47. Раціоналістична методологія Рене Декарта

Суть свого дедуктивного методу Декарт сформулював у відомих чотирьох правилах. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання – визначення принципів або начал. За істинні, згідно з цим правилом, можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення, істинність яких для розуму самоочевидна. Піддавай усе сумніву! У другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей. Третє правило вимагає "дотримуватись певного порядку мислення", який полягає в тому, щоб починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих. Таке сходження, за Декартом є процесом опосередкованого дедуктивного виведення, що спирається на інтуїцію. Отже, засадними елементами раціоналістичного методу Декарта є дедукція та інтуїція. Четверте правило орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення і вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок. Розум, озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу і не може мати, на думку Декарта, перешкод у послідовному сходженні до істини. Критерій ясності та очевидності приводить Декарта до необхідності доповнити раціоналістичну дедукцію методологією інтелектуальної інтуїції. Раціоналістична дедукція потребує вихідних положень, які вже ні з чого не виводяться, а є самоочевидними. Ці вихідні самоочевидні положення Декарт кваліфікує як інтуїтивні. Прообразом їх є аксіоми математики, зокрема геометрії. Шукаючи такі самоочевидні вихідні інтуїції, що не викликають ніякого сумніву, Декарт доходить висновку, що в основі їх лежить положення:"Я мислю". Неможливо заперечувати положення "Я мислю", бо заперечення, сумнів теж є проявом мислення. Саме положенню "Я мислю" притаманні ясність та самоочевидність. Далі Декарт робить другий крок: "Мислю, отже існую"). Тобто від здатності мислити переходить до суб'єкта, істоти, яка мислить. Декарт вважає, що людина від народження має певні вроджені ідеї, які й становлять фундамент пізнання, їх слід уяснити і з допомогою раціоналістично-дедуктивного методу вивести на їхній основі всю систему знання. До вроджених ідей Декарт відносить: ідею Бога як істоти найдосконалішої; деякі загальні ідеї та аксіоми математики, наприклад, "якщо до рівних величин додати рівні, то отримані результати будуть рівними між собою" і т.д.. Ці ідеї Декарт розглядає як втілення природного світла розуму.

48. Вчення Бенедикта Спінози про єдину субстанцію, атрибути і модуси.

Вважав бачення речей з точки зору вічності. А на його печатці для листів була зображена троянда з надписом: “Caute” – “Обережно”. Головною філософською працею Спінози стала його “Етика”, яка більше нагадувала підручник з геометрії, що включала до себе визначення (дефініції) ,зрозумілі ідеї, які не вимагають доведень (аксіоми). І, нарешті, формулюються твердження (теореми), які доводяться на основі дефініцій і аксіом.Головною ідеєю Спінози, на котру “нанизана” вся його філософія, є ідея про єдину субстанцію світу – Бога. Спіноза виходив з декартового поняття субстанції: “Субстанція – це річ, для існування котрої не потрібно нічого іншого, крім неї самої”. Але якщо субстанція є основою самої себе, тобто сама себе творить, то, зробив висновок Спіноза, така субстанція повинна бути Богом. Це і є “філософських Бог”, що є універсальною причиною світу і нерозривно (імманентно) пов’язаний з ним. Світ, вважав Спіноза, поділяється на дві природи: природу творящу і природу створену. До першої належить субстанція, або Бог, а до другої – модуси, тобто одиничні речі, в тому числі, і люди.Оскільки світ пронизаний єдиною субстанцією, в ньому панує сувора необхідність, що йде з самої субстанції, або Бога. Такий світ, вважав Спіноза, є досконалим. Але звідки тоді в ньому страх, зло, несвобода? Спіноза відповідав на ці питання дуже своєрідно. Так, людину вабить по життю досконала необхідність, але часто сама людина цього не розуміє і їй стає лячно, виникає прагнення суперечити необхідності, і тоді її душею оволодівають пристрасті, вона творить зло. Єдиний вихід – усвідомити цю необхідність. Звідси його відома “формула свободи”: Свобода є усвідомлена необхідність.По-своєму Спіноза визначив і людську доброчесність. Оскільки світ досконалий, то він прагне зберегти себе. Тому, вважав Спіноза: “Для нас діяти згідно з доброчесністю означає не що інше, як жити, турбуючись про самозбереження, керуючись розумом і власною користю”. Доброчесність, вважав Спіноза, несе нагороду в собі самій, роблячи можливим “рай” вже тут, на землі.