35. Нікейський собор і його роль у формуванні християнської догматики

Ідейні і теоретичні засади післянікейської патристики були закладені першим Вселенським собором християнської церкви, що відбувся у м. Нікеї 325 року. На Нікейському соборі крім інших вирішувалась проблема співвідношення Отця і Сина. Були представлені дві протилежні точки зору: пресвітера Арія (представника Антиохійської богословської школи) і єпископа Афанасія (лідера Александрійської богословської школи). Арій наполягав, що Бог – вічний, незмінний і абсолютно простий. Йому протистоїть тварний світ, який пов’язаний з часом, мінливий, матеріальний (а тому не може бути простим). Отже, якщо Бог завжди простий і ніколи не складний, то все, що Ним створене, або походить від Нього, не є Бог. Тому Син – то є звичайна твар Божа, що матеріальна і пов’язана з часом. Отже, Син – лише подібний до Отця, або подібносущий. Позиція Афанасія принципово відрізнялась від аріанської. Афанасій був впевнений, що Син є не простою якістю Отця, а єдиною з Ним божественною сутністю. Отже, Син – єдиносущий до Отця. На Нікейському соборі перемогла позиція Афанасія, яка дозволила сформулювати Символ Віри, де визначалось, що християни вірують “у єдиного Бога...”.

36. Філософська спадщина Северина Боеція.

“останній римлянин і перший схоласт”.Северин Боецій . Його праці, що дійшли до нас, можна згрупувати наступним чином: 1) навчальні настанови щодо “вільних мистецтв”; 2) трактати і коментарі з логіки; 3) літературно-філософський твір “Розрада Філософією”.Щодо робіт першої групи, то слід зауважити, саме завдяки Боецію, система освіти, що склалась за часів пізньої античності, була адаптована до нових історичних та духовних умов і потреб. У середньовічних школах викладали сім “вільних мистецтв”¹. Цей комплекс включав у себе “тривіум” (граматика, риторика, діалектика) і “квадривіум” (арифметика, геометрія, астрономія, музика). До праць другої групи увійшли твори з логіки, переклади, коментарі і трактати. Завдячуючи їм, середньовіччя опанувало інтелектуальний інструментарій античної філософії. Крім того, саме у працях з логіки Боецій не тільки заклав підвалини схоластичного методу, але й сформулював майбутню проблему універсалій. Універсалії мають відношення до всезагального, оскільки універсалія – це сенс або значення загального імені, такого, як “дім взагалі”, “людина взагалі”, “тварина взагалі”. Загальне ім’я відрізняється від власного імені, такого, як Іван, Бровко, Київ тощо. Власне ім’я означає цей предмет, тобто предмет, на котрий можна показати пальцем. У загального імені такого предмета немає, отже завжди існує спокуса сказати, що загальним іменам в дійсності нічого не відповідає, або ж сказати, що вони відображають схоже між предметами, тобто їх загальні ознаки. Останнє як раз і стверджував Боецій. Універсалії, на його думку, є результатом мисленнєвої абстракції. Іншими словами, універсалії, згідно з Боецієм, властиві тільки мисленню, але відображають при цьому дещо реальне. Такою є суперечлива позиція Боеція в питанні про універсалії, котра несе в собі зародки як середньовічного реалізму, так і середньовічного номіналізму.У творі “Розрада Філософією” Боецій описує перебування у в’язниці і стан відчаю, котрий його охоплює через несправедливість того, що відбувається. В цій ситуації його і відвідує певна дама, в котрій від впізнає свою давню знайому Філософію. В ході тривалої бесіди Філософія зцілює Боеція від страждань, наводячи аргументи на користь того, що все, що відбувається, має вищий сенс. Зцілюючи Боеція, Філософія звертається до його віри в Бога і у небесну родину. Вона доводить, що світом керує універсальне божественне проведіння, під керівництвом якого знаходиться велике благо для людини. Знайшовши в цьому розраду, Боецій готується зустріти смерть зі стоїчною байдужістю.Філософія втілює для Боеція зв’язок з уже минулим легендарним античним світом, а також зв’язок зі світом Божественного Вищого Розуму. Вона дає людині відчуття своєї причетності до вічного буття, великого Космосу, тому справжній філософ не може боятися смерті. Боецій у своєму трактаті фактично поєднує християнське вчення з вченням античних стоїків, тому “Розрада Філософією” довгий час, особливо в Середні віки і в епоху Ренесансу, була настільною книгою практично кожного видатного філософа. “Про троїстість”. Своєрідність позиції Боеція полягає в тому, що при вирішенні тринітарної проблеми він користується поняттям “субстанція”. Субстанція – це основа, на якій тримається все решта. Субстанція, згідно з Боецієм, це те, що саме визначає свої атрибути, або ж невід’ємні властивості. Отець, Син і Святий Дух, згідно з Боецієм, – це не три різних бога, а три іпостасі, або, точніше, три атрибути однієї і тієї ж божественної субстанції. В одному відношенні Бог є Отцем, в іншому – Сином, а в третьому – Святим Духом. При цьому втрата якого-небудь з цих атрибутів Бога неможлива. Від атрибутивних властивостей, котрі є невід’ємними, Боецій відрізняє акциденції, тобто випадкові властивості, котрі можуть бути, а можуть і не бути. Боецій наводить приклад стосунків між рабом і господарем. Людина є господарем по відношенню до раба. Коли раб помирає, то господар перестає бути господарем, не змінюючи при цьому своєї сутності.