29. Внутрішня і зовнішня політика зунр. Історичне значення Акту Злуки унр і зунр Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (зунр). Злука унр і зунр

1. Історичні умови напередодні утворення ЗУНР. Напередодні поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух у західноукраїнських землях.

Переговори делегації Української Центральної Ради з представниками країн Четверного союзу в Бресті завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати велику частину Холмщини і Підляшшя УНР, а решті західноукраїнських земель надати автономію, перетворивши їх в окремий край.

Протягом тривалого часу австро-угорська влада відмовлялася виконувати це зобов'язання, і тільки 16 жовтня 1918 р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918 р. українські парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини, керівники політичних партій і церковних ієрархів створили у Львові орган представницької влади - Українську Національну Раду. її очолив Євген Петрушевич.

19 жовтня Українська Національна Рада оголосила про намір об'єднати всі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Північну Буковину і Закарпаття) у єдину українську державу, і зробити це мирним шляхом.

Рішучими супротивниками цих планів виступили польські державні кола, що спиралися на численне польське населення, сконцентроване здебільшого в містах Східної Галичини. 28 жовтня в Кракові була створена Польська ліквідаційна комісія. її представники повинні були 1 листопада 1918 р. прибути до Львова, щоб прийняти від австрійського намісника владу над Східною Галичиною.

Частина молодих українських офіцерів, які вважали, що в рамках чинних законів домогтися визнання Української держави мирним шляхом не вдасться, ще у вересні 1918 р. створили Центральний військовий комітет. Коли про плани Польської ліквідаційної комісії стало відомо у Львові, на терміново зібраному засіданні Центрального військового комітету було вирішено підняти повстання.

2. Утворення ЗУНР. Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабну війну.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

3. Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи внутрішньої політики були такими:

- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР- Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко й організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік;

- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта-гривня; відновлювалися залізниці;

- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи проголошувалися державними.

4. Зовнішня політика ЗУНР. Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Однак Польща не збиралася відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР із 59. 22листопада 1918 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя.

Оскільки Антанта прийняла «14 пунктів» президента США В. Вільсона, спрямовані на демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням про допомогу в сприянні визнання проголошеної республіки.

Але прохання про допомогу виявилось марним. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, що була зацікавлена у зміцненні Польщі в противагу Німеччині. А лідери Польщі були переконані, що утворення ЗУНР було лише на користь Австрії та Німеччині.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалось питання про врегулювання відносин з Польщею. У ході її роботи була внесена пропозиція про укладання перемир'я між Польщею і ЗУНР, що припускало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не міг, і війна з Польщею продовжувалася.

Після деякого успіху в червні 1919 p., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківськаофензіва), 100-тисячна польська армія тимчасово відступила. Але сили були нерівними. Наприкінці липня поляки знову відкинули УГА до ріки Збруч. Польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь.

21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є «невід'ємною частиною Польщі».