1.5. Альтернативність

Варіанти дій (стратегій, проектів) прийнято називати альтер­нативами. Альтернатива — невід'ємна складова проблеми при­йняття рішень за умов невизначеності, конфліктності: якщо не­має з чого обирати, то нема ні вибору, ні невизначеності.

Звідси висновок: для постановки задач прийняття рішень в умовах невизначеності необхідно мати хоча б кілька альтернати­вних варіантів дій. Американський менеджер ЛіЯккока згадує [301], як його шеф у «Форд моторе компані» Роберт Макнамара наголошував, що «...ніколи не приймає серйозного рішення, не маючи за душею принаймні двох його варіантів».

Альтернативи бувають незалежними і залежними. Незалежними є ті, будь-які дії з котрими (вилучення з розряду, відокремлення як кращої) не впливають на якість інших альтернатив. Якщо альтерна­тиви залежні, то оцінки одних з їх множини впливають на якість оцінок інших. Розглядаються різні типи залежності альтернатив. Найпростішою та очевидною є безпосередня групова залежність: якщо вирішено розглядати хоча б одну альтернативу з групи, то не­обхідно розглядати і всю групу. Так, зокрема, при плануванні роз­витку міста рішення щодо збереження історичного центру тягне за собою необхідність розгляду всіх варіантів його реалізації.

Задачі прийняття рішень суттєво відрізняються також залежно від наявності альтернатив (стратегій) на момент прийняття рі­шень. Нерідко зустрічаються задачі, коли необхідні альтернативи вже задані, визначені і необхідно лише вибирати, у певному ро­зумінні, кращі з цієї множини. Наприклад, ми прагнемо відшука­ти найефективнішу фірму з наявних фірм певного профілю, кра­щий варіант щодо заміни обладнання з множини наявних варіантів, кращий портфель цінних паперів із заданої множини паперів тощо. Особливістю цих задач є замкнута й така, що не розростається, множина альтернатив. Власне, цим задачам буде присвячено основ­ний матеріал, який наводиться далі. Але існує множина задач іншо­го типу, де низка альтернатив з'являється лише після прийняття ос­новних рішень. Наприклад, необхідно опрацювати правила відкрит­тя кредитів у банку для організацій і приватних осіб. У цьому випа­дку альтернативи (конкретні організації чи приватні особи) принци­пово з'являються лише після того, як будуть опрацьовані та опри­люднені правила. Так, для опрацювання конкурентної стратегії М. Портер виокремлює такі три основні стратегії (правила), які ма­ють досить універсальний характер і можуть застосовуватися щодо низки конкурентних сил. Це — перевага (лідерство) у витратах, ди­ференціація, фокусування.

Перевага (лідерство) у витратах створює свободу вибору дій щодо цінової політики, а також у визначенні рівня дохідності. Стратегія зниження витрат широко використовувалась на ранніх стадіях розвитку ринку в кінці XIX — на початку XX століття. Тепер вона здобула оновленої популярності у зв'язку з тим, що розвиток ринкової економіки вступив у так звану епоху дефляції, тобто період загального зниження цін і доходів населення.

Диференціація означає створення фірмою продукту чи послу­ги з універсальними властивостями, котрі найчастіше бувають закріпленими товарною маркою. Інколи універсальність товару лише декларується, тоді можна казати про уявну диференціацію. Ця стратегія дістала поширення у країнах з розвинутою економі­кою у другій половині XX століття з приводу насичення й інди­відуалізації споживчого попиту.

Фокусування — це зосередження уваги на одному із сегментів ринку, на певній групі покупців (наприклад, лише на покупцях похилого віку чи матеріально забезпечених, чи покупцях похило­го віку, котрі добре забезпечені), певній групі товарів або геогра­фічно обмеженому секторі ринку. Поряд з перевагами у конкуре­нтній позиції загальні стратегії обтяжені певним ризиком.

Останнім часом дедалі важливіше місце посідає стратегія ін­форматизації, котра забезпечує впровадження нових ефективних способів управління, таких як реінжиніринг [263]. Окремо можна говорити про розробку стратегії безпеки з урахуванням її зовні­шніх і внутрішніх аспектів.

Важливою проблемою сучасного українського господарюван­ня є розробка стратегії виживання. Особливе значення це має для державних і колишніх державних підприємств.

Основні цілі стратегії виживання:

• пристосування (адаптація) до ринкових умов;

• уникнення неефективних методів господарювання, що вичер­пали себе;

• забезпечення стабільності господарської діяльності;

• збереження ресурсного потенціалу, особливо колективу ви­сококваліфікованих фахівців й управлінців.

Коли альтернатив багато (сотні чи тисячі), тоді увага особи, що приймає рішення, не може зосередитись на кожній з них. У та­ких ситуаціях зростає необхідність у чітких, формалізованих правилах (алгоритмах) щодо здійснення вибору, у процедурах використання експертної інформації, в опрацюванні комплексу правил, які дозволяють проводити у життя несуперечливу і по­слідовну політику. Зазначимо, що в опрацюванні таких правил та алгоритмів існує потреба й тоді, коли кількість альтернатив неве­лика (до 20). У разі вирішення таких задач, як, наприклад, вибір траси газопроводу, вибір плану розвитку міста, основних альтер­натив, з аналізу яких починається вибір, порівняно небагато. Але вони не єдино можливі. Часто на їх підґрунті в процесі вибору виникають нові альтернативи. Первісні, основні альтернативи не завжди задовольняють учасників процесу вибору, але вони допо­магають їм краще зрозуміти, чого власне не вистачає. Цей клас задач називають задачами з конструйованими альтернативами.

Низка теорій вибору рішення, що використовуються в систем­ному аналізі, виходить з того, що вже задана множина альтерна­тив, тобто вже є з чого обирати, і справа полягає лише в тому, як вибирати. Якщо до цієї множини не ввійшла дійсно найкраща альтернатива, то жоден з методів вибору її не відшукає.

Генерування альтернатив, тобто ідей про можливі способи до­сягнення мети, є процесом творчим. Серед методів генерування альтернатив найпоширеніші, зокрема, такі: мозковий штурм, синектика, ділові ігри, розробка сценаріїв та морфологічний аналіз [218].

Мозковий штурм є методом, розрахованим на отримання ве­ликої кількості різноманітних пропозицій. Для проведення сеансу мозкового штурму комплектують спеціальну групу з 6—7 осіб. Сеанс відбувається у два етапи: на першому заохочується вису­вання будь-яких, навіть, на перший погляд, безглуздих пропози­цій. На другому етапі експерти уважно вивчають висунуті ідеї та оцінюють їх за допомогою спеціальних критеріїв. Частину ви­словлених пропозицій відхиляють, а ідеї, що відповідають усім критеріям, передають для подальшого опрацювання.

Синектика є методом генерування альтернатив через асоціа­тивне мислення, пошук аналогій, здогадок за асоціацією. Для цього формується група з 5—7 осіб, які змінювали свою профе­сію та фах, психологічно сумісні, активні. Група цілеспрямовано, систематично обговорює проблему, спираючись на будь-які ана­логії. Використовуються всі види подібності (безпосередня, опо­середкована та умовна), а також, можливо, і фантастичні аналогії. Синектика орієнтована на створення невеликої кількості альтер­натив, що розв'язують проблему.

Розробка сценаріїв (сценарний аналіз) — це метод створення альтернатив конструюванням правдоподібних послідовностей дій і подій, які можуть відбуватися з досліджуваною системою [297]. Сценарій являє собою прогнозований стан майбутнього стану до­сліджуваної системи (її модель) після прийняття відповідного рі­шення. Основні евристичні рекомендації при створенні сценаріїв такі: 1) корисно розробляти «сприятливий» та «несприятливий» сце­нарії, між якими можуть бути сценарії, які моделюють майбутнє, для врахування невизначеності та конфліктності; 2) корисно вводити до сценарію активно протидіючий елемент для урахування «песиміс­тичної ситуації»; 3) не варто заглиблюватися у деталі сценарію, які надмірно чутливі до невеликих варіацій на початкових стадіях.

Ділові ігри — це своєрідне імітаційне моделювання ситуацій, де учасники гри поводяться так, нібито вони дійсно виконують певну роль в управлінні системою; при цьому реальність заміню­ється деякою моделлю (наприклад, адміністративні ігри тощо). Такі ігри найчастіше використовуються для навчання, дедалі час­тіше — для експериментального пошуку альтернатив, особливо у слабо формалізованих або ж неформалізованих ситуаціях. Важ­ливу роль у ділових іграх відіграють контрольно-арбітражні гру­пи, які керують формуванням імітаційної моделі, реєструють хід гри та узагальнюють отримані результати.

Останнім часом дедалі ширше застосовується суперпозиція зазначених вище способів генерування альтернатив.