55. Політичні ідеї та концепції в.Винниченка.

талановитий прозаїк, драматург, публіцист, політик, голова Генерального секретаріату Центральної Ради і голова Директорії Української народної республіки. Розроблена ним концепція державності України ґрунтується на принципах соціалізму та федералізму. На його думку, реальним ідеалом в існуючих умовах є автономія України у складі Російської Федерації на принципах рівності, взаємовигідних економічних зв' язків, збереження державної цілісності Росії та України. Пізніше, в праці "Відродження нації" Володимир Винниченко під впливом реального політичного розвитку України переглядає свої погляди стосовно союзу України та Росії на основі федерації. Почуття панівної нації, що формувалося століттями у свідомості росіян, в тому числі у свідомості "простих" людей - великоросів, швидко не зникне. Отже, як політичний діяч Володимир Винниченко еволюціонує від ідеї української культурно-національної автономії у складі Російської федерації до відродження ідеї української державності і незалежності. Та метою Володимира Винниченка стала не сама державність, а відродження нації, пробудження в народі національної гідності. Державність є тільки засіб для досягнення мети. Володимир Винниченко, осмислюючи уроки української історії, визначає роль української еміграції у творенні вільної, суверенної України, вважає, що Українська держава є створена народом, всією українською нацією в процесі великого перевороту в Росії. Але існуюча українська державність не може задовольняти потреби національного відродження. Україна поки що не самостійна, а залежна від Росії, живе і береже в собі ідею незалежності, щоб у слушний момент здійснити головну мету: створити суверенну демократичну Україну. В. Винниченко пропонує свій варіант творення соціалізму, який він назвав "колектократизацією". Його суть в об´єднанні, "себто: негайно, але без зброї, почати переводити приватну власність на засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця... Не націоналізація, а соціалізація. Краще сказати: колектократія, себто влада колективна. Ще простіше... організація кооператорів продукційних, торговельних, фінансових, аграрних і таких інших, колектократизація всього національного господарства...". В. Винниченко закликає соціалістів, комуністів і радикалів погодитися на ідеї "інтенсивної кооперації господарства" й законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейти на колектократизацію.

57. Політичні концепції у Києво-Могилянській Академії.

Києво-Могилянська академія, ставши першим вищим на вчальним закладом на східних та деяких південних слов’ян­ських територіях, зробила вагомий внесок у формування світосприймання, розуміння та осмислення суспільного жит тя. У тогочасних історичних умовах польсько-шляхетського панування на Україні українці не мали власної державності, влада на їхніх землях належала польському королеві, була ворожою і чужою українському народові.  Теорія освіченого абсолютизму, створена Ф. Прокоповичем, визнавала верховним носієм державної влади лише освіченого володаря, “філософа на троні”. Освіта і розвиток наук розглядалися як основа історичного процесу, сили держави і добробуту. При цьому наголошувалося, що тільки освічена монархія може забезпечити розвиток науки, мис­тецтва, ремесел, мануфактур.Теорія абсолютизму тісно пов’язувалася з тогочасною суспільно-політичною боротьбою за владу і майнові інтереси світської аристократії та церковної ієрархії. Й у цій боротьбі Ф. Прокопович стояв на боці Петра І, займаючи відмінні від С. Яворського позиції. Тут зіткнулися дві різні теорії держави і права, пов’язані з різними панівними силами тогочасної Росії. Разом з іншими діячами академії — С.Яворським, Ю.Кониським, П.Величковським та Ф.Прокоповичем — він розвивав погляди на співвідносний церкви і держави, світської та церковної влади. Єдиною владою, силу якої в умовах наступу шляхетської Польщі можна було протиставити польському королеві, була влада православної церкви. Розвиваючи ідею її верховенства, Могила вважав, що ідеальний володар — це сильний православний цар, який повинен бути вірним православ'ю, вірі в Бога, від якого одержав владу і перед яким звітується. Про верховенство церкви над владою царя, про підпорядкованість царя владі церкви не йшлося. Звичайно, у Росії верховенство церкви ніколи не було реальним. П.Могила рекомендував цареві радитися з мудрими духовними радниками, а церкві відводив роль радника, а не верховника. Такі погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали інші діячі Києво-Могилянської академії.