8. Ринок міжнародних інвестицій

при цьому або дотримуються політики протидії розширенню впливу країн—експортерів капіталу, або вдаються до регулювання екс­порту та імпорту капіталу.

Механізм взаємовідносин фірми, що інвестує за кордон, і країни-реципієнта є ядром моделі купівельної спроможності. Спе­цифіка цих відносин розглядається як функція цілей, ресурсів та обмежень обох сторін. Кожна з сторін має активи, в яких за­інтересована інша сторона. Сторона з більшою купівельною спро­можністю одержує більший зиск. До початку вкладення інвестицій сторона-реципієнт має слабкі купівельні позиції, але в ході ін­вестиційного процесу зменшується її залежність і вона може на­полягати на перегляді умов інвестицій на свою користь і скоро­ченні пільг зарубіжним інвесторам, а також збільшенні частини прибутку національних фірм, національному режимі інвестування. Зарубіжний інвестор прагне при цьому зберегти технологічну та іншу залежність країни, що приймає.

Згідно з гіпотезою валютного простору, головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш силь­ною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

8.2. Міжнародний кредит як елемент міжнародного ринку позичкових капіталів

Міжнародний кредит — це відносини, що складаються між кредиторами і позичальниками різних країн із приводу надання, використання і погашення позики з виплатою процента.

Суб'єктами цих відносин виступають банки, кредитні установи різних країн, міжнародні інституції та інші юридичні й фізичні особи. Головна мета кредиторів полягає в отриманні максималь­ного процента чи підприємницького прибутку. При цьому джере­лом позичкового процента є додана вартість, що створюється в країні боржника.

Міжнародний кредит використовується для: • забезпечення перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів

між країнами та їх ефективнішого використання;

136

• посилення процесу нагромадження в межах усього світового господарства, коли тимчасово вільні кошти одних країн спря­ мовуються на фінансування капіталовкладень в інших;

• прискорення розвитку продуктивних сил тощо.

За цільовим призначенням кредити розподіляються на пов'язані і фінансові.

Пов'язані кредити — це суто цільові кредити, що закріп-люються в кредитній угоді (комерційний кредит для закупівлі певних товарів чи послуг та інвестиційний кредит, коли засоби спрямовуються на будівельні програми).

Фінансові кредити не мають цільового призначення.

За формою надання розрізняють товарні і валютні кредити.

За строками міжнародні кредити розподіляються на: коротко­строкові (терміном до 1 року), середньострокові (до 5 років), довгострокові (понад 5—7 років). Якщо короткострокові кредити обслуговують міжнародну торгівлю і міжнародний обмін послу-гами, а середньострокові кредити — експорт машин, обладнання тощо, то довгострокові — інвестиції в інфраструктуру та ви-

робНИЧу Сферу.

Традиційно міжнародні потоки капіталу поділяють на приватні і державні, довгострокові і короткострокові, прямі і портфельні за такою схемою:

А. Приватне кредитування (придбання прав власності).

1. Довгострокові вклади (облігації, акції, використання па- тентів чи авторських прав тощо):

а) прямі інвестиції (кредитування чи придбання акцій зару­ біжного підприємства, що є значною мірою власністю інвестора чи перебуває під його контролем);

б) портфельні інвестиції (кредитування чи придбання акцій зарубіжного підприємства, що не належить інвестору і не під­ контрольне йому).

2. Короткострокові вклади (терміном погашення до одного

року).

Б. Державне кредитування (чи придбання прав власності): переважно портфельні інвестиції і кредитування — як довго-, так і короткострокові.

Ситуація у сфері міжнародного кредиту постійно змінюється. Якщо ще не так давно основним світовим кредитором були США, то з 1973 р. на лідируючі позиції висунулися також країни— експортери нафти. Головними країнами-позичальниками завжди виступали країни, що розвиваються.

137

Розділ II