23. Вчення Платона про ідеї

Основу всієї філософії Платона складає вчення про Ідеї. Ідея, для Платона, – це дещо вище, нематеріальне, але тим не менше найбільш прекрасне та розумне, що тільки може бути в світі. І найбільш реальне, адже Ідеї містять в собі вище Знання про всі закони і зв’язки, на яких засноване життя людини та існування світу. Всі людські знання, за Платоном, є лише відображенням, повторенням, спогадами про ті Ідеї, які, ще до народження, можуть бачити людські душі. Головне місце у філософії Платона займає вчення про об’єктивні ідеї, які відображають структуру певних об’єктів. Наприклад, існує ідея “стільця”, яка визначає ті якості, без яких той чи інший конкретний предмет не може бути названий стільцем. Це не означає, що об’єкт, який відображає цю ідею, повинен обов’язково мати форму звичного для всіх нас стільця. Якщо ми, наприклад, сидимо на столі, то в цю мить ідею “стільця” відображає саме стіл, оскільки ця ідея пов’язана з потребою людини сидіти на чомусь.

24. Вчення Платона про державу.

Вчення Платона про ідеальну державу викладено в однойменному великому діалозі. Ідеальна держава Платона – це не тільки проект досконалої державної машини. “Ідеальна держава” – це в буквальному сенсі спроба Платона виокремити з самої природи держави, як органічної форми існування людського суспільства, основну її ідею. А основна ідея держави – це ідея Всезагального Блага. Всезагальне Благо, на думку Платона, є несумісним з приватним інтересом. Тому правителі такої держави повинні, по-перше, бути філософами, щоб пам’ятати, в чому полягає ідея держави, а по-друге, вони не повинні мати сім’ї та власності, тому що це пов’язано з приватним інтересом, який суперечить ідеї Всезагального Блага. Ідеальна держава, на думку Платона, має бути стáновою. Вищий стан філософів формується в цій державі шляхом спеціального відбору починаючи з дитячого віку. Окрім цього стану Платон виділяє стан виробників, для якого припускає прагнення до “так званого блага”. Платон так і висловлюється – “так звані блага”. Мова йде про матеріальні речі: їжу, одяг, житло та ін. Вони подільні, а тому людям властиве прагнення вхопити свою частку матеріальних благ. На відміну від них, Всезагальне благо одне на всіх. Крім того, в ідеальні державі Платона передбачено стан військових, який необхідний для охорони, а також для завойовницьких війн, в яких добувають рабів. В державі Платона рабство зберігається, хоча не рекомендується обертати на рабів еллінів. Військові, на відміну від виробників, у яких окремі сім’ї, мають загальних дружин та дітей. Адже якщо у кожного буде своя сім’я, то і дбати він буде про неї на шкоду загальним цілям. А військові служать державі, подібно до філософів. Тому їхні доля – спільне проживання, спільні трапези та ін. Кожен з військових особисто для себе отримує тільки їжу.

25. Філософія Арістотеля

У Арістотеля був своєрідний спосіб вчити та вести філософські бесіди, весь час проходжуючись, тому він та його учні були названі перипатетиками (від грец. “перипатео” – “проходжуватись”). Арістотель вирішив, що пізнання світу необхідно починати з пізнання конкретних речей, а не з Ідей, у пізнанні необхідно йди від окремого до загального, а не від загального – до окремого, як у Платона. У «Метафізиці» були викладені “сходи пізнання”. Перша сходинка – чуттєве сприйняття – найпростіший тип пізнання, характерний для всіх живих істот, які здатні бачити, чути, торкатися предметів, мають нюх і смак. Друга сходинка – уявлення – виникає на основі чуттєвого сприйняття. При зіткненні з чимось, побачивши щось, ми отримуємо про це певне уявлення. Третя сходинка – досвід на основі пам’яті – властивий в основному тільки людині. Більш досконале знання – мистецтво – це і є четверта сходинка пізнання. Досвід, каже Арістотель, є знання про одиничне, тоді як мистецтво є знання про загальне. Але є і п’ята, найвища сходинка – наука – знання про першоначала та першопричини. «Метафізика» - термін, яким позначали ті розділи філософії, які присвячені проблемам онтології, тобто проблемам буття та першопричин світу. Арістотель вважав, що в основі світу лежить першоматерія, яку він однак не сприймав як щось конкретне – це свого роду можливість, потенція існування речей у світі. Самі ж конкретні речі утворюються лише коли першоматерія отримує форму – так виникає реальне, або актуальне, буття. Буття речей є матерія плюс форма – такою є формула Арістотеля. Перш за все, вважав він, ми маємо справу з кожною конкретною річчю, тому для нас важливо в ній те, що відрізняє її від всіх інших речей в світі, – це первинна сутність речі. Але багато речей мають і загальні ознаки, за якими їх можна об’єднати у роди та види – їх він називав другорядною сутністю речі. Все в світі рухається, вважав Арістотель, причому рухається не просто так, а до певної мети. Такий рух філософ назвав ентелехією, або розвитком. У всякого руху має бути причина, отже має існувати і першопричина, яка колись вперше спонукала матерію до утворення форми. Арістотель, слідуючи власній логіці, прийшов до неминучості припущення про першоначало, або першодвигун. Так з’явилось у філософії поняття “вічного двигуна”, Космічного розуму, частиною якого є особистий розум людини. Всі інші причини руху Арістотель розділив на чотири види: матеріальна, формальна, активна та фінальна. Скажімо, якщо столяр майструє стілець, то матеріальною причиною стільця є дерево, формальною форма стільця, активною – сам майстер, а фінальною – те, для чого призначений цей стілець. Арістотель став засновником системи матеріалізму.