3.6. Міра відсоткового ризику

У низці наукових праць акцентується на тому, що менеджери зосереджують свою увагу на незбігу термінів погашення, вико­нання чи переоцінки відсоткових активів і пасивів і проводять ана­ліз «розривів» термінової відсоткової структури (gap analisis) [233]. Статті аналітичного балансу групують окремо: відсоткові активи і пасиви (вони приносять відсотковий дохід чи витрати, наприклад облігації, боргові зобов'язання, кредити, депозити тощо), невідсот-кові активи і пасиви (наприклад, рахунки ностро і лоро), грошові кошти в касі, пайові цінні папери, основні фонди, власні кошти, ін­ші активи. Відсоткові активи і пасиви групують за терміном до по-гашення чи переоцінки (тобто за терміном надходження відсотково­го доходу) на кілька діапазонів. Чим більша кількість діапазонів використовується (чим коротші діапазони), тим точнішими вважа­ються обчислення. Зокрема, застосовується таке групування: перші 12 діапазонів по місяцях, чотири квартальних діапазони, потім річні діапазони і нарешті діапазон з відкритою межею. Групування на ді­апазони здійснюється, як правило, так, щоб усі відсоткові активи бу­ли враховані в діапазонах, що передують останньому, у котрому час­то враховують активи й пасиви з великим терміном чи безстрокові.

Розрив (Gар) заданої терміновості визначається як різниця між сумою відсоткових активів заданої терміновості А, і відсот­кових пасивів заданої терміновості L1. Для кожного діапазону можна обчислити величину такого розриву:

Можна розрахувати кумулятивний розрив (Comulative Gap) як суму розривів, що містять усі діапазони, починаючи від t₀ ДО Т:

Можна також обчислити коефіцієнт відношення розривів до загального обсягу активів (Gap Ratio,):

а також коефіцієнт кумулятивних розривів:

Позитивний розрив означає, що відсоткові активи в межах за­даної терміновості перевищують за обсягом пасиви. Якщо відсот­кові ставки зростуть, то збільшення відсоткового доходу переви­щить зростання вартості обслуговування боргу (відсоткових витрат), і отже, зросте чистий відсотковий дохід. Якщо ж відсот­кові ставки знизяться, доходи по відсоткових активах становити­муть більше, ніж вартість обслуговування боргу, а чистий відсот­ковий дохід знизиться.

Негативний розрив означає, що відсоткові пасиви в межах да­ної терміновості перевищують за масою активи. Якщо відсоткові ставки зростуть, вартість обслуговування боргу (відсоткові ви­трати) зростуть більше, ніж відсотковий дохід, і чистий відсотко­вий дохід знизиться. Якщо ж відсоткові ставки знизяться, вар­тість обслуговування боргу зменшиться більше, ніж відсотковий дохід, а чистий відсотковий дохід зросте. Чим більшою є абсолю­тна величина розриву, тим сильніший вплив зміни відсоткових ставок на відсотковий дохід, тобто тим більшим є ступінь ризику. Ідеальним з погляду мінімізації ступеня ризику є нульовий розрив, але, по-перше, така ситуація нереальна, по-друге, за впе­вненості щодо зростання чи зниження відсоткових ставок можна прагнути до збільшення доходів, нарощуючи позитивний чи негативний розрив відповідно.

Серед гіпотез, що приймаються при використанні розривів як вимірювачів відсоткового ризику, заслуговує на увагу гіпотеза стосовно симетричного руху ставок для різних інструментів, тобто якщо ставки по овернайту (добовому міжбанківському депо­зиту) зростуть на 1 %, то й по кредитах, облігаціях, депозитних сертифікатах вони також зростуть на 1 %.

У [233] зазначається, що апарат дюрації й опуклості є доско­налішим відносно апарату розривів, але він вимагає проведення складніших розрахунків по портфелю банку. Для пакета обліга­цій ці обчислення набагато простіші й суттєво ефективніші.

3.7. ПАРАМЕТРИ РИЗИКУ ДЕРИВАТИВІВ

Параметри ризику деривативів (похідних фінансових інстру­ментів) вимірюють за допомогою низки показників, які познача­ються грецькими буквами, тому в цілому їх інколи називають грецькими (the Greeks). Так, показник ризику (Delta) вимірює ве­личину зміни вартості даного фінансового інструмента V за зміни базового цінового чинника r (наприклад, ставки відсотка):

Якщо зобразити на площині залежність вартості інструменту від базового цінового чинника лінією, то дельта характеризує кут нахилу (величина дельти дорівнює тангенсу цього кута). Зв'язок між дюрацією і дельтою має такий вигляд:

Зміну дельти за змін базового цінового чинника вимірює та­кий показник ризику, як гама (Gamma):

Гама вимірює той же ризик, що й опуклість [233]. Якщо про­філь ризику є опуклим, гама додатна, якщо профіль ризику ввіг­нутий, гама від'ємна, якщо профіль ризику — пряма, то гама до­рівнює нулю. Показник гама є важливим для опціонів.

Вега (Vega) — це також один з низки кількісних вимірювачів ризику похідних фінансових інструментів, що вимірює зміну ва­ртості фінансового інструменту за зміни дисперсії (волятильності) базового цінового чинника:

Показник ступеня ризику тета (Theta) вимірює зміну вартості фінансового інструменту при зміні терміну, що залишився до ви­конання контракту t:

Не рідко цей показник міститься в звітах про прибутки і збит-ки інвестиційних компаній.

Показник ступеня ризику ро (rho) використовується для вимі­рювання показника зміни вартості відсоткових опціонів за зміни відсоткової вставки.

Показник ступеня ризику лямбда (Lambda) вимірює зміну вар­тості опціонів за зміни рівня дивідендів d для опціонів на акції чи рівня валютної відсоткової ставки для валютних опціонів:

Зміні гами за зміни базового цінового чинника відповідає показник швидкості (speed):

Якщо дельта — це перша похідна функції вартості фінансово­го інструменту по базовому ціновому чиннику, то гама — це дру­га похідна, а швидкість — це похідна третього порядку. Показ­ник швидкості дозволяє менеджерові слідкувати за змінами гами й дельти при роботі з опціонами (здійснювати виважений моні­торинг, ураховуючи ризик).

Зміну дельти з плином часу, що залишився до виконання кон­тракту, вимірює такий показник кількісної оцінки ризику, як осо­бливість (charm):

Якщо, скажімо, портфель похідних фінансових інструментів хеджується так, що його дельта (чутливість щодо змін цінового чинника) дорівнює нулю, то хеджування підлягає постійним що­денним корективам і показник особливості покаже, наскільки ак­тивною повинна бути тактика щодо хеджування.

Колір (color) є ще одним показником ступеня ризику деривативів. За його величиною вимірюють зміну гами в міру плину ча­су до виконання контракту:

Наприклад, з наближенням моменту виконання за кольором менеджери можуть визначитися, як невеликі зміни ціни базового активу вплинуть на хеджуваня [233].

РОЗДІЛ 4