45. Вчення Френсіса Бекона про метод

Бекон став першим мислителем, який зробив емпіричне (дослідне) знання ядром своєї філософії. Саме Бекон висловив одну із основних заповідей нової філософії: «Знання – сила». Об’єктом знання виступає природа. Знання надають людині засоби для зміцнення її панування над силами природи, тобто знання і могутність співпадають. Для того щоб реально вивчити природу, потрібно керуватись індуктивними методами і йти від окремого до загального. Тобто, в процесі пояснення необхідно йти поступово від окремих фактів до загальних положень. Бекон вважав, що наукове знання ґрунтується на досвіді, а не лише на безпосередніх даних відчуттів. Цей досвід є результатом цілеспрямованого, організованого дослідження – експерименту, який мусить здійснюватись за наперед визначеним планом і повинен вести до нових експериментів або ж від них до теоретичних аксіом, які в свою чергу вказують шлях до нових експериментів. Проголосив, що призначення нової філософії - створення нового методу. Сутність наукового методу пізнання, який Бекон назвав емпіричним, полягала в тому, щоб будь-яку ідею, яка виникла в свідомості, перевірити в ряді спеціально поставлених досліджень - експериментів. Далі в справу вступає «новий органон» або «нова логіка», основу якої складає індукція. Індукція, на думку Бекона повинна проводити аналіз досвіду і розрізняти основні його елементи, котрі або підтверджують, або спростовують ідею, що перевіряється.

46. Принцип універсального сумніву у вченні Рене Декарта

“Розмірковування про першу філософію, в котрих доводиться буття Бога і безсмертя душі” (1641), “Принципи філософії” (1644), “Про пристрасті душі” (1646).

Головною проблемою, що турбувала Декарта, була проблема достовірного знання. Як дізнатись, що те, що я знаю, я знаю істинно? Як довести собі істинність своїх знань? Адже набагато легше, казав Декарт, мати з якогось питання певну кількість суперечливих ідей, ніж в самому легкому питанні добратися до істини як такої. Тому головним питанням пізнання Декарт вважав питання про метод. Свій метод він назвав дедукцією, котра полягає в тому, щоб знайти джерело істини і потім рухатись від нього крок за кроком, не збиваючись зі шляху, не звертаючи в хибний бік. Але з чого почати, як знайти це “джерело істини”: Всі наші уявлення і почуття, казав Декарт, недостовірні, тому пізнання повинно починатись з сумніву. Сумнів, вважав філософ, має бути спрямований не проти світу, а тільки проти значення наших власних уявлень про нього. Таким чином, Декарт сформулював перший принцип пізнання: “Я сумніваюсь у всьому”. Але далі з необхідністю виникло питання – чи є щось таке, в чому можна не сумніватись? Якщо, казав Декарт, відкинути все сумнівне, все, в чому можна сумніватись, то все ж безсумнівним залишиться одне – сам сумнів, мислення, котре і є моє істинне буття. Я мислю, отже, існую – таким є основний принцип, сформульований Декартом. Ще один принцип, принцип достовірності знання, проголошує: Що я осягаю ясно і точно, те істинне. Пізнати “ясно і точно” означає уявити предмет, що вивчається, у чистому вигляді, відділити від нього все стороннє.Основою людського буття, вважав Декарт, є “мисляче Я”, але це Я з’являється на світ не порожнім. В іншому випадку, воно не могло б породити ніякої думки – адже “з нічого нічого не вийде ”. Тому Декарт ввів поняття вроджених ідей – ці ідеї дані людині, її душі вже при народженні, вроджені Богом. Власне, ідея Бога і є, вважав Декарт, головною вродженою ідеєю – саме на її основі ми можемо потім мати уявлення і пізнавати ідеї Добра, Краси, Істини. Другою вродженою ідеєю є ідея тіл – на її основі ми можемо сприймати і пізнавати тіла, котрі оточують нас в світі. Такими є основні принципи філософії Декарта – картезіанства.