1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки

зиції, особливо в розвинутих країнах, займають економічний лі­бералом, що втілюється найповніше в господарській практиці Великої Британії та інших країн Західної Європи, і кейнсіанство, що впроваджується в Японії та в «нових індустріальних країнах» Південно-Східної Азії під назвою «модель стратеги розвитку», або «дивелопменталізм».

Моделі економічного лібералізму ефективніше діють в умовах розвинутих ринкових відносин та за наявності відповідних зако­нодавчих, організаційних, фінансово-кредитних і банківських інс­титутів. Ці економічні системи є переважно саморегульованими і передбачають мінімальне втручання держави в господарське

життя.

Дивелопменталізм генетично пов'язаний з меркантилізмом та протекціонізмом німецької історичної школи. Економічна по­літика здійснюється на основі акцентованого державного втручан­ня в господарські процеси, спрямована, як правило, на захист національного виробництва шляхом впровадження відповзшого податкового, митного, валютного, цінового режимів. Обов'язко­вою умовою дивелопменталізму є визначення урядом пріоритет­них галузей, державна підтримка їхнього розвитку, недопущення надмірної конкуренції та монополізму. Такий варіант економіч­ного розвитку тривалий час давав позитивні результати в Японії, Гонконзі, Сінгапурі, Тайвані, Південній Кореї, Малайзії, Таїланді, Індонезії та ін. Водночас саме в цих країнах у другій половиш 90-х років виникли серйозні економічні проблеми і кризові явища, які засвідчили необхідність подальшої лібералізації господарських процесів, надання їм більшої прозорості й гнучкості, приведення у відповідність із тенденціями глобального економічного роз­витку.

Таким чином, економічний дискурс на порозі III тисячоліття являє собою надзвичайно складну сукупність різнорівневих та ієрархічних структур (мега-, мета-, макро-, мікро-). Його субстан-ційний монізм, наукову гомогенність детермінують такі еконо­мічні константи, ж праця, виробництво, вартість (цінність), ба­гатство, що пронизують усі рівні й фази глобальної економіки та універсального, загального економічного знання. Водночас на­уковий поліморфізм економічного дискурсу визначається функ­ціонуванням в одній глобальній системі різноякісних за своєю зрілістю підсистем (синергізм, транзигивізм, дивелопменталізм). Синергічна підсистема включає в себе економічні відносини ін-дустріально розвинутих країн, розвиток яких здійснюється пере­важно за рахунок внутрішніх імпульсів і факторів на основі само-

25

Роздіа І

регулювання. Терміном «транзитивізм» охоплюються складні й суперечливі господарські зв'язки, що формуються в перехідних від плану до ринку економіках. Дивелопменталізм інтегрує величезну й доволі строкату сукупність країн, що розвиваються, Азії, Афри­ки та Латинської Америки.

Головне завдання мегарівня — пошук шляхів і способів ви­рішення головного, глобального протиріччя між зростаючою кіль­кістю населення планети і скорочуваністю природних ресурсів та джерел економічного розвитку, визначення загальнопланетарних (а в перспективі космічних) параметрів та індикаторів загальної економічної еволюції. Гносеологічна, епістемологічна достовір­ність мегапарадигми достатньо висока внаслідок найбільшої об'єктивності процесів та економічних явищ, що аналізуються на даному рівні.

Економічна метапарадигма характеризується вищим рівнем струк­турованості, диференційованості, її спільність базується, з одного боку, на кількісних критеріях, тобто на охопленні великих сукуп­ностей держав та їх економік, з іншого — на якісних показниках, що відображають близькість, спорідненість економік насамперед з погляду рівнів їхнього господарського, соціального, техніко-технологічного розвитку. Кожна з трьох метапарадигм (синергізм, транзитивізм, дивелопменталізм) зазнає доволі жорсткого впливу загальноцивілізаційних принципів і вимог економічного розвитку, а також внутрішньосистемних факторів та суперечностей.

Синергетична модель економіки найбільшою мірою набли­жається до загальноцивілізаційної парадигми і водночас є най­більш сприйнятливою до цивілізаційних флуктуацій. Й дискурсність у концентрованому вигляді відображається в сучасній «Економікс».

Дискурс транзитивної економіки формується симбіотично. З одного боку, в ньому зберігаються залишки традиційного марк­сизму, з іншого —зароджуються елементи синергійної (ринкової) економіки з суттєвою абсорбцією цивілізаційних рис та ознак. Спираючись на інтелектуальний, освітній потенціал та на інші порівняльні й конкурентні переваги, транзитивні економіки в процесі глобальної трансформації можуть посісти гідне місце в загальносвітовому поділі праці XXI ст.

Традиційна (дивелопменталістська) економіка найбільш від­далена від цивілізаційної субстанції, що значно ускладнює їхню парадигмальну сумісність. Якісні та кількісні параметри цих двох рівнів можуть різнитися на кілька порядків. Тому й вихід цієї групи держав на цивілзаційну траєкторію розвитку є найбільш складним і важкоздійснюваним.

26

1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економки

Сучасний економічний дискурс, очевидно, дедалі більшою мі­рою спиратиметься на філософію постмодерну, що дає змогу знайти новий синтез протилежних точок зору.

Основна суть сучасного економічного дискурсу та його істо­рична спадковість полягає у закріпленні головного принципу гос­подарської еволюції — всемірної економії сил природи і сил людини.

Контрольні запитання

ф Дайте визначення економічного дискурсу.

(D У чому полягає недосконалість економічного знання?

(D Схарактеризуйте головні риси світових цивілізацій.

(D Які складники цивілізаційного економічного дискурсу?

(D Назвіть головні елементи міжнародної економічної сис­теми.

(D Зіставте за головними економічними ознаками три типи сучасних метапарадигм: синергізм, транзитивізм, дивелопменталізм.