Причини поразок Червоної армії на початку війни

Історичні реалії свідчать, що напередодні війни Радянський Союз мав об'єктивні передумови для належної відсічі Німеччині. Трагедія тяжких поразок 1941 р. не була фатальною, їх причини криються в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. В нових історичних умовах необхідно було організувати та спрямувати зусилля мільйонів людей на відсіч ворогові. Але парадокс історичної ситуації полягав у тому, що система, яка внаслідок численних кричущих прорахунків та помилок авторитарної влади поставила країну перед безоднею, мусила в умовах найгострішої воєнно-політичної кризи своїми нещадними, тоталітарними методами врятувати її від загибелі. Тому причини поразки Червоної армії в початковий період війни були складні й багатозначні, об'єктивні й суб'єктивні — вони мали як зовнішній, так і внутрішній характер.

Розв'язуючи війну проти СРСР, фашисти були переконані у швидкій перемозі, маючи для своїх сподівань певні підстави. На той час економіка Німеччини створила величезний військово-економічний потенціал, який спирався на ресурси майже всієї окупованої фашистами Європи і перевищував радянський в 2,5 раза. До того ж «армія вторгнення» з майже дворічним досвідом ведення сучасної війни мала в своєму розпорядженні не лише трофейну зброю й боєприпаси, 180 дивізій, а й власні сучасні види озброєнь, чого бракувало Червоній армії.

Хоча радянське керівництво і запевняло народ, що майбутня війна відбуватиметься на «чужій території» і «малою кров'ю», країна та армія до неї виявилися не готовими. Час, виграний укладенням договору з Німеччиною про ненапад у 1939 р., не був ефективно використаний для посилення боєздатності Червоної армії, вироблення воєнної доктрини.

Навпаки, проводячи лінію на зміцнення авторитарного режиму, Сталін та його підручні розгорнули репресії проти командного складу армії. В УРСР було репресовано понад 15 тис. військових, що значно послабило боєздатність збройних сил. Терор знекровив командування Київського та Харківського військових округів. На початку реалізації «плану Барбаросса» Гітлер говорив про Червону армію як про «військо без керівників». Не випадково у своїх мемуарах маршали О. Василевський та Г. Жуков висловлювали думку про те, що якби не було 1937 р. (маючи на увазі репресії), можливо, не було б і війни в 1941 р.

Тривалий час радянська пропаганда експлуатувала міф щодо «фактора раптовості» нападу, який був потрібен Сталіну для виправдання своїх помилок і прорахунків. Але радянське керівництво знало, що з 25 травня 1941 р. вермахт перекидав до західного кордону нашої країни 100 ешелонів на добу з військовою технікою і озброєнням. За 11 місяців до початку війни прикордонники затримали 5 тис. німецьких розвідників. За цей період німецькі літаки 324 рази порушували повітряний простір і проводили розвідку. Агентурна розвідка інформувала Сталіна навіть про дату фашистського нападу на СРСР.

Серед тих, хто працював у німецькому тилу, виконуючи відповідальну розвідувальну роботу, були і вихідці з України. Зокрема, український живописець М. Глущенко (агентурне ім'я «Ярема») ще в червні 1940 р. передав до Москви відомості про «план Барбаросса». У травні 1939 р. перший з виходців України, удостоєний звання Героя Радянського Союзу, начальник розвідуправління КОВО генерал-майор І. Проскуров подав Сталіну відповідний матеріал, але тоіі, будучи переконаним у ненападі Німеччини на СРСР, залл-шався глухим до даних розвідки, а з тими, хто ставив під сумнів цей висновок, розмова була короткою: табір або розстріл. Сталіну говорили те, що він хотів почути.