- •1.“Права, за якими судиться малоросійський народ”
- •3. “Слово про закон і благодать” Іларіона та “Поучення” Володимира Мономаха як інтегральні твори політичного характеру
- •4.Б.Кістяківський про значення правових норм для суспільного життя і утвердження правосвідомості
- •5.В.Винниченко “Відродження нації”
- •6.В.Винниченко “Заповіт борцям за визволення”.
- •7.В.Липинський “Листи до братів-хліборобів”.
- •8.Визначення майбутнього державного устрою України у творах м.Костомарова.
- •9.Владні відносини і суспільно-політична думка Київської Русі.
- •13.Гуманістичні погляди українських середньовічних мислителів.
- •14.Д.Донцов “Націоналізм
- •15. Еволюція поглядів м.Грушевського від ідеї перетворення Росії у вільний союз вільних народів до осмислення проблеми національного самовизначення українського народу.
- •17.Загальні положення Конституції п.Орлика.
- •18. Загально-демократичний етап в історії української політичної думки (хіv-кін.Хvііі ст.).
- •20.І.Дзюба “Інтернаціоналізм чи русифікація”
- •21.І.Лисяк-Рудницький як історик і політолог.
- •22.Ідеї волі і демократії у політичному житті українського козацтва
- •23.Ідея “демократичної, соціальної, правової держави” та перспективи її втілення в суспільну практику.
- •24. Ідея слов’янського єднання в історико-політологічній концепції м.Костомарова.
- •26. Конституційний лад, права і свободи людини і громадянина за Конституцією України
- •27.Конституційний проект “Устрій Галицької держави”
- •28.Конституційний проект м.Драгоманова “Вольный Союз-Вільна Спілка”
- •29.Конституційний проект м.Міхновського і його порівняння з конституційним проектом м.Драгоманова.
- •31.Конституційний процес часів незалежної України
- •32.Конституція Пилипа Орлика
- •33.Конституція унр
- •35.Концепція правової держави б.Кістяківського
- •36.Концепція української історії м.Грушевського
- •38М.Грушевський “Хто такі українці і чого вони хочуть?”.
- •39.М.Драгоманов – основоположник політичної науки в Україні
- •40.М.Драгоманов як політичний мислитель та його концепція вітчизняного лібералізму.
- •42. «Дві руські народності»
- •43.Народницький напрям в історії української політичної думки та його представники.
- •44.Націократична модель української держави м.Сціборського.
- •46. Національно-самостійницька концепція м.Міхновського.
- •47. Націотворча державницька концепція в.Липинського.
- •49. Осмислення і спроби втілення національно-державницької ідеї в революційну добу української історії (1917-1920 рр.).
- •53. Політична діяльність і політична свідомість перших київських князів.
- •54.Політичний трактат с.Оріховського “Напучення королеві польському Сигизмунду Августу”.
- •55. Політичні ідеї та концепції в.Винниченка.
- •57. Політичні концепції у Києво-Могилянській Академії.
- •58. Політичні погляди Богдана Кістяківського
- •59. Політичні погляди м.Хвильового
- •63.Правозахисний рух в Україні: основні постаті і підходи.
- •65. Причини виникнення і характерні особливості розвитку течії націонал-комунізму на українському грунті. §1. Микола Міхновський — романтик української ідеї
- •66.Проблема місця України між Сходом і Заходом в політичній думці післявоєнної української еміграції.
- •69.С.Мазлах, в.Шахрай “До хвилі. Що діється в Україні і з Україною?”.
- •70.Соціально-політична програма колектократії як складова “теорії конвергенції”.
- •71.Суспільно-політичні ідеї і.Вишенського.
- •75. Суспільно-політичні погляди українських дисидентів-шістдесятників.
- •78. Теорія національного самовизначення українського народу в політичній спадщині м.Грушевського.
- •81. Український націонал-комунізм: теоретичні пошуки поєднання нац
- •84. Утвердження політичної науки як навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах України.
- •88. Формування і утвердження українського лібералізму. “Історія Русів”.
- •90. Чотири Універсали Української Центральної Ради. Конституція унр та її політико-правові ідеї.
39.М.Драгоманов – основоположник політичної науки в Україні
В історичному процесі розглядав М. Грушевський питання "держави". У його поглядах на державу відбився вплив М. Костомарова та М. Драгоманова. Державно-бюрократична машина, заснована на імперському централізмі та монархічному абсолютизмі, усім набридла, а найбільше попсполеним народам. Прогресивні діячі, у тому числі М. Груніспський, висували ідеї демократизму на ґрунті свободи особи як складової частини маси, що не може не позначатися на свободі самої маси. А це вимагає відповідного державно-політичного вираження. І знов зазвучали ідеї, які проповідували М. Костомаров, М. Драгоманов, С. Подолинський, І. Франко, М. Павлик, ідеї, що історично виходили від Кирило-Мефодіївського товариства. Автономно-федералістичних поглядів М. Грушевський дотримувався і в часі, коли він очолював Центральну Раду України, сподіваючись на чесну і справедливу феде-рацію з Росією, і тільки внаслідок об'єктивно необхідних процесів пішов на проголошення суверенітету УНР.
Як історик М. Грушевський прагнув з'ясувати питання ролі держави в історичному плані. Тут значення мало, чи держава відповідала чи не відповідала потребам народу. Саме у цій сфері М. Грушевський шукав ілюстрації своїм поглядам. Першим чинником стала Руська держава з центром у Києві, а згодом зі своїм продовженням у Галичі XII-XIV ст. Важливо було довести, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті І не була принесена варягами. Цій меті учений присвятив розділ аналізу норманської теорії походження Київської держави.
І хоч спіткала сумна доля Київську .Русь і Галицько-волинську державу, все ж український народ ікращі його сини поривалися до соціального й національного визволення, до творення української державності. Учений показав дві наступні спроби державотворення.
У наукових працях М. .Грушевського "народ" і "держава" нерозривно поєднані з "героєм в історії". Щоправда, М. Грушевський виставляв на перший план народ, а не особу. За його словами, свою книгу про Богдана Хмельницького він хотів би присвятити не йому - вождеві, а творчим стражданням українських мас, усім, хто болів тілом. і духом, напружував сили фізичні й інтелектуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації, перетворюючи це велике потрясіння, викликане "героєм Богданом" і його компанією, в динаміку життя цілої України.
"Герої в історії" з'являються і виростають не самі із себе, у відриві від конкретно-історичних умов, без врахування, стану, вимог і потреб самого народу, у якого слід шукати підтримки. Як зазначає О. Пріцак, концепція "героїв в історії" М. Грушевського виходить із твердження: "Люди, а в тім історичні постаті є продуктом епохи і середовища". У такому ключі учений в основному й розглядав історичні постаті. Але М. Грушевський був далекий від того, щоб трактувати історичних діячів як просте, механічне, автоматичне породження епохи і середовища, бо "герой в історії" діє, отже, виявляються його розум, воля, сила, а це вже суб'єкт, а не просто і тільки об'єкт історії. На цій основі і стає можливим оцінювати роль, значення "героя в історії" у світлі вимог та потреб народу.
До демократично-народницького напряму належать Михайло Грушевський, Ростислав Лащенко, Сергій Шелухін.
Вони відстоювали такі принципи:
1) визнання народу рушійною силою історичного процесу;
2) розуміння українського народу як окремої культурної одиниці;
3) обґрунтування ідей народоправства у вигляді народно-демократичної республіки;
4) федеративний устрій України;
5) відстоювання автономії України в складі федеративних чи конфедеративних союзів;
6) надання переваги колективним формам власності як історично традиційним.
У праці "Українська партія соціалістів-революціонерів та їх завдання" М. Грушевський захищав ідею пріоритету інтересів народу, суспільства над інтересами держави. У схемі викладу історії України він обґрунтував думку про український народ як окрему етнокультурну одиницю, що є спадкоємницею Київської Русі та сформувала свої етно-культурні риси в умовах Галицько-волинської та Литовсько-Польської держав.
М. Грушевський розглядав українську націю як виключно хліборобську, що внаслідок чужоземного панування втратила вищі класи; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність думки, високі культурні й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного інстинкту, низький рівень освіти, культурного та політичного виховання).
У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації - через об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи зверху, коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями. Правда, після ліквідації УНР більшовицькою Росією, М. Грушевський визнавав необхідність існування української незалежної держави, але лише тимчасово, орієнтуючись у майбутньому на входження Росії й України в загальноєвропейську федерацію.
