31. Західна донікейська патристика. Тертулліан

Тертулліан зайнявся основними богословськими питаннями, важливішим серед яких було питання про Трійцю, про відношення один до одного трьох Божественних іпостасей (ликів) – Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Тертулліан багато зробив для становлення християнської догматики. Серед трьох десятків творів, що дійшли до нас, особливу увагу привертають “Апологетик”, “Про свідчення душі”, “Про душу”, “Про плоть Христа”, “Проти Маркіона”. Тертулліан заперечує можливість філософського осмислення християнства, намагаючись акцентувати увагу на ірраціоналізмі віри. Він переконаний, що віра і розум не є тотожними поняттями, і, навіть співпадаючи в чомусь, вони достатньо самостійні і не вичерпують одне одного, бо належать різним станам свідомості. Тертулліан впевнений, що розум має зупинитись там, де починається віра. На його думку, не слід шукати логіку в тому, що здається нам абсурдним. Тим більше не треба шукати приховані смисли в тому, що повинно розумітись буквально. Для того і дана людині віра, щоб сприймати буквально те, що вище людського розуміння. Саме так і сформулював Тертулліан свій відомий принцип: “Вірю, тому що абсурдно”. Тертулліан вважав, що існує єдиний можливий шлях пізнання – пізнання вірою. І першою щаблиною пізнання, на думку філософа є душа, яка близька за природою до Бога. Тому душа інтуїтивно містить у собі всю премудрість, яка потім частково може бути розгорнута розумом. Розуміння Трійці, або тринітарної проблеми. Його беззаперечним пріоритетом є введення терміна “trinitas” (що означає “троє в одному”) для характеристики іпостасних розмежувань єдиного Бога. Проте, тут простежуються ідеї субординації. У Тертулліана Бог-Отець – абсолютна досконалість. Щодо Сина, то попри всі проголошення його досконалості, друга іпостась, або лік Божий – Син – є досконалістю нижчого ґатунку у порівнянні з Отцем. Бо у Сина, згідно з Тертулліаном, зовсім інша сутність. Він походить з сутності Отця, але сам вже не є цією сутністю. Однак, він є втіленням вищого морального ідеалу. Нарешті, душа також є прозорим тілом, що випромінює світло і зароджується матеріально, а не вселяється у тіло.

32. Східна донікейська патристика. Оріген.

В східній, або “грецькій” (бо була написана грецькою мовою) донікейській патристиці провідне місце належить Александрійській богословсько-катехізисній школі, яка здобула широкого визнання за часів керівництва нею Климентом Александрійським і, особливо, його учня і наступника Орігена. Найбільш могутнім генієм раннього християнства був Оріген. Вивчає грецьких філософів Платона, Піфагора, слухає лекції вчителя Плотіна – Аммонія Саккаса. У 202 р. Оріген очолив Александрійську катехізисну школу. Він започаткував майже всі необхідні форми християнської думки: релігійну філософію, богослов’я, аскетику, містику, проповіді, бесіди, але перш за все, – невтомне вивчення Біблії.Оріген запропонував першу теорію християнського віровчення, що базувалась на досягненнях античної думки і мала багато спільного з платонізмом. Відомо, що Орігеном написано багато творів, проте, значна частина була за наказом церкви знищена і до нас дійшли тільки деякі з них. Серед них завершена у 229 році праця “Про начала”. В цьому трактаті Оріген накреслює контури великого філософсько-богословського синтезу. Бог Отець для Орігена – це могутня, надсуща, а тому непізнана “монада”. Бог може відкриватися лише у творінні. Він все містить у собі, все охоплює, але й все перевищує. Бог – це проста, безтілесна природа, що існує поза простором і часом, перебуваючи у власному безначальному довічному житті.Син Божий походить від Отця. Щоб підкреслити єдність з Отцем, Оріген використовує термін “вічнонароджуваний”, наголошуючи, що не було часу, коли б Сина не було. Син є посередником між Богом і світом. Більше того, Оріген демонструє субординацію між Отцем і Сином.Святий Дух в ієрархії божественних іпостасей займає третє місце. Його призначення полягає в завершенні світу: освятити святих, одухотворити пророків, об’єднати і створити Церкву. Акт творіння Оріген розуміє позачасово, але створений світ існує у часі. Створені Богом духи були рівними і прозорими. Вони були наділені свободою волі. Бажання випробувати “свободу волі” привело до того, що деякі з духів віддалились від Бога та один від одного. Таке віддалення привело до “охолодження” духів і виникнення душ, появи матеріальності. Так, у своєму бажанні випробувати долю від Бога відділились люди та диявол. Лише ангели залишились вільними від матерії, бо лишились з Богом. З’єднання з матерією – це кара для душі. Завдання людини і світу в цілому – спасіння, “відновлення” і повернення Бога. Для різних душ – і шляхи різні. Душі мають пройти через багато станів універсуму (всесвіту), які неначе сходинки поступово повертають душу до Бога. Таким чином, Оріген визнає ідею реінкарнації, тобто переселення душ у відповідні тіла, аж поки вони не досягнуть досконалості. У кожній душі живе прагнення до Абсолюту, задовольнити яке може тільки Бог. Поступово все тварне приречене повернутись до Бога і отримати, але вже цілком свідомо, первісну повноту. Це й буде апокатастасис, або “відновлення” всіх речей.Низка положень орігенізму була засуджена на П’ятому Вселенському соборі (553 р.), Оріген був проголошений єретиком і ім’я творця церковної науки протягом багатьох століть практично більше не згадувалось.