10.3. Об'єкти срт і форми трансферу технологій

Усі речі навколишнього світу являють собою об'єк-ти-носії технологій: природних, виробничих, суспільних. Об'єкти СРТ виступають в уречевленому та в неуречевленому виглядах.

До перших належить абсолютно переважна в міжнародній тор­гівлі за кількісними й вартісними показниками найрізноманітніша номенклатура товарної продукції виробничої сфери. Ці товари є матеріальними носіями втіленої в них технології продукту. У

187

Розділ II

10. Світовий ринок технологій

США, наприклад, у структурі загальних витрат на промислові вдосконалення і розробки в останні десятиріччя на виробництво нових товарів припадало 35 %, удосконалення існуючих товарів — 45 %, нових технологій — 20 %.

Товари класифікуються згідно з розробленим ЮНКТАД коефі­цієнтом технологічної місткості торгівлі (ТМТ), який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на ви­робництво товарів і торгівлю ними. Так, у країнах ОЕСР ви-сокотехнологічномісткими вважаються аерокосмічне устаткуван­ня (22,7 %), комп'ютери (17,5 %), електроніка (10,4 %), ліки (8,7 %) тощо; середньотехнологічномісткими — автомобілі (2,7 %), хімікати (2,3 %), різна промислова продукція (від 1,6 % до 1,8 %) і т. д.; низькотехнологічномісткими — будівельні матеріали (0,9 %), продукти харчування (0,8 %), судна (0,6 %), горні метали (0,6 %), текстиль, одяг, взуття (0,2 %).

Загалом середній коефіцієнт ТМТ для першої групи товарів становить 11,4 %, другої — 1,7 %, третьої —0,5 %.

Є й інші — якісні критерії віднесення продукції до високо-технологічної (наукоємної): частка зайнятих у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) — не менш ніж 2,5 % загальної чисельності працівників, досягнення світового рівня якості продукції, висока експортна квота, використання високих технологій (hi-tech) тощо.

Об'єкти СРТ у неуречевленому вигляді представлені результа­тами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нема­теріальними носіями технологій продуктів, процесів та управ­ління.

Класифікувати їх через внутрішню цілісність можливо лише умовно на:

• позаринкові: інформаційні масиви друкованої спеціальної пе­ ріодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо;

• потенційно ринкові: патенти, «ноу-хау», науково-технічна до­ кументація, копірайт, управлінський консалтинг тощо. Ймовір­ ність ринкового використання цих об'єктів СРТ дуже невелика. За статистикою, з усього числа новацій, що патентуються у світі, використовується не більше 3—5 %, відсів ідей на стадії їх утілення в продукт чи процес сягає 99 із 100, а з кожних

188

100 нових товарів ринок частково чи цілком відкидає до 90! Але навіть за такої жорсткої селекції новацій технологічний прогрес суспільства динамізується — настільки невичерпним є потен­ціал інтелекту;

• ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, інжиніринг, лізинг, копірайт, франчайзинг, наукоємні послуги у сферах вироб­ництва, обігу та управління, підготовка персоналу тощо. Як випливає з наведеної класифікації, об'єкти (технології) СРТ можуть набирати як товарного, так і нетоварного вигляду. Іншими словами, рух технологій на СРТ здійснюється у двох видах: комер­ційному і некомерційному.

Основне місце в комерційному трансфері технологій належить, як зазначалось, купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), опосередкованій торго­вельними угодами і контрактами.

Найбільше ж притаманним і специфічним для СРТ є ко­мерційний трансфер неуречевлених технологій, який створює ос­нову сучасних міжнародних науково-технічних відносин.

Основні форми трансферу і правового захисту інновацій та технологій:

Патентна угода — міжнародна комерційна угода щодо ус­тупки власником патенту права на його використання покупцеві. Патент — свідоцтво про право власності автора новації, яке підтверджує її новизну, виключне право автора на використан­ня; видається державним органом на строк до 15—20 років і діє тільки на території даної країни; потребує періодичних патент­них сплат.

Ліцензійна угода — міжнародна комерційна угода щодо надан­ня власником патентів, непатентних знань і досвіду, технологій покупцеві права на їх використання у визначених межах. Ліцензії надаються в неуречевленому або в уречевленому з іншими скла­довими технологій вигляді. Ліцензійні угоди є найпоширенішою формою комерційного трансферу технологій на СРТ.

Ліцензія — дозвіл власника патентів, непатентних знань і до­свіду, технологій покупцеві на їх використання у визначених ме­жах. Можуть бути патентними, непатентними, а також неви-ключними, виключними і повними, залежно від умов та обсягу прав на ліцензію, що надаються покупцеві.

Інші форми комерційного трансферу технологій: • передання «ноу-хау» — прикладних знань, досвіду та «секретів» технологій, що не патентуються, але мають практичну цінність;

189

Розділ II

10. Світовий ринок технологій

• лізинг — довгострокова оренда устаткування, насамперед ви- сокотехнологічного, з метою його прибуткового використання за мінімальних стартових витрат;

• договори з приводу копірайту — уступка виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану про­ дукцію;

• франчайзинг — використання для збуту товарів торговельної марки (індивідуального символу) їх виробника зі збереженням за останнім права власності на технологію їх виготовлення;

• надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, ме­ неджмент, підготовку персоналу тощо.

На практиці зазначені форми трансферу технологій доповню­ють одна одну, особливо в масштабних проектах, у міждержавних угодах про промислово-інвестиційне співробітництво, науково-технічну та виробничу кооперацію та ін.

Некомерційні форми руху технологій опосередковують процеси відтворення позаринкових об'єктів СРТ. Саме вони становлять «кореневу систему» розвитку міжнародного технологічного об­міну, посилення інтелектуального потенціалу й пріоритетності «людського капіталу» як продуцента інновацій. Сучасні «соціальні технології» дифузії власності, дивізіоналізації управління, делегу­вання повноважень, мотивації творчої праці можна порівняти з найрадикальнішими виробничими технологіями.

До некомерційних (квазікомерційних) форм трансферу і дифузії технологій належить міжнародне технологічне сприяння (допомога). Його цільова функція —через сферу технологій процесів, продуктів та управління допомогти країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою посилити ринкові основи економіки. Між­народне технологічне сприяння надається у формах:

• технологічних грантів, тобто безоплатного передання технологій і устаткування, у вигляді консалтингу та підготовки національ­ них кадрів;

• співфінансування, а саме реалізації спільних проектів з по­ криттям певної частини витрат за рахунок краши-реципієнта.

Таке технологічне сприяння може здійснюватися на двосто­ронній, багатосторонній (міжурядовій чи за участі регіональних організацій) та міжнародній (за участі міжнародних організацій) основі. В регулярних бюджетах більшості розвинутих країн, про­відних міжнародних організацій (ПРООН, ЮНІДО, ЮНКТАД, МВФ, МБРР та ін.) передбачаються спеціальні кошти на міжна­родне технологічне сприяння.

1 і

-?

«