Список використаних джерел та літератури:

1. Сокульський А. Козацька «чайка»: конструктивні особливості й технологія виготовлення / А. Сокульський // Історія України. – 2001. – № 1. – С. 7 – 8.

2. Гурський Т. Морські походи запорозьких козаків (1578-1648) або Хто пив, того викидали за борт / Т. Гурський // Берегиня. – 2002 – число 3,02(34). – С. 3 – 12.

3. Боплан Г.Л. де Опис України / Гійом Левасер де Боплан; [переклад Я.І.Кравець, З.П.Борисюк]. – К., 1990. – 117 с.

4. Мицик Ю. А. Як козаки воювали: Історичні розповіді про козаків / Ю. А. Мицик, С. М. Плохій, І. С. Стороженко. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – 302с.

5. Брехуненко В. Морські війни українських козаків / В. Брехуненко. – К., 2007. – 80 с.

6. Крип’якевич І., Гнаткевич Б. та ін. Історія українського війська в 2 т. – К.: Варта, – 1994 – 384 с.

Пасюк Г.

студентка III курсу

науковий керівник − к.і.н.,

доц. Рудницька Н.В.

Внесок Костянтина Острозького у розвиток духовного і культурного життя українського народу

Рід князів Острозьких відіграв особливу роль в політичному, національному, культурно-освітньому житті Україні середини XIV — початку XVI століть. Саме із часів занепаду Галицько-Волинського князівства, коли західноукраїнські землі перебували під впливом Литовського князівства, а згодом Речі Посполитої під їхньою безпосередньою дією відбувається масштабна робота, пов’язана із культурницькими процесами, спрямованими на розвиток науки, освіти, друкарства у регіоні. Княжа резиденція – місто Острог майже три століття був важливим центром здійснення та реалізації державницької та релігійної політики князів [6, с.156-163].

Найвизначнішим представником роду князів Острозьких дослідники називають Василя-Костянтина Острозького (1526-1608 рр.). Він був одним із найвпливовіших військово-політичних діячів Речі Посполитої. Понад три десятиліття, з 1576 року й до самої смерті Острозький очолював Київське воєводство.

На високій посаді київського воєводи Костянтин-Василь протистояв татарським набігам, активно залучаючи до оборони ще розрізнені й мало організовані козацькі загони. Проте головною його заслугою була невтомна боротьба за збереження й розвиток православної культури на українських землях за умов утисків, а потім і неприкритих гонінь із боку католицької церкви та її посталої після Берестейського собору 1596 року уніатської ієрархії [6, с.123].

Багато зусиль князь докладав для розвитку освіти і науки в регіоні, бо добре знав, що тільки завдяки освіченості можна розв’язати питання релігійно-політичного протистояння. Культурницька діяльність Костянтина Острозького проглядається у широкомасштабній просвітницькій діяльності [2, с.4].

За цей час у 1576 році в Острозі розпочала діяльність перша вища школа — Острозька слов’яно-греко-латинська академія або тримовний ліцей, яка стала важливим вітчизняним науково-освітнім закладом. Школу-академію князь К. Острозький відкрив на власні кошти. Її заснування було початком компромісу між представниками східнослов'янської просвітньої тенденції та «латинської науки». У цій школі вивчали не лише слов'янську, а й грецьку, латинську, польську мови. Програма навчання передбачала й інші предмети «семи вільних мистецтв», передусім риторику, діалектику, астрономію. Вивчали також вищі студії, що виходили за рамки «семи вільних мистецтв», філософію і богослов'я. Тут, очевидно, як і згодом у Києво-Могилянській академії, існувало 7 класів, хоч окремого класу богослов'я не було. Вчителями були православні греки і протестанти [5, с.19].

При академії успішно діяла друкарня, у якій вперше церковнослов’янською мовою було здійснено повне видання книг Старого і Нового Заповіту. Для видання Біблії князь із числа професорів академії сформував гурток учених, які працювали над перекладом і здійснили масштабну роботу для виходу її у світ у 1581 році [4, с.32,78].

У друкарні Острозької академії, крім першої повної слов’янської Біблії, було надруковано також першу граматику церковнослов’янської мови, три видання часослова та низку полемічної літератури на захист православної віри.

Після смерті Костянтина Острозького (1608 р.) його сни Януш полонізувався й не бажав продовжувати благородної справи свого батька. У 1624 р. академія занепала, бо в цей час внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич на її місці заснувала езуїтську колегію. Національна зрада її зайшла так далеко, що своїм заповітом 1654 р. власні численні маєтності й великі суми грошей вона записала полякам і при цьому жодного шеляга не подарувала українцям.

Острозька академія відіграла видатну роль у поширенні освіти серед українського народу, в розвитку педагогічної думки й організації національної школи в Україні, а також мала великий вплив на організацію й розгортання навчально-виховної роботи братських шкіл, активізацію діяльності шкіл дяківських, церковних, монастирських, народних мистецтв, ремесел і промислів [3, с.32-37].

Князь Костянтин Острозький, на жаль, не знайшов послідовників серед інших українських магнатів. Зате за освітню справу активно взялися заможні українські міщани, особливо львівські, активізуючи й розширюючи діяльність церковних братств. Завдяки Львівському братству при церкві Успіння, Львів став другим після Острога визначним осередком національного відродження й розвитку українського шкільництва і національного виховання, а також української духовності, педагогіки, освіти і культури [1, с.59-68].

Отже, і в iсторiї української культури Констянтин Острозький навiчно залишиться як вiдомий i щедрий меценат, який відстоював iнтереси православ'я i дбав про розвиток культури й освiти в Українi.