28. Міжнародна економічна політика

28.1. Зовнішньоекономічна політика

Цілі, засоби та методи. Складність і багатофактор-ність механізму зовнішньоекономічної політики визначає різно­маніття її цілей та завдань. Вони можуть бути класифіковані на стратегічні (довгострокові), що передбачають структурну перебу­дову секторів економіки, безпосередньо пов'язаних з зовнішніми ринками, і тактичні, короткострокові, зумовлені поточними по­требами.

Стратегічні цілі мають забезпечувати нормальне функціону­вання національної економіки; формуються вони на державному рівні. Короткострокові, тактичні цілі постають під впливом різно­манітних чинників, у тому числі на мікрорівні (фірмовому і т. п.). Вони розраховані на отримання короткострокових, кон'юнк­турних вигід і можуть суперечити довгостроковим стратегічним цілям.

Формування цілей і завдань зовнішньоекономічної політики визначається внутршшьополітичними міркуваннями: необхідніс­тю вирішення соціально-економічних проблем, скорочення без­робіття, підвищення зайнятості в певних районах і галузях тощо.

Пріоритет мають цілі й завдання, безпосередньо пов'язані з першочерговими зовнішньоекономічними проблемами, у багатьох випадках важко відокремлюваними від внутрішніх економічних процесів. Наприклад, регулювання дефіцитів торговельних і пла­тіжних балансів, крім безпосереднього впливу на зовнішню за-

551

Розділ VII

28. Міжнародна економічна політика

боргованість і непрямого впливу на курс національної валюти, тісно пов'язане зі зміною співвідношення попиту і пропозиції на деякі товари на внутрішньому ринку (зокрема, внаслідок обме­ження їхнього імпорту), тобто може визначати темпи зростання інфляції.

Серед цілей і завдань зовнішньоекономічної політики одними з найпоширеніших є ті, які передбачають забезпечення збуту національних товарів на ринках інших країн, створення кращих умов для своїх фірм у конкурентній боротьбі з експортерами.

Важливою є і роль тих цілей та завдань зовнішньоекономічної політики, котрі сприяють вирішенню внутрішніх економічних проблем. Розвиток державного регулювання господарського жит­тя підвищує значення цього аспекту зовнішньоекономічної полі­тики, що охоплює широкий набір різноманітних напрямів впливу. Це забезпечення національної промисловості певними видами ресурсів, передусім енергосировинними, диверсифікація джерел їх отримання для досягнення безперебійного забезпечення ними своєї країни, проведення антициклічних заходів, сприяння стабі­лізації внутрішньогосподарської кон'юнктури, прискорення тем­пів економічного розвитку і науково-технічного прогресу вна­слідок підвищення вигідності участі в міжнародному поділі праці іт. д.

Засобами зовнішньоекономічної політики вирішуються й інші внутрішньоекономічні завдання, зокрема фіскальні — поліп­шення стану державних фінансів, сприяння структурній перебу­дові економіки тощо.

Не всі цілі та завдання, які пов'язані з внутрішніми еконо­мічними процесами, справляють однаковий вплив на торговель-но-економічні відносини з іншими країнами, і далеко не всі сприяють розвиткові цих відносин. Багато з них мають своїм безпосереднім наслідком посилення протекціоністських тенден­цій, які негативно впливають на взаємну торгівлю, що, втім, характерно не тільки для даної групи цілей зовнішньоекономічної політики.

В цілому в практиці торговельно-економічних відносин порів­няно рідко формулюються окремі конкретні цілі, так чи інакше не пов'язані з іншими. Частіше має місце взаємодоповнюованість цілей і завдань, їх тісне ув'язування з політичними, військово-стратегічними, ідеологічними та іншими концепціями й напря­мами діяльності. Водночас при визначенні цих цілей та завдань відповідні кола й організації змушені зважати на об'єктивну необ­хідність поглиблення участі в міжнародному поділі праці на основі

552

довгострокового взаємовигідного співробітництва в різних галузях економіки, політики й культури.

У своїй діяльності з регулювання зовнішньоекономічних зв'яз­ків країни використовують широкий набір засобів і методів тор­говельної й кредитної політики. До них належать різноманітні тор­говельні договори та угоди, в тому числі угоди про економічне співробітництво. На національному законодавстві базується митно-тарифне регулювання торговельно-економічних відносин, пере­важно імпорту, а адміністративні акти широко використовуються для створення нетарифних бар'єрів у сучасній міжнародній торгівлі. Важливу роль відіграють різноманітні засоби регулювання експорту, особливо так званих стратегічних товарів, а також засоби, які засто­совуються для здійснення політики в галузі кредитів.

Протягом повоєнного періоду, особливо в останні десятиліття, спостерігалося поширення різноманітних форм правового оформ­лення співробітництва. Функціонували спеціальні двосторонні ро­бочі групи з найважливіших проблем у цій галузі. Ці комісії, створені на високому рівні (заступники глав урядів, міністри), багато зробили для розвитку торговельно-економічних відносин між країнами.

Особливе значення угоди про промислове, економічне та на­уково-технічне співробітництво мають у відносинах із країнами ЄС. З 1975 p., після переходу на єдину торговельну політику щодо інших країн, більша частина компетенції в галузі договірно-пра­вової практики перейшла від національних органів до ЄС. Тому подібні угоди за відсутності договірно-правового оформлення взає­мовідносин між іншими країнами та ЄС є основними юридич­ними актами, що визначають умови розвитку взаємних торговель­но-економічних відносин.

Серед засобів зовнішньоекономічної політики, що базуються на внутрішньому (національному) законодавстві, найвагомішими є митно-тарифні системи. Мито, як і договори, також належить до найстаріших засобів торговельної політики, проте нині його роль та сутність значно змінилися. Мито перетворилося на одне з найактивніших знарядь захисту продукції національної еконо­міки. Про це, зокрема, свідчить рівень митного захисту в роз­винутих країнах. Деякі держави широко застосовують практику встановлення в митних тарифах різних ставок оподаткування тих самих товарів для країн, що користуються і не користуються режимом найбільшого сприяння (РНС).

Але в цілому значення митних тарифів знижується, оскільки в міжнародній торгівлі дедалі більшої ваги набувають нетарифні

₁₈о-'« 553

Розділ VII

28. Міжнародна економічна політика

обмеження імпорту, застосування яких може звести нанівець пере­ваги РНС. До найвідоміших і часто застосовуваних видів нетарифних обмежень належать повне або часткове ембарго, ім­портні кількісні квоти, антидемпінгове законодавство і сама прак­тика його застосування, «добровільне» обмеження експорту, різ­номанітні адміністративні правила (відповідність стандартам і ви­могам безпеки використання, санітарні, ветеринарні та інші сер­тифікати, упаковування, маркування і т. п.)- Нетарифні обмежен­ня широко використовуються окремими країнами щодо імпорту товарів із зарубіжжя.

За останні роки зросло застосування всіх названих видів нета­рифних обмежень, але дедалі чіткіше простежується їхня спря­мованість проти товарів із колишніх соціалістичних країн та країн, що розвиваються. За останні десятиліття розвинуті країни ввели багато нових обмежень імпорту, в тому числі на такі важливі для експорту інших країн товари, як чорні метали, електротехнічне й транспортне устаткування, побутова електроніка, перероблена сільськогосподарська продукція та ін.

Певні зміни відбулися і в засобах зовнішньоекономічної по­літики, які стосуються експорту з розвинутих країн. Найважливіші з них пов'язані з контролем над переданням передової технології та з політикою в галузі надання кредитів. Державні кредити або дер­жавне страхування кредитів можуть бути серйозним стимулом розвитку взаємовигідної торгівлі, тоді як їх стримування дуже швидко й негативно відбивається на обсязі товарообороту.

Завдяки об'єктивній потребі посилення різноманітних обмінів унаслідок розширення економічних і політичних зв'язків західні країни через канали державного регулювання стали більше сприя­ти участі своїх фірм і організацій у виставках, ярмарках, конфе­ренціях, симпозіумах та інших заходах, що проводяться в колиш­ніх соціалістичних країнах, а також здійсненню подібних заходів у себе. Істотно збільшилася кількість різноманітних економічних і торговельних делегацій та місій. На більш постійній основі стало розвиватися співробітництво між торговельними палатами та ін­шими громадськими організаціями, покликаними обслуговувати розвиток торговельно-економічних зв'язків.

Торговельна політика. Міжнародна торгівля безпосередню по­в'язана з економічними інтересами окремих країн. Ці інтереси переплітаються найскладнішим чином і нерідко заходять у про­тиріччя. Це й зумовило необхідність цілеспрямованого впливу держави на торговельні відносини з іншими країнами за допомо­гою тарифів і нетарифних методів регулювання. При цьому дер-

554

жава, регулюючи зовнішньоторговельні операції, має на меті ство­рення найсприятливіших умов для розвитку національної еко­номіки.

Традиційно вважалося, що найбільшою мірою інтересам краї­ни відповідає політика вільної торгівлі, при проведенні якої дер­жава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню тор­гівлю, дозволяючи їй розвиватися під впливом вільних факторів попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля дає змогу макси-мізувати обсяги продукції, що випускається в кожній із торгуючих країн, а також отриманий від торгівлі виграш.

Проте на практиці абсолютно вільної торгівлі ніколи не існу­вало. Уряди всіх країн вводять ті чи інші обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів та послуг.

Політика захисту національного ринку від іноземної конку­ренції шляхом використання митних тарифів та нетарифних ме­тодів регулювання називається протекціонізмом. Конкретні форми політики протекціонізму різноманітні, вони реалізуються на на­ціональному рівні, шляхом укладання дво- та багатосторонніх угод, охоплюють режим імпорту та експорту, правила контролю, стягнення мита та зборів та ін.

Економічна наука в цілому негативно ставиться до протекціо­нізму, однак його прихильники все ж трапляються в ділових та політичних колах деяких країн. Уряди багатьох країн, визначаючи зовнішньоторговельну політику, з одного боку, намагаються всі­ляко збільшити обсяги експорту, підвищуючи конкурентоспро­можність вітчизняної продукції на світовому ринку, а з іншого — намагаються обмежити імпорт, щоб знизити конкурентоспромож­ність зарубіжних товарів на внутрішньому ринку.

Фактично й сьогодні багатовікова дилема, що краще — вільна торгівля чи протекціонізм, — до кінця не вирішена. В історії міжнародної торгівлі були періоди, коли чаша ваги схилялася то в один бік, то в інший, але зовнішньоторговельна практика, як правило, не набирала крайніх, екстремальних форм.

Сучасний протекціонізм — явище здебільшого багатолике та приховане. Замість митних тарифів широко застосовуються не-митні методи захисту, протекціоністські дії часто мають вибір­ковий характер, тобто використовуються проти конкретних то­варів та продукції окремих галузей, а також проти деяких країн. Позиції протекціонізму більш сильні в країнах, що розвиваються, та в країнах з перехідною економікою, ніж у промислове розви­нутих країнах світу. Домінуючою все ж є тенденція до лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків.

555

Розділ VII

28. Міжнародна економічна політика