54.Політичний трактат с.Оріховського “Напучення королеві польському Сигизмунду Августу”.

С. Оріховський засуджував теологічну теорію походження влади, вважав неприпустимим підпорядкування світської влади духовній, як і змішання їх функцій. Повчав короля: його влада не поширюється на церкву, а сфера впливу єпископа повинна обмежуватися стінами собору. Вибори єпископів — турбота короля.Звертаючись до короля, публіцист стверджував: не всяка людина здатна здійснювати владні повноваження, але тільки та, хто прагне до правди і справедливості, до того ж сама вміє учитися. Державне управління буде варварським, якщо ті, хто його реалізують, не поважають знань, ігнорують науку про правду і справедливість, тобто про право. Розум і знання — головні властивості правителя, стражі нашої душі.Як Аристотель вважав найкращою Афінську політію, так Оріховський зразковою формою держави — «Польську політію» з її республіканським ладом. У ній забезпечені особиста свобода, політичні і юридичні права повноправних громадян — шляхти. Складовими частинами Польської політії називав короля, сейм, суспільство, а основними суб´єктами її — священика, короля, лицаря (тобто шляхтича), сейм. Інше населення (орачі, ремісники, торговці й ін.) виконує роль слуг. Взаємодія і взаємозалежність цих суб´єктів і об´єктів політики регулюється за допомогою чітко визначених прав і привілеїв.Король, за Оріховським, — верховний суб´єкт Польської політії, управління якого залежить від його оточення. «Потрібно дивитися, з ким живеш, — пише він у «Напученні». — Хто не гідний короля? Відповідаю: ті, хто завжди хвалять». А хто гідний? Ті, відповідає публіцист, хто іноді засуджує короля, вказує на його помилки. На першому місці у короля, правителя повинні бути справи не особисті, але суспільні. Він покликаний піклуватися про схильність до себе людей. «Без доброзичливості підданих влада ... неміцна і недовговічна».«Що в державі більше: закон чи король?» — порушує гостре питання Оріховський. І доводить: закон у державі вище короля, адже він обмежений законом. Саме закон є «правителем вільної держави», але правителем «мовчазним, глухим, сліпим». Він не може кого-небудь вислуховувати, його не можна умовити. Тому король — тільки посередник, інтерпретатор закону, його «вуста, очі, вуха». Він повинен робити лише те, що велить закон. Для нього важливо довести підданим: у державі править не людина, а закон.У короля дві фортеці, повчає Оріховський: справедливість і віра. Вони втілені в праві. Право захищає свободу. Вона обумовлена природним правом, є природною властивістю людини, тому що особистість може реалізувати себе тільки завдяки свободі. У державах тиранічних усе населення — невільники. Гегемонія права в державі, писав мислитель, унеможливлює тиранічну владу і сваволю чиновників. Реальна свобода громадян можлива лише за рахунок правових регламентацій влади. Закон — душа і розум держави. Закони повинні відповідати принципам природного права і змінюватися у випадку невідповідності їм. Уся діяльність монарха повинна спрямовуватись на створення умов життя підданих, що відповідають вимогам природного права.Як необхідний засіб забезпечення верховенства закону, заснованого на даних природою правах людини, Оріховський обґрунтовує необхідність чіткого поділу влади в державі. За запропонованою ним схемою, ідеальною для Речі Посполитої, король здійснює виконавчу владу, що реалізує закони й обмежену ними. Становий представницький двопалатний орган (Сенат і Сейм) — законодавчу владу, де панує не однодумність, а право творити закони, «вільно говорити тобі правду в вічі». Мислитель радить королю піклуватися про обрання в Сенат найкращих, талановитих, вчених. Мета сенату і короля — благо усіх у державі. З огляду на сумний досвід вирішення спірних справ шляхтою Оріхов-ський наполягає: приватні інтереси, питання «моє» і «твоє» — справа судової, а не законодавчої влади. Суд повинен складатися з виборних суддів, рішення яких остаточні, як у Стародавньому Римі.Таким чином, слідом за Аристотелем мислитель виділяє в Польській подітії законодавчу, виконавчу і судову владу, набагато випередивши їх теоретичне обґрунтування Ш.Монтеск´є. Така тріада влади в «Напученні» постає гарантом верховенства закону, миру і злагоди в державі.С.Оріховський закликає короля не порушувати республіканські принципи і слідувати їм, цінувати свободу слова і громадської думки, «шанувальників мудрості» (філософів), наближувати їх, прилучати до державного управління. Мислитель підкреслює значення «правдивої мудрості» і справедливості, заснованих на законах, у державній політиці, виховання в суспільстві прихильності їм. Король повинен піклуватися про школи і гімназії («житла мудрості»), про справедливість нагород і покарань, цінувати честь і гідність людини. Це й буде турботою про «здорове тіло» республіки.