43.Народницький напрям в історії української політичної думки та його представники.

Демократично-народницький напрям започаткувало Кирило-Мефодіївське братство, головним ідеологом якого був Микола Костомаров. Його «Закон божий (Книга буття українського народу)», що синтезував романтичні ідеї з радикальними політичними і соціальними ідеями та християнськими цінностями, був програмою кирило-мефодіївців. Ця програма містила такі ідеї:

1) визнання української етнокультурної ідентичності;

2) створення самостійної української республіки в рамках федерації слов'янських народів;

3) знищення кріпацтва й утвердження суспільного ладу на засадах правової і соціальної рівності в дусі християнського заповіту;

4) протиставлення українських демократичних традицій традиціям аристократичної Польщі й самодержавної Росії.

Суспільно-політичні засади кирило-мефодіївців слугували орієнтиром українському рухові, який був оформлений у мережу громад — напівконспіративних гуртків демократично зорієнтованої інтелігенції. Одним із лідерів цього руху був історик Володимир Антонович, який першим назвав Київську Русь українською державою, обгрунтував природне походження нації, охарактеризував основні принципи життя трьох народів: українців (принцип демократизму, що забезпечує права для особи), поляків (принцип аристократизму, що призводить до боротьби між різними соціальними групами), росіян (принцип авторитету державної влади, що спричинюється до самодержавства).

Політична думка в Україні у XIX—XX ст. формувалася в умовах, коли зникав традиційний сільськогосподарський уклад життя і його змінювало індустріальне суспільство, коли відбувалися процеси національно-культурного й національно-політичного відродження України. Якщо попередня політична думка в Україні розвивалася в руслі релігійних, династичних та козацько-станових традицій і не була оформлена у відповідну теоретичну та ідеологічну систему, то в XIX—XX ст. вона набула рис, властивих європейським ідеологічним напрямкам і течіям.

Так, Іван Лисяк-Рудницький, спираючись на ідеологічні цінності, виділяє у тогочасній політичній думці такі напрями: демократично-народницький, націоналістичний, консервативний, комуністичний. А Володимир Потульницький на основі методології історичного дослідження суспільно-політичного життя в Україні наголошує на народницькому, консервативному і національно-державницькому напрямках.

Аналізуючи політичну думку в Україні, ці підходи можна поєднати, оскільки вони доповнюють один одного, незважаючи на відмінності у критеріях класифікації. Варто виділити ще один напрям у політології — лібералізм, хоч в українському контексті він лише частково збігався з подібною течією в Європі.

До демократично-народницького напряму належать Михайло Грушевський, Ростислав Лащенко, Сергій Шелухін. Вони відстоювали такі принципи:

1) визнання народу рушійною силою історичного процесу;

2) розуміння українського народу як окремої культурної одиниці;

3) обгрунтування ідей народоправства у вигляді народно-демократичної республіки;

4) федеративний устрій України;

5) відстоювання автономії України в складі федеративних чи конфедеративних союзів;

6) надання переваги колективним формам власності як історично традиційним.