22.Ідеї волі і демократії у політичному житті українського козацтва

Ідеї волі ma демократії в суспільно-політичному житті козацтва. У становленні й розвитку центральної ідеї правової думки України — ідеї незалежної й суверенної держави — значне місце відводилося проблемам волі та демократії. Навколо них формувалася суспільна думка багатьох поколінь передових мислителів. Ці морально-етичні й соціально-політичні цінності поряд з такими, як правда, добро, справедливість і краса, близькі кожній вільній людині, кожному народові. Для України XV—XVII ст. вони мали особливу значущість. Адже із середини XVI ст. більшість українських земель була загарбана чужоземцями: польськими, литовськими та угорськими феодалами. З півдня та південного сходу не припинялися грабіжницькі напади турецько-татарських орд. Султанська імперія, одна з наймогутніших у тогочасному світі, утвердилася на Чорному морі й Балканах, заволоділа гирлами Дунаю, Дніпра, Дністра та Дону, спрямовувала свої експансіоністські дії на завоювання України, Білорусії та Польщі.

За цих умов боротьба за свободу, за виживання українського народу була першочерговим завданням. Йшлося про те, бути чи не бути українській нації.

Аналіз джерел чітко показує, що соціальною основою виникнення козацького руху був протест українського трудового люду проти жорстокого феодального гноблення, головним чином польською шляхтою. Сміливі й мужні лицарі з українських селян і міщан не бажали миритися з феодально-кріпосницьким та іноземним пануванням.

Волелюбних утікачів принаджував незаселений родючий український степ, де вони могли займатися вільно, без феодального примусу хліборобською працею й розпоряджатися виробленим продуктом. Це був уже новий, капіталістичний тип суспільних відносин.

Своєю вільною, без феодального примусу працею українське козацтво розвивало власну передову економіку. У Запорозькій Січі ніколи не було кріпацтва й уперше в Свропі склалася прогресивна форма багатогалузевого фільваркового господарства (фермерський тип). Таким чином, становлення козацтва як суспільного стану нерозривно пов'язане з проблемою свободи, волелюбності, забезпечення умов для розвитку творчих здібностей людини. Тож не випадково в наступні періоди, коли підписувалися договори між Україною та Росією, в усіх текстах з українського боку звучали вимоги про «підтвердження прав і вільностей «козаків і шляхти, що «надані з віків... щоб ні в чому не були порушені».

Специфічною особливістю козацтва було те, що мирне хліборобське життя зосереджувалося переважно в «прикордонній зоні». Воно зазнавало постійних спустошливих нападів ординців, кримських татар і ногайців. Козакам доводилось одночасно займатися хліборобською справою та збройним захистом своїх поселень. Це зумовлювало формування особливого типу людини, здатної поєднувати різні типи діяльності — трудової й військової, тоді як в інших країнах вони існували окремо, закріплювалися за різними класами і станами. В усталених уявленнях про козака перша його іпостась, тобто виробничо-трудова, геть затінюється другою — військовою: звідси поширене ототожнення козацтва з лицарством, зовсім не виправдане з соціально-економічного погляду. Насправді ж вільний труд на вільній землі невіддільний від самої суті козацтва й становить одну з його фундаментальних рис.

Отже, у другій половині XVI — на початку XVII ст. козацтво сформувалося як своєрідний суспільний стан, причому досить численний. Воно мало свою еліту в особі гетьманів, шляхти, генеральної старшини. Козацька верхівка була високоосвіченою, а діти козаків становили значний прошарок серед студентів Києво-Могилянської академії.

Важливе значення у зростанні суспільної ролі козацтва відіграв захист ним релігійних і національних прав українського народу. Історичні обставини українського життя привели до того, що в цей час національні інтереси, національне змагання, національна боротьба сконцентрувалася на точці оборони існування православної церкви. Обороняючи її стан, володіння, козаччина прихилила до себе всі оті верстви, які обстоювали національні й релігійні інтереси українського народу.

Саме ці стани виступили головною державотворчою силою в будівництві й функціонуванні козацько-гетьманської держави, очолили боротьбу українського народу за національне визволення.