сприяє спільному проживанню людей в рамках держави. Тим самим Гоббс пов’язує буття людини як розумного творіння природи з великим Левіафаном як людським творінням. Проводячи прямі аналогії між штучним тілом (державою) і природним тілом (інстинктом) Гоббс порівнює верховну владу з душею, судові і виконавчі органи з суглобами, нагороди і покарання з нервами, радників з пам’яттю, закони і справедливість з розумом, громадський спокій із здоров’ям, смуту з хворобою і, нарешті, громадянську війну із смертю. Без влади держави всі заклики до моралі перетворюються на пустий звук. Тільки держава вносить порядок в безладний потік людських пристрастей та інстинктів, за допомогою закону приборкує їх, щоб люди не могли шкодити один одному. Кращою формою держави, по Гоббсу, є абсолютна монархія.

50. Сенсуалістична філософія Джона Локка.

Світ речей ми пізнаємо на основі зовнішнього чуттєвого досвіду (сенсуалістське пізнання), але при цьому, вважав Локк, ми стикаємось з певними труднощами. Як, наприклад, відокремити істинні властивості речей від того, що привносять в наше пізнання наші органи чуття? Намагаючись вирішити цю проблему, Локк розділив ідеї, отримані на основі зовнішнього досвіду, на ідеї первинних якостей (котрі виникають завдяки впливові на наші органи чуття властивостей, що належить об’єктам зовнішнього світу: маса, рух та ін.), та ідеї вторинних якостей (пов’язаних зі специфікою наших органів чуття: запах, колір, смак та ін.). У пізнанні дуже важливо розділити ці ідеї, щоб не піддаватися самообману. За Локком, неможна, наприклад, сказати, що “яблуко червоне”. Яблуко має певну форму, масу, але колір яблука є властивість не яблука, а нашого зору, що розрізняє кольори.

Засновник сенсуалістичної філософії (філософії чуттєвого пізнання) Нового часу . Основний противник декартової теорії “вроджених ідей” і раціонально-інтуїтивного методу пізнання, в протилежність яким він висунув теорію tabula rasa (“чистого аркуша”). Людина народжується з чистою свідомістю, не завантаженою ніякими вродженими знаннями. Тому все, що людина пізнає, вона пізнає через досвід.Досвід, вважав Локк, може бути як зовнішнім (вплив зовнішнього світу на наші чуттєві органи), так і внутрішнім (результат мислення, діяльності душі). На основі зовнішнього досвіду ми отримуємо “чуттєві ідеї”, а продуктом внутрішнього досвіду є внутрішні душевні рефлексії (процес самопізнання). І той і інший досвід ведуть, стверджував Локк, до утворення простих ідей. Більш абстрактні, загальні ідеї з’являються в нашій свідомості лише на основі розмірковування над простими ідеями. Наприклад, коли ми бачимо, що карети їдуть одна за одною, проїжджаючи повз нас, то в нас виникає проста ідея “послідовності” тих чи інших дій, але якщо ми дамо собі замислитися над ідеєю послідовності, то у нас з’явиться більш загальна ідея – ідея “часу”.З прагненням до більш об’єктивного пізнання пов’язана і теорія номінальних та реальних сутностей речей. Ми, вважав Локк, часто приймаємо номінальні сутності речей за реальні. Наприклад, говоримо про золото, що воно має жовтий колір, важке, ковке, блискуче – але ці знання відображають лише наші уявлення про золото, але ніяк не його реальну природу, сутність або структуру.