Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
EBAT_SUKA_V_ROT_EBAL11.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
205 Кб
Скачать
☆

46. Національно-самостійницька концепція м.Міхновського.

Консервативні погляди характерні також для Миколи Міхновського, який у брошурі «Самостійна Україна» закликав до відновлення самостійної України на підставі Переяславської угоди, порушеної російським царизмом. Погляди М. Міхновського також збігалися з ідеями національно-державницького напряму, зокрема з ідеями про широкі політичні й громадянські права, самоврядування земель, про суд присяжних, а також з ідеєю національно-демократичної держави у вигляді президентської республіки з двопалатним парламентом (радою представників і сенатом).Думки М. Міхновського про необхідність рішучого відмежування України від Росії, акцент на силових методах досягнення національно-визвольної мети, а також проголошення виключно етнічного принципу формування нації (Україна для українців) лягли в основу націоналістичної ідеології. Погляди М. Міхновського грунтувалися на консервативному, національно-державницькому й націоналістичному ідеологічних напрямах.

47. Націотворча державницька концепція в.Липинського.

Творення національної української державності було змістом життя та найвищою політичною цінністю для В’ячеслава Липинського. Він жив у той час, коли ідея національної державності перебувала на периферії політичних інтересів української інтелігенції. Вихована на марксистській літературі, сприйнявши народницьку та просвітницьку ідеології (важко собі уявити соціального мислителя на межі ХІХ і ХХ століть, якого оминуло б захоплення марксизмом) українська інтелігенція бачила в державі насамперед “машину придушення”, продажну і всевладну бюрократію, що всіляко пригнічує народні маси. Політичним вектором часу було гасло “земля та воля”. В той час як усі були федералістами та соціалістами, Липинський виступає як самостійник та монархіст. Його політичні ідеї та переконання суперечили духові часу, творили образ романтика-утопіста, політика-ізгоя, який захищає монархію. Він гостро переживав невідповідність свого світогляду модним на той час ідеям політичного істеблішменту, “потойбічність” і “нереалістичність” своїх ідеалів,ідентифікуючи себе із Дон-Кіхотом у політиці. В.Липинський вважав неприпустимоюповедінку еліти, яка прагнула знайти собі союзника поза межами України і захопити з йогодопомогою владу в країні. Особливістю і позитивним елементом консерватизму В.Липинського була ідеяполітичної інтеграції як засобу творення незалежної національної держави. Нація для нього –це всі громадяни держави. Націоналізм В.Липинського зводиться до того, що українцівідрізняються від інших народів, що проживають в Україні, насамперед своєю політичноюінтеграцією. Липинський був проти “необмеженої влади держави над суспільством”. Це є одним ізпарадоксів концепції вченого, Рушійною силою суспільного розвитку є провідна верства, яку В.Липинськийхарактеризує через сталість та динаміку, стани, організаторів і організованих. Організатори є активною меншістю, організовані – пасивною більшістю. Чим більший досвід політичного життя у збірній пам’яті нації, чим більш розвиненийволюнтаризм (свідома воля, яка визначає вибір найкращих методів здійснення бажань тавміння керувати на підставі науки), тим більший ступінь інтелігентності нації, тобто тимбільше розвинена серед провідної верстви здатність спокійно обсервувати громадянськіявища. Вузловими пунктами своєї конкретної української політичної програми вченийназиває поняття територіального патріотизму української нації і українського консерватизму,які, на його думку, здатні перебороти внутрішні органічні слабкості українства. Політико-соціологічна концепція В.Липинського підпорядкована вирішеннюпрактичного завдання – побудові незалежної української держави. Важлива роль при цьомуналежить ідеології. У розумiннi В.Липинського держава не може існувати, тим більше утворитися, безаристократії. На його думку, аристократія не може постати без стихійної волі до влади, до сили, доризику, до самопожертви, до панування. У функціонуванні держави релігія сприяє налагодженню відносин між активноюменшістю і пасивною більшістю, в чому і реалізується її соціально-організуюча роль. Запропонований Липинським принцип поділу духовної і світської влади, незважаючина певну нечіткість формулювання, виявився досить плідним

. 48/ Осмислення і спроби втілення національно-державницької ідеї в революційну добу української історії (1917-1920 рр.). . Дністрянський сформулював національно-державницьку концепцію, провідною ідеєю якої є право кожної нації на автономію та державну незалежність. Він доводив, що кожна нація має право на самовизначення на її етнічній території. В основу своєї концепції вчений поклав розроблену ним теорію суспільних зв'язків. Суспільні зв'язки він поділяв на органічні, суб'єктами яких є сім'я, рід, плем'я, народ, держава, та організаційні, носіями яких виступають класи, партії, товариства, церква. Суспільним зв'язкам притаманні такі найважливіші характеристики: держава є лише суспільним зв'язком найвищого типу; всі правові норми є також і соціально-етичними нормами; все, що впродовж століть генетично склалося в суспільних зв'язках, є реальною основою держави і права; авторитет держави як суспільного зв'язку знаходить головну підтримку в авторитеті окремих суспільних зв'язків, які є вищим критерієм істини, оскільки формуються на основі норм, прийнятих в окремих сім'ях, родах, племенах, класах, політичних партіях, країнах, окремими громадянами; суспільні зв'язки мають свої специфічні інтереси. Виходячи з цих характеристик суспільних зв'язків, С. Дністрянський робить висновок, що в їх основі лежать традиції певного народу й держави, що історично склалися. Україна має не тільки право на самовизначення, а й відповідні державницькі традиції. Розвиток суспільного життя в Україні відбувається так, як і в інших країнах Західної і Середньої Європи. У ній суспільний лад спирається на сім'ю, рід, плем'я. Основи майбутньої державності складалися ще в родовій суспільній організації: кожний рід очолював князь, обраний усіма членами роду. Першу українську державу С. Дністрянський, таким чином, відносить до часів Київської Русі, як це робив М. Грушевський. На відміну від племен Західної Європи, де держави часто формувалися шляхом завоювань чужих земель, український народ постійно проживав на власних землях. Київська держава також існувала на власній землі. Козацько-гетьманська держава часів Б. Хмельницького теж виникла іншим, не загальноприйнятим шляхом, а в результаті спротиву народу економічному кріпацтву з боку Польщі та кримських татар. Ця держава не була агресивною, вона створювалася лише для оборони. С. Дністрянський робить висновок, що Україна має всі історичні та правові підстави для національного самовизначення, утворення власної державності на своїй етнічній території. Майбутню незалежну українську державу він уявляв як народну республіку, влада в якій належить народові та обраним органам і здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]