Катерина II (імператриця Росії)

рос. Екатерина II Великая

Софія АвґустаФредерікаАнгальт-Цербст-Дорнбурґ

8-ма Імператриця Російської імперії

Час на посаді:

28 червня (9 липня) 1762 — 6 (17 листопада) 1796

Попередник Петро III

Наступник Павло I

Народилася 2 травня 1729

Померла † 17 листопада 1796

Санкт-Петербург

Національність німкеня

Чоловік Петро III

Діти Павло I

Анна Петрівна

Олексій Григорович Бобринський

Єлизавета Григорівна Тьомкіна

Батьки ХристіанАвґустАнгальт-Цербстський

Йоганна Елізабет

Релігія православна (з 1744)

Катери́на ІІ «Вели́ка» (Катерина Олексіївна Романова, рос. Екатерина II Великая, імя за народженням: Софія АвґустаФредерікаАнгальт-Цербст-Дорнбурґ, нім. SophieAugusteFriederikevon Anhalt-Zerbst-Dornburg) (*2 травня 1729, Штетін, Пруссія — † 17 листопада (6 листопада за старим стилем) 1796, Санкт-Петербург) — російська імператриця (1762—1796) дому Романових.

Дружина (вдова) імператора Петра III, мати імператора Павла І.

Епоха царювання Катерини II в російській і європейській історіографії Нового часу одержала назву «освіченої монархії» і вважається «золотим віком» російського імперського абсолютизму.

Походження, дитинство, юність

Принцеса Софія Августа ФредерікаАнгальт-Цербст-Дорнбург, (в історичній літературі звичайно зветься Софія Ангальт-Цербстська), народилася 2 травня 1729 в місті Штетін (нім. Stettin), Пруссія — тепер Щецін, Польща.

Була дочкою князя ХристіанаАвґустаАнгальт-Цербстського з шляхетського роду Асканіїв, губернатора тодішньої пруської провінції Штетін та принцеси Йоганни Елізабет з роду Гольштайн-Готторп.

9 липня 1744 вона прийняла православ'я й отримала ім'я Катерина Олексіївна на честь Катерини I. У 1745 вийшла заміж за великого князя Петра. Нещасна в шлюбі, велика княжна наполегливо й багато вчилася.

Правління

В 1762 Петро III став імператором. Через 6 місяців його вбили внаслідок змови, про яку знала його дружина. Вступивши на престол, вона відразу широко виявила свої таланти державного діяча.

Провела реорганізацію Сенату (1763), церковну реформу (секуляризацію земель) (1763-64), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала Укладальну комісію («Комиссия об Уложении», 1767-69). Видала «Установу для управління губерній…» («Учреждение для управлениягуберний…», 1775), Жалувану грамоту дворянству (1785) і Жалувану грамоту містам (1785).

За її правління відбулася Селянська війна 1773-75 рр. під проводом О.Пугачова.

За Катерини II внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-74 та 1787-91 рр. Російська імперія розширила свої кордони та закріпилася на Чорному морі, приєднала Північне Причорномор'я, Крим, Кубань. Прийняла під російський протекторат Картвело-Кахетинське царство (Східну Грузію, 1783). В період її правління за активної участі Росії відбулися три розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795).

Листувалася з Вольтером та іншими діячами французького Просвітництва.

Політика щодо України

Під час правління Катерини II землі колишнього Кримського ханства увійшли до складу Російської імперії. Таким чином зникла ця безпосередня військова загроза. Зникла потреба в козацьких військах, Запорозькій Січі і Гетьманщині. 1764 року було скасовано гетьманство, 1765-го розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775-го ліквідовано Запорозьку Січ, 1782-го у Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на 3 намісництва. 1783 року розформовані козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії.

Після зникнення загрози з боку Запорозької Січі та Кримського ханства створилися умови і почався стрімкий розвиток господарства на півдні України. Були засновані нові або перейменовані такі міста як Одеса, Катеринослав, Сімферополь, Севастополь. Почали розвиватись заводи (мануфактури) і торгівля — за одночасного погіршення життя селян північніших українських і російських земель. Південь України швидко заселяли люди з різних куточків світу. Серед них — українці та росіяни (переселенці з закріпаченої частини Російської імперії), болгари, серби, греки (переселенці з Османської імперії), німці (переселенці з різних німецьких князівств, які перебували у стані занепаду), євреї (переселенці з земель Речі Посполитої).

1785 року, видавши «Жалувану грамоту дворянству», Катерина II законодавчо оформила права та привілеї російського дворянства, прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. Вона особисто віддавала накази про придушення антикріпосницьких виступів в Україні — Коліївщини (1768) та Турбаївського повстання (1789—93).

Правління Катерини II позначилося дальшою русифікацією України. 1783 року в Києво-Могилянській Академії запровадили російську мову викладання.

1786 — проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічну незалежність православної церкви від держави, зокрема, в Україні. Церква перетворилася на частину імперського державного апарату.

Після включення до складу Російської імперії Правобережної України уряд Катерини II проводив тут політику, спрямовану на ліквідацію греко-католицької церкви, підпорядкованої Риму.

Притаманні персонально Катерині але також симвлічно-характерні для всієї її епохи риси російського дворянства і аристократії: суміш агресивності й загарбництва, віроломства і підступності під маскою лібералізму, добродійності, добропорядності та простодушності — іронічно змалював відомий російський лірик XIX-го ст. граф А. К. Толстой у своїй історико-сатиричній поемі «Историягосударствароссийского от Гостомысла до Тимашева»[1]:

…Какая ж тут причина

И где же корень зла,

Сама Екатерина

Постигнуть не могла.

«Madame, при вас на диво

Порядок расцветет,-

Писали ей учтиво

Вольтер и Дидерот,-

Лишьнадобно народу,

Которомувымать,

Скореедать свободу,

Скорей свободу дать».

«Messieurs,- имвозразила

Она,- vousmecomblez»[2],-

И тотчасприкрепила

Украинцев к земле.

Знищення Запорізької Січі і запровадження кріпацтва залишило великий слід в свідомості українського народу, через це образ Катерини ІІ набув поширення в усній народній творчості. Наприклад, у пісні «Ой з-за гори, з-за лиману» про неї згадується так:

«Ой царице Катерино!

Що ж ти наробила?

Степ широкий, край веселий

Та й занапастила!»[3]

Про Катерину ІІ неодноразово згадував в своїй творчості Тарас Шевченко, наприклад у поемі «Великий льох»:

«Що тая цариця —

Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!…»[4]